Владика Венедикт про Папу Франциска, Патріархат і Літургійну комісію УГКЦ
  • Нед, 17/03/2013 - 18:33

У п’ятницю, 15 березня 2013 року, владика Венедикт Алексійчук, СУ, єпископ-помічник Львівської Архиєпархії, відвідав ректорат та студентів Папського Українського Інституту Покрова Пресвятої Богородиці. Зустріч розпочалася архиєрейською Літургією Передшеосвячених Дарів, під час якої владиці Венедикту співслужили о. Теодосій Грень, ЧСВВ, віце-ректор Інстутуру, о.Діонісій Заведюк, ЧСВВ, духівник студентів Інституту, та о.д-н Іван Дулиба, студент. Наприкінці богослуження єпископ запропонував присутнім у каплиці колегії призадуматись над текстами молитов Літургії Передшеосвящений Дарів, звертаючи угаву на те, що дуже часто ми місяцями а то й роками промовляємо певні молитви, але повністю не розуміємо тих слів, які промовляємо, не роздумуємо над глибоким змістом тих молитов, якими Церква пропонує нам молитись до Господа. По завершенні Літургії та спільної вечері, владика Венедикт зустрівся із семінаристами Львівської Ариєпархії, які мешкають у нашій колегії та навчаються у різних університетах та інститутах Риму.

А на закінчення єпископ-помічник Львівської Архиєпархії в інтерв’ю для Радіо Ватикану поділився своїми враженнями, пов’язаними із вибором нового Папи:

"Якщо говорити про сучасний вибір Папи, то я би сказав, що Божа воля вже відома, бо Бог є сталий в собі. Людині треба завжди цю Божу волю пізнати. Тому кардинали – це ті, які мали відчитати Божу волю і пізнати, кого Бог потребує, очікує для служіння саме зараз, в цей час і в цих обставинах. Коли ми глянемо історично, то можемо побачити, що тих чи інших Пап Бог давав саме в той момент історичний, політичний, суспільний, економічний, в якому вони виконували своє завдання і своє покликання. Можна сказати так: кожен Папа був на своєму місці. Навіть за останніх двох, які нам добре знані – Івана Павла ІІ чи Бенедикта XVI.

Так само коли ми дивимося на цього Папу, якого Бог дав, це не збіг обставин, Бог дав цього Папу Франциска, то Бог потребує тепер такого Папу. За словами блаженного  Івана Павла ІІ, що Бог потребує не проповідників, а свідків. І це бачимо з самих перших його кроків, бо світ дуже уважно слідкує за його словами, за жестами, за його проповідями. Вони говорять про те, що людина є досить цілісна, що людина має здорову певність в собі. Бачимо, що він прийшов із ситуації непростої, аргентинської, дуже часто мав ставати в опозицію до влади, до рішень влади, був нелюбимий владою. Але стояв по стороні Христа, по стороні правди. І такого Папу тепер світ потребує – який би свідчив цю правду, найперше сам жив би цією правдою і тоді міг би цю правду передавати. Таким яскравим є, що можемо одразу відчитати в цьому Папі, що він свідчить те, що досвідчив, що знає. Коли ми говоримо про свідків, як каже Христос: «Ідіть і будьте моїми свідками!», то свідок – це той, що сам це пережив. І можемо з певністю сказати, що маємо Папу, який сам досвідчив цього Бога, про якого має право говорити, досвід чує цього Бога в молитві, спогляданні, про якого говорить.

Я цілковито певний, що це є Папа у свій час. Це є дар від Господа для нас, для всієї Вселенської Католицької Церкви!"

Також владика зазначив, що УГКЦ вже дозріває до патріаршої гідності, тому на його думку, мабуть, саме Папа Франциск буде тим Святішим Отцем, який надасть Українській Греко-Католицькій Церкві статус Патріархату:

"Я щось думаю, що він може дати нам Патріархат. Думаю, що і наша Церква до того дозріває. Це не питання, чого ми хочемо чи не хочемо. Ми вже дозріваємо до цього. Думаю, що він міг би бути тим, що це мав би проголосити. Звичайно, я не можу твердити, я не є пророком, але чомусь такі думки в мене є. Друге, що,  думаю, він міг би для нас дати. Папа з одної сторони – великий інтелектуал, великий ерудит, великий інтелігент, але його віра виражається в простоті. Так як Христос – з одної сторони був Богом, а з іншої сторони – доступно говорив. Євангелія доступна для кожної людини. Тому думаю, що цей Папа вкаже нам на ту доступність. Якщо ми досвідчуємо цього Бога, живемо Господом, то в своїй простоті нашої церкви не маючи, може аж таких великих богословів, богословських інституцій, але ми маємо в своїй простоті щось дати. Він може нас навчити того, що кожна особа є чимось багата і цим своїм багатством може ділитися з іншою особою, яка зустрічається на її дорозі".  

Преосвященний владика Венедикт є також Головою Літургійної Комісії УГКЦ, отож, на запитання о. Теодосія Греня, ЧСВВ, редактора української редакції Ватиканського Радіо, про працю та здобутки даної комісії відповів:

"Коли говорити про наше життя з Богом, то воно постійно реформується. Ніхто з нас не є сталий. Ми читаємо в Святому Писанні, що Бог ж Бог живих а не мертвих. Стосунки з Богом завжди живі. Тому, коли дивитись на історію Церкви, то Церква завжди обновлялась. Традиції обновлялись, були живі, збагачувались, перемінювалися. Тому ніколи не можемо очікувати, що все буде стале. Але коли говорити в стислому розумінні про працю Літургічної комісії, то сказав би, що з часу, коли я приступив до праці, стикнувся з тою ситуацією, що нема розпрацьованої методології праці, роботи комісій, певних інструкцій щодо того, як би мали повставати ті чи інші тексти. Тому останній рік ми дуже посилено працювали в своїй комісії, залучаючи літургістів, залучаючи каноністів, щоб виробити певну інструкцію для перекладів літургічних текстів, про роль, завдання і покликання перекладачів, про роль, права, обов’язки рецензентів,  самої комісії, глави комісії, Синоду Єпископів і багато інших деталей. Ми розпрацювали, на мій погляд, дуже гарну і вдалу інструкцію, яку представили Блаженішому Святославу. Він мав з нами дискусію, обговорили багато різних питань і найближчим часом він готовий її потвердити. Чому це є важливо? Це дасть нам певну форму, як можуть повставати літургічні переклади, нові тексти, чи певні зміни в інших текстах. Я вважаю, що це один з найважливіших плодів літургічної комісії. Бо не можна було братися за якісь тексти, коли не було форми, як вони мають ввійти в життя нашої Церкви. Я хотів, щоб була ця певна форма.

Друга справа, яку я хотів зробити – випрацювати саму форму праці комісії. Була створена Управа – голова комісії, заступник голови комісії, керівник проектів, секретар комісії, секретарка комісії. У нашу Комісію входять голови комісій з усіх наших єпархій по Україні і представники з монастирів: ЧСВВ, монахів-студитів, редемптористів, салезіанів. Наша праця почалася трохи більше року тому, коли на перших наших зустрічах були різні погляди, підходи. Я бачу, що на останніх наших зустрічах дуже багато різних тематик піднімаємо і наскільки ми стаємо однодумні, близькі. Це мене найбільше тішить. Ці наші різнорідності, бо ми представники різних частин нашої Церкви, а в нас немовби починає битись одне серце – це дуже важливо. Також в самій комісії ми відновили видавництво Обіжника де друкуємо доповіді, практичні речі. Бо не хочемо, щоб були лише теоретичні напрацювання, але щоб були практичні питання священиків, відповіді, дискусії. Також нам вдалося опрацювати, ми витворили таку базу 25 літургістів з різних частин Церкви, не тільки з України, які мають ступені ліценціатів, докторатів, з різних країн Європи, Америки, також нам вдалося нав’язати контакти з літургістами інших східних католицьких  Церков, православних Церков, які є відкриті, щоб мати змогу якось співпрацювати з ними. Ми працювали і подавали до затвердження Блаженішого тексти нашої Літургії німецькою мовою, тепер працюємо над іспаномовними текстами для Аргентини. Щодо українських перекладів, то свою увагу ми найбільше зосередили над Псалтирем, бо часто він є основою для всіх інших наших богослужінь".

А також Владика поділився планами та пріоритетними завданнями, які стоять перед очолюваною ним комісією:

"Пріоритетне завдання, яке стоїть перед нашою Комісією, над яким ми дуже часто дискутуємо, це формування літургічної свідомості. Що це є? Питання не в тому, що ми маємо робити ті чи інші зміни, реформи. Реформи можна робити, щось осучаснювати, повертатись до традицій. Дуже важливо, щоб у людей була свідомість того, що ми молимося, що ми промовляємо на богослужіннях, свідомість тих чи інших текстів. Ми часто повторяємо деякі речі днями, місяцями і роками, але не свідомі того. Я деколи так провокативно кажу, що ми деколи щось промовляємо, але чи ми віримо в то? Ми можемо промовляти то роками, але чи свідомі ми того, що декларуємо і визнаємо? Тому ми пробуємо розпрацювати різноманітні підходи і програми, як цю літургічну свідомість плекати. Перше- це свідомість священиків, а коли буде їхня, тоді вже буде свідомість людей. Для прикладу ми дуже часто кажемо, що східне богослов’я ми черпаємо з богослужбових текстів. Добре, але чи ми читаємо ці тексти? Для священиків це колосальний матеріал для проповідей, роздумувань. В монастирях часто є розважання, чому ці тексти не можуть бути розважанням? Ми часто виконуємо в церкві багато різних обрядів, але не свідомі, чому ми це робимо, для чого це виконуємо, що нам це дає? Ми несвідомі того, що богослужіння – це місце, де ми найбільше освячуємось, де ми в особливий спосіб зустрічаємось з Богом, де Господь служить нам, а ми служимо Богові. Богослужіння – це найбільше, що Церква може робити, що ми як вірні можемо робити.

На що я хочу звернути увагу! Цю літургічну свідомість кожен сам собі може дуже легко сформувати, лиш цього забажати. Не треба спеціальних студій. Треба лише бажання і знайти час, щоб вчитуватись, застановлятись над цими текстами. І ми відкриємо для себе колосальне багатство. Візьмімо до рук Літургію, молебень, тропар, «Отче наш»! Застановімося над словами! Ми кажемо: «Отче наш!» Якого я маю Отця? Хто є моїм Батьком? Бог, виявляється, мій Отець! І це лиш для прикладу. Якщо візьмемо будь-яку молитву, будь-який богослужбовий текст, якщо лише трошки застановимося, то зачерпнемо дуже багато! Треба зупинитись. Бо крім нас нас ніхто не зупинить. Бог довго на нас чекає і має дуже багато чого нам сказати, промовити, в даному випадку через ці літургічні тексти. Але він не може до нас промовити, коли ми кудись летимо. Ми маємо зупинитися, а Бог має сказати кожному з нас багато чого". 

Розшифрування "Католицького Оглядача"