Існує прадавня християнська аксіома, яку часто висловлювали святі Отці Церкви у своїх подвижницьких настановах. Вона виросла не з книжок, а з досвіду багатьох святих.

Є три основні рівні, на яких сили зла (демони) ведуть боротьбу або принаймні намагаються нам нашкодити.

1) Перший рівень боротьби є доволі простий і очевидний. Сили зла розпалюють у самій людині вогонь пристрастей (злі нахили душі). Вони добре відомі нам зі сторінок катехизму: гордість, заздість, гнів, лінивство, нечистота, непоміркованість, зневіра, марнославство, срібролюбство, а також безліч похідних від них гріхів. Якщо систематично впускати їх до серця, у людини устійнюється паталогічна схильність до них. Така особа стає немов ув’язнена у рабство пристрастей, які поневолюючи провадять душу до вічної загибелі якщо людина не вестиме з ними боротьби і не буде каятись за них.

2) Другий рівень є значно делікатніший. Якщо хтось має серце повне добрих намірів, чеснот, духовної наснаги і Божого Духа біси використовують до таких набагато підступнішу тактику. Святі Отці зазначають що темні сили можуть налаштовувати і підбурювати проти таких людей інших: зводити на них наклепи, переслідування, очорнення, щоби максимально вражати їх честь, дошкуляючи їм через приниження. Таких випадків аґіографічній літературі зустрічаємо чимало. Більше того деякі зі святих закінчували життя у цілковитій відкиненості. І лише після смерті Бог являв справжній зміст їх життя. Траплялося що для таких осіб їх шлях видавався безсенсовим або навіть абсурдним. І лише іскра віри не дозволила свічаду їх душі поглинути у безнадії.

3) Третій рівень цілком винятковий і радикально незвичний для більшості. Хто оглядав відому стрічку режисера Карло Карлея «Падре Піо», то зауважив що у кінці життя сам сатана безпощадно з’являвся і мучив подвижника, не дозволяв молитися, принижував, маніпулював ним. З точки зору християнської аскетики, Бог допускає такий досвід лише одиницям.

Вважаю кожен вірянин мав би розуміти важливі ази цього процесу. Духовна боротьба це складна, драматична і виснажлива мандрівка тривалістю у життя. Це не романтична прогулянка літнім садом, а вузька стежка болю, колючок і хрестів. Цей процес часто схожий до складної математичної задачі з багатьма невідомими. На жаль, ми часто робимо поквапні і невірні висновки про себе і про осіб, що нас оточують. У цьому процесі часто відповідь приходить дуже згодом, у той час як ми перед цим помилково бачили усе цілком не так. Бог відкриває прихований зміст нашого життя і непростої боротьби лише дуже згодом, показуючи що на майбутнє варто бути дуже обережними у судженнях і висновках.

Єрм. Лука Михайлович