Владика Венедикт Алексійчук: «Найбільшу цінність мого єпископського служіння вбачаю у можливостях послужити іншим»
  • Птн, 04/09/2020 - 15:25

Пригадую, як дев’ять років тому, напередодні першої річниці єпископської хіротонії владики Венедикта, я вперше переступила поріг Курії Львівської архиєпархії і його кабінету. Владика на той час був єпископом-помічником Львівської архиєпархії. Саме тоді я записала своє перше інтерв’ю з ним, яке стало загалом моїм першим досвідом.

Минуло дев’ять років з того часу. Вже три роки владика Венедикт служить нашим вірним в Америці. Сьогодні я перебуваю в садах монастиря Святого Обручника Йосифа Студійського уставу, більш відомого загалу як церква Святого архистратига Михаїла. Прийшла сюди, щоб розпитати владику Венедикта про досвід його архиєрейського служіння, про успіхи та невдачі, радощі й труднощі, про Львів і Чикаго, а також про його вподобання і звички. Розмовляємо з архиєреєм також про його проєкт «Цеглинка добра», власне присвячений десятиліттю його архиєрейської хіротонії. Отож, хоч владика Венедикт заклопотано готується до святкування, все ж знаходить час для розмови, яку радо розпочинаємо.

Слава Ісусу Христу! Преосвященний владико Венедикте, 5 вересня ви святкуватимете десятиліття архиєрейської хіротонії. Чим за час єпископського служіння найбільше пишаєтеся?

Слава навіки! Я в житті ніколи не мав якихось особливих подій, які б радикально вплинули на моє життя. Як ми кажемо в молитві «Царю Небесний», що Бог є всюди та все наповнює. Я вважаю, що кожна подія мого життя є важливою. Кожна ситуація в моєму житті є важливою. Тому мені важко виокремити якесь одне досягнення. Проте можу сказати із впевненістю, що моє єпископське служіння відкрило для мене можливості послужити іншим. У нас в народі кажуть: якщо дати людині владу і гроші, то можна пізнати, ким ця людина є. Я з цим цілком згідний, бо важливо розуміти: що більше ти маєш влади, то більше перед тобою відкривається можливостей. Моє єпископське служіння стало для мене можливістю послужити багатьом іншим. Я дякую Богові, що можу служити іншим у різний спосіб. У цьому вбачаю найбільшу цінність мого єпископського служіння.

Що вам вдавалося за ці десять років найлегше, а що найважче?

Мені важко якось розсудити, що найлегше, а що найтяжче… Мені казали, що як станеш єпископом, то зміняться стосунки з людьми. Проте я не змінив свого ставлення до людей, мені вдалося зберегти добрі стосунки з ними й не втратити з ними контакту. Буквально вчора я повернувся зі своєї батьківщини, де зустрічався з рідними та близькими. Для мене такі зустрічі є дуже цінними. Я залишився монахом, коли переступаю поріг монастиря, то чуюся дуже добре поруч зі своїми співбратами. Звичайно, що я не втручаюся в життя монастиря. Я б сказав, що це найлегше, що мені вдалося, - це, власне, зберегти стосунки з людьми. Щодо найважчого, то не маю що сказати.

Як єпископ, ви три роки були у Львові, а три вже в Чикаго. Як змінилося ваше життя за останні три роки? У чому полягає унікальність і відмінність між Львовом і Чикаго?

Можливо, вам не сподобається моя відповідь, бо для мене не було фундаментальних змін. Пригадую, як я був разом із Блаженнішим Святославом на аудієнції в Папи. Наш Отець і Глава представляв мене Святішому Отцю. Папа запитав мене про те, як мені було в монашому житті, а як є тепер у єпископському. Я відповів: з'ясувалося, що той самий Бог, який був у монастирі, є тепер у Львівській архиєпархії. Так само, коли ми говоримо про різницю між Україною та Америкою, для мене там є той самий Бог і ті самі люди. Звичайно, що відрізняється культура, ментальність, економічна і політична ситуація, але Бог є тим самим. Люди є тими самими. Проте, звичайно, ситуація трішки змінилася. У Львові я був зосереджений на своїй роботі більше в одному місці. До найвіддаленішої парафії можна доїхати до двох годин. Натомість в Америці до найдальшої парафії мені потрібно летіти шість годин літаком, а з пересадками забере цілих вісім годин. Наші парафії дуже розкидані одна від одної. Я тепер багато подорожую. За останні пів року під час коронавірусу трохи менше. Якщо брати місяць, то я в одну неділю служив у Чикаго, а в три інших по парафіях. Якщо порівняти територію, за яку я відповідаю, з Україною, то вона приблизно в 15 разів більше. Це площа майже всієї Європи. Моя остання парафія лежить на такій відстані від Чикаго, як Португалія від Львова. Це величезна територія. У цьому полягає найбільша зміна. Крім того, в Америці наші парафії складаються із трьох груп вірян: українці, які приїхали з України, українці, які народилися в Америці, і американці. Є парафії суто англомовні, більшість членів яких - американців. Кожна парафія є унікальною. Маємо також парафії, до яких належать лише емігранти. Священники теж різні. Одні народилисЯ в Америці, маємо священників з Аргентини, Канади і, звичайно, з України. За тих три роки я вже зумів відчути наших вірних. Кожну парафію бодай раз відвідав.

У 2017 році, коли люди дізналися про ваше призначення до Чикаго, у соціальних мережах була ціла дискусія на тему «Чий владика Венедикт?». Минуло три роки. Чи почуваєтеся ви «своїм» в Америці? Як би ви відповіли на це питання?

Маю дивний дар від Бога: я почуваюся добре там, де я є. Я ніколи не сумував за Україною. Можливо, це когось дивує, і виникне запитання: чому? Чи ти не є патріотом? Я вважаю, що треба жити там, де ти перебуваєш. У нас часто старші люди люблять згадувати про те, як добре було колись. Молодші люди думають, що колись настане добре. Ми дуже рідко живемо в реальності. Я вчився жити там, де Бог мене поставив. Якщо мене Бог тепер поставив в Америці, то це моє життя. Ти живеш там, де мешкаєш. Я прилітаю до Америки, виходжу з летовища і цілком занурююся  у світ Америки. Нещодавно прилетів до Львова і стараюся жити тут на повну. Звичайно, я телефоную в Америку, тримаю ситуацію під контролем, але живу тут на повну. Я живу не в минулому і не в майбутньому, а тут і тепер.

Хто для вас є найбільшою підтримкою на дорозі єпископського служіння?

Насамперед, Бог для мене є найважливішою підтримкою. Відтак люди, яких я зустрів на своїй життєвій дорозі. Вони для мене були і залишаються авторитетами. Проте я ніколи з нікого не творив ідеалів. Бо дуже важко, коли ми спочатку зачаровуємося, а потім розчаровуємося. Я свідомий того, що через когось Бог більше діє, а через когось - менше. Я вчуся розпізнавати Бога, який діє через кожну людину. У монашій традиції кажуть, що найважливіша людина твого життя та, яка є поруч із тобою. Виходить, що зараз ви є найважливішою для мене людиною, бо сидите поруч. Я люблю людей, хоч є інтровертом, тому найбільш комфортно почуваюся наодинці. Однак ціную кожну людину, яку Бог ставить на моїй життєвій дорозі. Упевнений, що кожна людина має місію для мене. Під час Богослужіння ми часто кажемо: «Будьмо уважні». Стараюся завжди бути уважним до людей, яких посилає мені Господь.

Які маєте плани на найближчий час для розвитку єпархії?

Упродовж першого року ми дуже багато робили для розвитку структури єпархії. На мій погляд, структура є дуже важливою, ми створили дієву унікальну структуру. Я багато радився з іншими людьми. Ми випрацьовуємо також візію і стратегію життя єпархії. Третя річ – наповнюємо структуру людьми. Адже структура твориться не сама для себе, а радше задля якоїсь візії й стратегії. Це три важливих інструменти: структура, візія, люди. Недавно ми запустили місійний інститут в єпархії. Бо нам важливо, щоб наші священники й миряни в єпархії були місійними. Наш інститут має три спрямування: 1) постійна формація священників, 2) школа Євангелізації, 3) богословський відділ (виховуємо дияконів, катехитів, дяків).

Також прагнемо розвиватися як єпархія, засновувати місійні єпархіальні станиці. Пробуємо проаналізувати сильні й слабкі сторони кожної парафії, щоб її вдосконалити, міркуємо,  як зміцнити сильні сторони та що зробити зі слабкими.

А тепер кілька питань про вас…

Як ви відчули покликання до монашого життя? Чому обрали монастир саме Студійського уставу?

Психологія каже: якщо ти маєш якісь глибокі емоції, то не можеш їх передати словами. Це мій особистий поклик від Бога, який я відчув, і словами ніколи не зможу передати. Це важко одягнути в слова. Але якщо спробувати сформулювати на рівні інтелекту, то я б сказав, що в житті був ідеалістом і шукав ідеалів. Перші ідеали я шукав ще в медичному училищі, у якому я вчився. У своїх пошуках в період зрілості я прийшов в політику, де, звичайно, цих ідеалів не знайшов. Потім я глибинно ввійшов у християнство. У християнстві я відчув бажання служити Богові у священстві. Не маю відповіді на запитання, чому не одружився, бо я мав багато знайомих дівчат. Дотепер не можу сказати, чому і як я усвідомив, що це Боже покликання. Я пішов дорогою неодруженого священника. Спершу служив у парафії, надалі шукав ідеалів, а тоді вже пішов до монашества. Єпископство не вважаю покликанням, бо я ж не казав комусь, що хочу бути єпископом. Це Церква собі таке придумала, що я можу бути єпископом. Моє покликання є монашим. Це так само, як ми говоримо про природу Ісуса Христа. Він був Богом чи чоловіком? Правда, Він був Богочоловіком. Для мене є дуже важливими ці дві природи: єпископська і монаша. Вони мене взаємодоповнюють. Не можу уявити себе в єпископстві без досвіду монашого життя.

Чи виникало у вас бажання стати єпископом у період монашого життя?

Таке бажання виникло в Церкви. Протягом останніх 25 років мого життя було так, що інші приймали за мене рішення, я лише акцептував ці рішення. Останнє, я ніколи не відчував бажання жити в Америці. Я не мав такого бажання, однак тепер почуваюся там щасливим. Так само в єпископстві я чуюся щасливим, бо Бог дав мені свідомість, що тут і тепер моє місце освячення і служіння іншим. Попри це, я почуваюся повноцінним монахом. Моє єпископське служіння мені нічого не додає до вартості. Я відчуваю свою вартість сам у собі. Америка також не додає мені вартості. Найбільшу вартість мені додає буття з Богом. Саме буття з Богом наповнює тебе радістю і ти почуваєшся щасливим, незалежно від того, де ти є. У монашестві є обіт убогості. Це не просто обіт бідності, а радше обіт буття в Богові. Бо монах у Богові має все. Коли ти не маєш Бога, то постійно шукаєш щось, що б тобі додало вартості. Про це святий Августин дуже гарно сказав, що моє серце не зазнає спокою, поки не спочине в Богові.

Яка молитва є вашою улюбленою?

Ісусова молитва є моєю улюбленою. Люблю читати псалми. Також люблю Церковне правило. Для мене це нагода бути з Богом. Так само як з їжею, коли не маєш улюбленої страви, то їси все, що тебе насичує. У приватній молитві все ж віддаю перевагу Ісусовій молитві і читанню псалмів, у спільнотній – Церковному правилу.

Владико, ви згадали про улюблену страву. Яка страва є вашою улюбленою?

Я не маю улюбленої страви. Колись полюбляв солодке, зараз вже не так сильно. Ніколи не любив гострих страв, а останні декілька місяців полюбив. Тому мені важко виокремити щось одне. Останнім часом віддаю перевагу здоровій їжі.

Про що мрієте?

Мрію чинити Божу волю. Бути відкритим до Божого покликання. Пробувати дедалі більше жити досконалим і праведним життям.

Маєте хобі?

Ні, не маю хобі. Можу їздити на велосипеді, плавати… Якщо плаваю чи їжджу на ровері, то це, радше, заради здоров’я. Не є фанатом цього.

Що любите читати?

Що Бог пошле. Стараюся звичайно читати Біблію. Читав чимало праць митрополита Андрея, патріарха Йосифа, історію Церкви, життя отців у пустелі. Люблю багатогранні речі. Люблю дивитися на світ через різні вікна, спілкуватися з різними особами. Є таке прислів'я: бійся людини, яка прочитала тільки одну книжку. Люблю читати різні книжки.

Які ваші улюблені свята: церковне і світське?

Великдень і День Незалежності.

Дякую. Владико, на завершення розкажіть, будь ласка, детальніше про акцію «Цеглинка добра», яку ви організовуєте спільно з Фундацією духовного відродження до десятиліття вашої хіротонії. Яка її основна мета?

Я маю багато освіт. Моя остання освіта пов'язана з бізнес-школою УКУ. Можу сказати жартома, що люблю робити бізнес. До мого 50-річчя ми збирали кошти для семінаристів на стипендії. Ця акція продовжується і надалі. Коли я думав над новим проєктом, то зрозумів, що у важких ситуаціях, однією з яких є пандемія коронавірусу, завжди терплять найменш забезпечені. Я хотів їм якось допомогти. Упродовж довгого часу я співпрацював зі Спільнотою св. Егідія, трохи менше з «Оселею». Проте хотілося допомагати не тільки комусь дному. Мені завжди болить, що ми не вміємо спільно здійснювати проєкти. Саме тому з нагоди десятиліття моєї хіротонії була зініційована збірка для безхатченків. Я запросив своїх друзів розділити зі мною цю радість і скласти пожертви на безпритульних. У такий спосіб можемо врятувати голодних від голодної смерті. Тому я дуже не хотів подарунків, але хотів щось доброго зробити для таких людей. Я знаю, що багато безхатченків тепер опинилися на вулиці. Це такі самі люди, як і ми. Чоловік викинув жінку або навпаки. Так, я сьогодні є єпископом, але невідомо, як би могло скластися моє життя. Серед безхатьків часто є люди з вищою освітою. Тому я дуже хотів допомогти людям, які опинилися у складних життєвих ситуаціях.

Щиро дякую за розмову!

Розмовляла Христина Кутнів
Департамент інформації УГКЦ