Топ-4 маніпуляції гендерної ідеології. Міфи і цифри
  • Суб, 30/06/2018 - 10:42

Дуже часто у дискусіях з прихильниками гендерної ідеології та ЛГБТ базуємося на емоціях та аргументі захисту “традиційних” цінностей, бракує солідних наукових доказів. Це дозволяє нашим опонентам звинувачувати християн у неосвіченості та відсталості від життя, а себе представляти, як представників прогресу, наукових здобутків та трендів. Насправді чимало аргументів гендерної ідеології базуються на елементарних маніпуляціях та фейках, які вже давно були спростовані науковцями. Тому розпочинаю цикл публікацій про найбільш типові маніпуляції ЛГБТ і гендерної ідеології.

1.Впровадження гендеру сприяє безпеці жінок

Соціологічні дослідження, проведені у різних країнах Європи, доводять, що найбільше жінки зазнають насилля у країнах, де активно рекламується гендерна ідеологія. Так 52 % жінок у Данії, 47 % у Фінляндії, 46 % у Швеції, 45 % у Голландії та по 44 % у Великій Британії та Франції потерпали чи досі зазнають насилля, як у сім’ї, так і у суспільстві. І навпаки, найменший показник насильства щодо жіночого населення зафіксовано у Португалії – 24 %; Мальті – 22 %; Словенії – 22 %; Кіпру – 22 %; Іспанії – 22 %; Польщі – 19 %1. Тобто у країнах, де досі міцні християнські традиції та шанується материнство, повага до жінки та усвідомлення чоловіками своєї ролі захисників.

Так, 11 % опитаних жінок Польщі стали жертвами зґвалтування протягом року перед опитуванням. Кращі результати показала Румунія (11%), Словенія (11 %) та Литва (9%). Тоді як цей показник у Данії становить 37 %, у Швеції – 32 %, у Голландії – 32 %, у Франція і Бельгія – 30%2.. Також ці вищезгадані країни тримають сумне лідерство у ЄС, щодо кількості випадків домашнього насилля та сексуального домагання у сім’ї. На питання кореспондента «чи зазнали фізичного насилля до 15 років» ствердно відповіло 53 % жінок у Фінляндії, 46 % – у Данії , 44 % – у Люксембургу, 50 % – в Естонії, 44 % – Швеції, 47 % – Франції. Тоді як у Польщі ця цифра становить 18 %, Словенії – 16% , а на Кіпрі – 15 % 3

20 % голландок визнали, що їх у дитинстві зґвалтували чи сексуально домагалися чоловіки. У Бельгії це визнали 14%, у Швеції – 15%, у Великобританії – 18 %, Франції – 20%, Фінляндії і Естонії – по 11 %, у Данії та Німеччині – по 13 %. На їхньому фоні – лише 4 % жінок Польщі, 4 % Кіпру, 3 % Чехії, 2 % Хорватії, 6 % Литви, 3 % Португалії, 5 % Угорщини, 1 % Румунії у дитинстві були об’єктами будь-якої форми сексуального домагання4.

Ці статистичні дані безперечно впливають на атмосферу у суспільстві та почуття страху та незахищеності у жінок. Так, 20 % француженок і 23 % шведок мають постійну фобію перед ймовірним насиллям. Статистика у Голландії, Великобританії, Швеції та Люксембургу трохи менша, але все одно викликає шок – по 15 %. У сусідній Польщі подібний страх мають лише 3 % жінок, а 86 % ніколи не мали з цим жодних проблем5.

Схожі дані і щодо кількості заяв у поліцію. Так, у Данії чи Фінляндії правоохоронні органи дізнаються лише про 10 % чи 16 % всіх випадків насилля, у Швеції ця цифра (в залежності від типу злочину) становить 14 або 17 %, у Франції – 18 %. Тоді як в Польщі 28 і 29 %6.

Жительки Польщі також високо оцінюють етичний і моральний стан суспільства, тоді як у Західні Європі (Голландії, Швеції, Фінляндії) жінки значно більше довіряють знайомим, ніж чужинцям.

Тому виникає питання: навіщо впроваджувати в Україні Стамбульську Конвенцію, яка слідом за гендерними теоретиками вбачає головну причину насильства у різниці статті. Так стаття 3 говорить «насильство стосовно жінок за гендерною ознакою» означає насильство, яке спрямоване проти жінки через те, що вона є жінкою, або яке зачіпає жінок непропорційно». У той же час документ ігнорує такі чинники як алкоголізм, наркотики, сексуалізацію образу жінки у ЗМІ та порнографію, як причини насильства. То ви до сих пір переконані, що гендерна ідеологія впроваджується, щоб захищати жінок і гарантувати їм безпеку?

2. Церква – це середовище з підвищеною загрозою педофілії.

Щоб змусити Католицьку Церкву мовчати щодо гендеру або дискредитувати в очах суспільства, її представляють як середовище з найбільшою концентрацією педофілів. Мовляв, спочатку самі розберіться у своїх рядах, а потім вже критикуйте «паради рівності».

Не можна заперечувати, що у Церкві мали місце численні факти сексуального насилля щодо дітей. Навіть один такий випадок – це вже забагато. Проте масштаби, у яких намагаються це представити, є безсумнівно перебільшені. Так на 1000 педофілів лише 1 є католицький священик, але аж 400 – це геї.

Згідно досліджень др. Фреунда (Freund) і Хасмана (dr Heasman) з Clarke Institute of Psychiatry в Торонто від 32 до 34 % гомосексуалістів – це педофіли. До цього висновку вони дійшли, проаналізувавши 457 педофілів, 36 % з них виявилися гомосексуалістами7. Наприклад, у Англії геї є винуватцями однієї третини випадків педофілії8.

У 2007 році побачила світ інша публікація у якій автори доводили, що серед педофілів від 9 до 40 % – це чоловіки з потягом до власної статті9. Тобто, якщо врахувати, що кількість осіб з гомосексуальною схильністю у суспільстві від 2 до 4 %, то випадки педофілії у 10 разів більше серед гомосексуалістів, ніж серед гетеросексуалів. Науковці пишуть, що гомосексуальні педофіли набагато небезпечніші, ніж гетеросексуальні. Згідно свідчень самих злочинців гомосексуаліст у середньому ґвалтував 10,7 дитини і вчинив 53 акти педофілії. Тоді як гетеросексуальний зґвалтував у середньому 5,2 дитини і мав 5 сексуальних актів. У бісексуальних чоловіків ці дані наступні: 27,3 дитини і 120 актів. Ще більш шокуючі дані виявилися під час анонімного опитування. Згідно них гетеросексуальний педофіл зґвалтував у середньому 19,8 дітей і мав 23, 2 сексуальні акти, а педофіл-гомосексуаліст – у середньому 150,2 неповнолітніх і 281,7 актів педофілії. Деякі випадки були у так званих «одностатевих шлюбах». У 2011 році у США вибухнув скандал навколо пари геїв George Harasz i Douglas Wirth, яка усиновила 9 хлопців. Стало відомо, що двоє з усиновлених дітей зазнавали сексуальної наруги зі сторони цих прийомних «батьків».

Але варто уточнити ще одну деталь. Більшість випадків сексуального насилля з боку католицького духовенства насправді стосується не педофілії (сексуального контакту з дітьми до 13 років), а ефеболії (статевого акту з юнаками чи дівчатами, які досягали сексуальної зрілості). До речі, у багатьох країнах статевий акт з особою, що досягла 15 років життя не вважається злочином, тоді як Ватикан модифікував своє право, таким чином, що будь –яке співжиття з особою до 18 років вважаться кримінальним правопорушенням.

Так, з усіх 3000 скарг, які надійшли до Риму з 2001 до 2010 року, значна частина відноситься до 70-80 рр. минулого століття, коли сексуальна революція була у розпалі, 2700 випадків кваліфікується, як ефеболія. 

Випадків педофілії з них було 300 і це на 400 000 усіх священиків, які є у Католицькій Церкві. Тобто менше 1 % від загальної чисельності духовенства.

Але медіа до сих пір представляють Церкву, як середовище з підвищеною концентрацією педофілів. Згідно з дослідженнями проведеними у США у 2001 році 5 із 134 дітей на 100 000 були зґвалтовані духовенством. Тоді як решта 85-90% зазнавали сексуального насилля поза межами Церкви. Велика доля злочинів сексуального характеру щодо неповнолітніх відбувається у родині з боку батьків або партнерів матері, тобто одружених чоловіків, що спростовує взяємозв’язок целібату і сексуальних злочинів щодо дітей.

У ФРН за приблизними підрахунками мешкає 250 000 педофілів10. Там майже 50 дітей ґвалтують кожного дня, а щотижня вмирає одна дитина через насилля або неналежне піклування. Загалом у 2014 році зґвалтовано 14395 неповнолітніх, однак це на 3% менше, ніж у 2013 р. Натомість на 5% зросла чисельність дітей битих їхніми батьками і опікунами і досягла 4233 випадків (кожна друга жертва не досягла 6 років) 11.

Станом на 1988 р у США було зафіксовано понад 2 млн. випадків сексуальних домагань неповнолітніх. Аналіз цих даних показав, що на 100 дівчат 33 скаржилися на домагання, тоді як серед хлопців це пропорція була 14 на 100. Якщо ж порівняти випадки сексуальних злочинів серед кліру, то 81 % жертв були чоловічої статті12.

Недарма, Ватикан офіційно заборонив приймати до семінарії чоловіків з гомосексуальними схильностями, що відразу викликало обурення зі сторони ЛГБТ із звинуваченнями у дискримінації. Але таким чином Церква намагається попередити факти сексуальних злочинів з середовища Церкви та захистити дітей. Тому боротьба з пропагандою гомосексуалізму має на меті передусім захист наших дітей.

Треба розуміти, що у суспільстві, де легалізація хоча б одного відхилення від природної норми сексуальної поведінки, відкриває двері для узаконення всіх інших типів сексуального збочення. Діє принцип доміно, де один гріх призводить до прийняття іншого. І перші ознаки цього бачимо вже сьогодні, коли у Європі вже лунають голоси про дискримінацію педофілів13, а педофілію закликають визнати нормальною сексуальною орієнтацією. І не лише від маргінальних науковців, а від офіційних осіб, які визначають політику ЄС. Наприклад, депутат Європарламенту від партії Зелених Даніель Кохн-Бендіт (Daniel Cohn – Bendit) не тільки заохочував до сексу з неповнолітніми, але й хвалився, що мав подібний досвід під час своєї вчительської кар’єри14.

У 1987 році у журналі «Magazyn Homoseksualizmu» була опублікована стаття «Педофілія і рух гомосексуалістів» Автор Тео Сандфорт схвалює зусилля гомосексуалістів, щоби покласти край «дискримінації педофілії». У 1980 році найбільша голландська організація геїв (COC) „прийняла позицію згідно якої лібералізація педофілії має розглядатися як ціль гомосексуалістів … і що граничний вік [для статевих актів] має бути знесений. Через усвідомлення спорідненості між гомосексуалізмом і педофілією, СОС сприяє тому, щоби дорослі  члени організації були більш вразливими на еротичні прагнення молодих представників власної статті, а через це відбувалося розширення гомосексуальної ідентичності»28.

3.Сексуальні меншини хочуть мати узаконені відносини.

Борці за легалізацію одностатевих партнерств і так званих «шлюбів» переконують, що це є мрією багатьох геїв і лесбійок, які б хотіли перед державою узаконити свої відносини.

Дозволю собі оминути моральний аспект цієї справи і відразу перейду до цифр. Так, напередодні легалізації одностатевих «подружжів» у Австралії було проведено опитування серед ЛГТБ спільноти. У доповіді «Private Lives: Доповідь про здоров’я та благополуччя GLBTI австралійці» лише 5-10% чоловіків і жінок заявили про бажання формалізувати свій зв’язок з партнером або взяти на себе відповідальність за нього. Тоді як більшість (52% чоловіків та 39% жінок) не виявили жодного зацікавлення до цього. Інше опитування «Монополія: вивчення стосунків геїв», в якому брали участь 4215 геїв і бісексуальних онлайн-респондентів, показали аналогічні результати. На питання про «Шлюбні та інші церемонії» лише 11% чоловіків готова була б офіційно узаконити свої відносини зі своїм сексуальним партнером15. Подібним чином і в Європейських країнах, де легалізовано одностатеві відносини. Так у 2014 році у Чехії зареєстровано 830 таких пар (на 188000 подружжів між чоловіками та жінками) , в Угорщині 360, а в Словенії – 260. У сусідній Польщі можна було б очікувати, якби там їх легалізували, аж 300 пар16. Після легалізації одностатевих відносин у Франції за даними Національного інституту статистики та економічних досліджень, число їхніх “шлюбів” скоротилося з 10 522 в 2014 році до 8 000 в 2015 році. Одна з причин відсутності у ЛГБТ бажань узаконювати свої відносини – їхня мала тривалість. В Інтернет-опитуванні, у якому взяло участь 8000 гомосексуалістів, 71 % визнав, що їхні відносини тривали менше 8 років, і лише 9 % повідомило, що вони разом більше 16 років17. І мова тут не йде про вірні і моногамні відносини, адже у 66% зв’язків протягом першого року співжиття партнери мають секс з іншим на стороні. Цей показник у відносинах, які мають 5 роки, збільшується до 90%18.

Виникає питання, навіщо для таких малих цифр змінювати радикально законодавство про шлюб? На думку оглядачів, такі зміни носять культурний характер. Йдеться «про руйнування природного антропологічного і символічного порядку, в рамках якого суспільство спирається на сім’ю, а сім’я – на відмінності між чоловіком і жінкою, існування батька, матері і дитини. Міністр юстиції Франції до 27 січня 2016 Крістіан Тобіра, підкреслила що мова йшла про «зміну цивілізації». Тобто реалізацією того, що П’єр Манан називає «необмеженим суверенітетом особистості»19.

4.Гомосексуалісти найбільш переслідувана і дискримінована група у суспільстві.

Існує стереопит, що гомосексуалісти постійно зазнають фізичного насилля від оточення. Згідно прихильного до ЛГБТ «Рапорта про дискримінацію і нетолерантність через сексуальну орієнтацію у Польщі у 2002 році», проведеного з явними методологічними помилками, адже не було дотримано правил опитування такі як анкетування чи репрезентативність опитаних осіб з цілої держави, виявилося, що лише 12,5 % опитаних членів ЛГБТ стали об’єктом фізичної агресії. Для порівняння, 15 % дітей у школі зазнає фізичного насилля від старшокласників20. Тобто навіть за таких результатів насилля щодо ЛГБТ не перевищує рівень фізичної агресії у інших групах21.

Очевидно, що Католицька Церква закликає, що “таких людей треба сприймати з повагою, співчуттям і тактовністю. У ставленні до них слід уникати будь-яких ознак несправедливої дискримінації”. (ККЦ 2358). Одночасно «людина зобов’язана дотримуватися морального закону, який спонукає її чинити добро й уникати зла». Церковна Традиція завжди проголошувала, що «акти гомосексуалізму за самою своєю внутрішньою природою є невпорядкованими» (Конгрегація віровчення, Декл.«Persona humana», 8.) і отже морально злі. У Листі Конгрегації щодо легалізації одностатевих зв’язків, підписаного тодішнім кардиналом Й. Ратцінгером (пізнішим він став Папою Бенедиктом XVI), написано, що політики мають протистояти легалізації гомосексуальних відносин, а католиків це зобов’язує, ще й вчення Церкви22. Має бути ясно, що повага до людини аж ніяк не означає поблажливе ставлення чи толерування її вчинків, якщо ті несуть моральну кривду або шкодять загальному добру. Адже одна з причин перемоги зла у цьому світі – мовчанні чи бездіяльність добра.

Часто ЛГТБ подає саму критику гомосексуалізму як форму дискримінації. Тоді як вияв свого ставлення до якогось соціального явища є правом, а навіть обов’язком кожного свідомого громадянина демократичного суспільства, який дбає про благо своєї держави.

Проте більшого насилля гомосексуалісти зазнають не від суспільства, а від свого партнера у зв’язку. Згідно американських досліджень, у 15–20 % гомосексуальних парах присутні випадки фізичної агресії23. Науковці довели, що у одностатевих парах існує вищий ризик насилля, ніж у гетеросексуальних. Результати десятирічної праці, викладеної у рапорті американської організації National Coalition of Anti-Violence Programs показали, що насилля присутнє навіть в 33% одностатевих пар. Науковці вказують, що існує більша можливість стати жертвою агресії зі сторони свого партнера, аніж з боку чужої особи. Також варто врахувати, що багато осіб з гомосексуальними нахилами вважає за доречне не повідомляти про факти насилля, щоб не псувати імідж ЛГБТ. А особливо це стосується лесбійок, адже це заперечує феміністичні концепції домашнього насилля як наслідку різниці статей. Стосовно лесбійок, то у їхніх парах особа, що проявляє агресію, є активною, вона ж, зазвичай, приймає рішення щодо спільних справ партнерства. Натомість жертва насилля частіше займається хатніми справами, але має вищий суспільний статус24. . Дослідження Community United Against Violence (2002) вказують також на взаємозв’язок між ВІЛ-СНІДом і фактами насилля. Адже, якщо інфікована особа проявляє агресію, то може виявитися, що жертва не буде хотіти її покинути з мотивів опіки над нею. А якщо навпаки, то жертва агресії не захоче залишити кривдника, щоб не залишитися самотнім25. До насилля призводять також вживання алкоголю і наркотиків26. А наукові дослідження довели, що геї і лесбійки більш залежні від алкоголю, наркотиків і тютюну, ніж решта суспільства27.

Це є лише декілька з міфів і стереотипів, якими ідеологи гендеру та прихильники ЛГБТ дурять громадськість, щоб реалізувати свою політику і створити бісексуальне суспільства. Тому далі буде…

1 Przemoc wobec kobiet Badanie na poziomie Unii Europejskiej. Wyniki badania w skrócie /[Електронний ресурс]. – Режим доступу https://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:xIa-HZz5X3cJ:https... – S. 20.

2 Там само. – S. 31

3 Там само. – S. 34

4 Там само. – S. 31

5 Там само. – S. 29.

6 Dlaczego nie należy ratyfikować konwencji rady europy o zapobieganiu i zwalczaniu przemocy wobec kobiet i przemocy domowej [Електронний ресурс]. – Режим доступу https://ordoiuris.pl/public/pliki/dokumenty/Raport_przemoc_OI.pdf: S. 6.

7 Freund K. et al., Pedophilia e heterosexuality v. Homosexuality. J Sex & Martial Therapy, 1984; 10, 193-200

8 Kurt Freund, Robin Watson, and Douglas Rienzo, “Heterosexuality, Homosexuality, and Erotic Age Pre­ference,” Th e Journal of Sex Research 26, – No. 1 (February, 1989). – р. 107.

9 Ryan C. W. Hall MD, Richard C. W Hall MD, PA, “A Profile of Pedophlia: Definition, Characteristics of Offenders, Recidivism, Treatment Outcomes and Forensic Issues»

10 Strzemecki G. Gender – ideologia państwowa Rzeczpospolitej/ G.Strzemecki. – Warszawa, 2014. – S. 154

11 Przemoc wobec dzieci. Porażające dane z RFN: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http: www.dw.com/pl/przemoc-wobec-dzieci-pora%C5%BCaj%C4%85ce-dane-z-rfn/a-184....

12 http://www.usccb.org/mr/causes-and-context-of-sexual-abuse-of-minors-by-...

13 Сайт ролдина про дискримінацію педофілів

14 Pedofilia w Kościele Katolickim: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //

15 Donnelly Kevin Do Gays Really Want Gay Marriage? // https://quadrant.org.au/opinion/qed/2016/06/gays-really-want-gay-marriage/

16 Ilu homoseksualistów w Polsce chce wziąć ślub?: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://www.newsweek.pl/polska/ilu-homoseksualistow-w-polsce-chce-wziac-slub-,artykuly,366424,1.html

17 2003-2004 Gay and Lesbian Consumer Online Census [Internetowy Spis Konsumentów będących Gejami i Lesbijkami na lata 2003-2004]; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //  https://www.piotrskarga.pl/zwiazki-homoseksualne-i-homoseksualizm–raport-i-komentarz-medyczny,383,i.html

Związki homoseksualne i homoseksualizm, raport i komentarz medyczny: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //

18 Harry J. Gay couples, [Pary gejowskie]. New York. 1984

19 Одностатеві шлюби у Франції два роки по тому: повний провал: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://catholicnews.org.ua/odnostatevi-shlyubi-u-franciyi-dva-roki-po-to...

20 Tryburcy Maciej Przemoc w związkach homoseksualnych// http://www.psychologia.edu.pl/czytelnia/59-niebieska-linia/818-przemoc-w-zwiazkach-homoseksualnych.html

21Nietolerancja, czyli mniejszość w konflikcie: [Електронний ресурс]. – Режим доступу:https://www.homoseksualizm.edu.pl/wiecej/publicystyka/165-nietolerancja-...

22  http://credo.pro/2018/06/211155

23 Szymanski. M. (1991, Fall). Battered Husbands: Domestic Violence in Gay relationships. Genre Magazine, 36-37.

24 Lockhart, L.L., White, B.W., Causby, V., & Isaac, A. (1994). Letting Out The Secret: Violence In Lesbian Relationships. Journal of Interpersonal Violence, 9, 469-492.

25 Community United Against Violence. (2002). Domestic Violence. http://www.cuav.org/dv.htm

26 Walber, E. (1988). Behind closed doors: Battering and abuse in the lesbian & gay communities. W M. Shernoff & W. Scott (Red.), The sourcebook on lesbian/gay health care (2nd Ed.), 250-258. Washington, D.C.: National Lesbian/Gay Health Foundation.

27 Victor M. B. Silenzio, “Top 10 Th ings Gay Men Should Discuss with their Healthcare Provider” (San

Francisco: Gay & Lesbian Medical Association); O’Hanlan, K.A. M.D., et al., Homophobia As a Health Hazard, Report of the President of the Gay and Lesbian Medical Association, McGann Women’s Health Lecture Series, (1991) s. 3, 5,  Dean, L. et al., (2000) Lesbian, Gay, Bisexual, and Transgender Health: Findings and Concerns, Journal of the Gay and Lesbian Medical Association, 4/3:102-151, s. 102, 116.

28. Magazyn Homoseksualizmu» 1986-7, 13, #2, 3, pgs. 89-107; Molestowanie dzieci a homoseksualizm – Dr Paul Cameron

Бучковський Олександр


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць