Свято української молоді під патронатом праведного Андрея в Хирові
  • Втр, 02/01/2018 - 23:22
Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується. [1 Кор. 13:8]

Цей репортаж про свято української молоді в Хирові, що відбулося 22 грудня 2017 року, розпочнемо дещо нетрадиційно, а саме з моменту його завершення. Отож уже після проведення всіх запланованих заходів, у часі підбиття підсумків, парох Хирова, можливо, й спонтанно, як то мовиться «до слова», висловив напрочуд влучну й важливу думку. Він пригадав, як одного разу в приватній розмові співбесідник зронив менторську фразу: мовляв, є місцевості відомі величними святинями, визначними пам'ятками, а що цікавого маєте у Хирові? На що священик, наче зачерпнувши з Божественного одкровення, відповів: ми маємо любов до своєї Батьківщини!

Направду, як засвідчили на сторінках Святого Письма євангелисти, апостоли й пророки, саме любов є тим правдивим непроминаючим скарбом, що триватиме як у цьому, так і в «майбутньому віці» і якого часами так бракує в теперішньому модерному та зматеріалізованому світі. Власне, все, що цього дня відбувалось у Хирові, по вінця було сповнене цією, на перший погляд непоказною, тихою, але щирою любов'ю до свого краю, своєї малої Батьківщини. І вона, любов, є тією «найвеличнішою святинею», «найвизначнішою пам’яткою» невеликого бойківського містечка Хирів.

А поза тим, прислужився Хирів також і для української справи двома визначними постатями загальноукраїнського та європейського рівня: Дем'яна Гладиловича, голови Товариства ім. Шевченка у Львові, співзасновника газети «Діло» і товариства «Дністер» (похований у Хирові), та Ярослава Пастернака, археолога, члена НТШ і професора УВУ, відкривача княжого Галича й могили Ярослава Осмомисла. Обидва національні діячі походили із священичих родин, і їх батьки, о. Юрій Гладилович та о. Іван Пастернак, свого часу були духівниками в Хирові. Саме тому Свято української молоді відбулося під гаслом «Велетні українського духу: Андрей Шептицький, Ярослав Пастернак, Дем'ян Гладилович».

Святкування розпочалися Божественною Літургією і панахидою на могилі о. Юрія та Дем'яна Гладиловичів. Примітно, що на цвинтарі заупокійні молитви відслужили спільно священики греко-католицької та православної конфесій. Назагал конфесійна злагода у Хирові є окремою сторінкою міського буття, а також черговим свідченням братнього порозуміння в дусі майбутнього поєднання церков-сестер в єдиному Українському Патріархаті. На жаль, на сьогодні, виходячи з чисто людського розуміння, таке поєднання виглядає поки що нереальним, але що «неможливе людям, можливе для Бога!» [Лк. 18:27].

Науково-практична конференція та фестиваль української пісні «Голос Руси-України» відбулись традиційно – за уже усталеною схемою. Доповіді, які готували учні старших класів (очевидно, під керівництвом педагогів) навчальних закладів Добромиля, Стрілків, Старого Самбора, Хирова, були заслухані у двох секціях. І знову, здавалось би, після такого велетенського масиву проведених конференцій, концертів, турнірів та інших заходів, присвячених Митрополитові Андрею Шептицькому, членів Громадської ради «Святий Юр» уже нічим неможливо здивувати, та вкотре, на цей раз у Хирові, святоюрське товариство було приємно подивоване. Згодом уся львівська делегація ствердила, що не раз перехоплювало дух від непідробної щирості та безмежної любові до України у виступах юних доповідачів і виконавців.

Наприкінці свята, в часі нагородження учасників та організаторів дійства, була висловлена ще одна думка про виняткову роль учительської праці у формуванні монолітної, свідомої власної гідності нації. Зокрема, було зазначено, що національне пробудження Галичини й створення ЗУНР після Першої світової війни, безпрецедентний опір народу двом найбільшим світовим окупантам в роки Другої світової війни і після її завершення, багато в чому завдячує тихій, невтомній і жертовній праці українського вчительства в кінці ХІХ та першій половині ХХ століть. Нинішні педагоги, попри здобуття Україною незалежності, в нелегких умовах злочинної байдужості державців до освітнього процесу, – все ж й надалі самовіддано працюють, продовжуючи велику справу своїх попередників. Справа ця направду є великою, благородною та благодатною. І саме про таких людей, недооцінених урядовцями та суспільством, Христос у Нагірній проповіді сказав: «Радійте та веселіться, нагорода-бо ваша велика на небесах!» [Мт. 5:11; Лк. 6:23]. То ж направду радійте, бо вибрали ви «найкращу частку» [Лк. 10:42], «яка не відбереться від вас» ні в цьому, ні в майбутньому віці.