Про синодальний та колегіальний вимір християнської спільноти у подолуванні кризи сексуальних надуживань щодо неповнолітніх у Церкві, про забезпечення справедливості стосовно жертв, про підзвітність та відповідальність усіх у Церкві та інше доповідав індійський кардинал Освальд Ґрасіяс під час другого дня зустрічі «Захист неповнолітніх у Церкві».

о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ – Ватикан

«Підзвітність у Колегіальній та Синодальній Церкві», – такою була тема першої доповіді другого дня зустрічі «Захист неповнолітніх у Церкві», що тими днями відчувається у Ватикані, виголошеної кардиналом Освальдом Ґрасіясом з Бомбею.

За словами члена Кардинальської Колегії, сексуальні надуживання у Католицькій Церкві та нездатність відкрито, відповідально та дієво з ними боротися, викликали кризу, яка засмутила та зранила Церкву, не говорячи вже про шкоду, завдану тим, які постраждали від таких надуживань. На його переконання, Церква повинна зайняти поставу строгого розпізнавання та діяти рішуче, аби не дозволити, щоб у майбутньому траплялись такі злочини щодо неповнолітніх, докладаючи також усіх зусиль для того, щоб сприяти зціленню ран жертв. Важливість та універсальність цього виклику спонукали Святішого Отця скликати до Риму цю зустріч, підкреслюючи, що Церква повинна на різних рівнях анґажуватись, аби подолувати кризу сексуальних зловживань. З Божою допомогою зможемо визначити найкращий для цього спосіб.  

Синодальність та колегіальність Церкви

Кардинал Ґрасіяс підкреслив, що синодальність церковної спільноти передбачає включення рішень та заходів, запропонованих на різних рівнях, – парафіяльному, єпархіальному, національному чи регіональному, – анґажуючи також і мирян.

Доповідач наголосив, що жоден єпископ не повинен вважати, що йому слід вирішувати проблеми сексуальних надуживань самотужки, адже він належить до Єпископської Колегії, яка перебуває в єдності із Святішим Отцем, поділяючи підзвітність та відповідальність. Колегіальність – це основний контекст для подолування ран сексуальних надуживань, завданих, як жертвам, там і Церкві. Єпископи не повинні забувати повчань ІІ Ватиканського Собору щодо колегіальності; зокрема, соборову конституцію Lumen gentium, яка підкреслює співвідповідальність та дбання кожного єпископа за всю Церкву (див. н. 23). Тому, ніхто з єпископів не може сказати, що тема сексуальних надуживань у Церкві його не торкається, бо в його дієцезії немає таких проблем. Кожен, хто належить до Єпископської Колегії, є співвідповідальним за всю Церкву.

Синодальність і колегіальність у практиці

Далі кардинал зазначив, що синодальність та колегіальність не повинні залишитись лише теоретичними поняттями, але мусять здійснюватись у житті Церкви. З цього приводу він запропонував звернути увагу на кілька важливих пунктів, розпочинаючи від того, що не можемо сьогодні ігнорувати той факт, що в Церкві існує проблема, пов’язана з подоланням сексуальних надуживань щодо неповнолітніх. З цього приводу від заохотив замислитись над запитанням, чи єпископи, зауваживши проблематичну поведінку духовенства, вміють щиро та відкрито говорити про це і вказати їм на цю проблему. Сьогодні в церковних колах слід плекати культуру «братнього напоумлення», яким, уникаючи образ, можна вказати на суть проблеми.

Серед інших пунктів, на які звернув увагу кардинал Ґрасіяс, була важливість стосунків як між єпископами, плекаючи братерські взаємини, так і між окремими єпископами та Святішим Отцем і Римською Курією.

Сексуальні надуживання як виклик для Церкви

Продовжуючи свою доповідь, кардинал Освальд зазначив, що сексуальні надуживання стосовно неповнолітніх у Церкві виявляють цілу мережу пов’язаних між собою факторів: психопатологія, морально грішні рішення, соціальні сфери, що дозволяють на зловживання, часто неадекватні та шкідливі душпастирські та інституційні відповіді чи їхня повна відсутність. Зловживання, вчинені духовенством чи тими, які служать у Церкві, наприклад, виконуючи катехитичні та виховні служіння, завдають безмірну безпосередню і непряму шкоду. Безпосередньою шкодою може бути фізичний та, пов’язаний з ним, психологічний аспект, що ґрунтується на емоційній травмі, пов’язаній із зрадженою довірою.

Непряма шкода часто пов’язана із неправильними та неадекватними інституційними відповідями на сексуальні надуживання. Мова йде про ситуації, коли жертва не була вислухана, або факт надуживання не був серйозно сприйнятий, або не була надана своєчасна та фахова допомога і підтримка, тощо. Очевидно, що безпосередня шкода є надзвичайно великою, проте, також не можна легковажити непрямою шкодою, завданою відповідальними церковними інституціями, яка, іноді, може завдати ще більшого болю тим, які й так уже зазнали терпінь надужиття.

За словами кардинала, подолувати сексуальні надуживання у Церкві представляє собою складний і, можливо, безпрецедентний виклик. Отож, сьогодні актуальним є запитання: «А як Церква, що є колегіальною, повинна відповісти на цей виклик?» «Очевидно, подолування кризи не означає швидкого або остаточного вирішення. Нам потрібно сміливо та рішуче розпочати разом цей шлях», – наголосив доповідач.

Справедливість

Далі кардинал Ґрасіяс наголосив на важливому завданні, яке сьогодні стоїть перед Церквою, а саме на відновленні справедливості щодо осіб, які зазнали сексуального надужиття. Церква не діє в ізольованому світі, тому, ті, які вчинили кримінальний злочин є відповідальними за свої вчинки також і перед цивільною владою. Хоча Церква не є державним органом, але вона визнає законну владу цивільного і державного права. Таким чином, Церква співпрацює з цивільними органами влади, щоб забезпечити правосуддя та суспільний порядок.

Вилікування та паломництво

У наступних двох пунктах доповідач звернув увагу слухачів на питання зцілення ран тих осіб, які зазнали кривди сексуального надужиття, та необхідності покаяння та розпізнавання, що притаманні народу, який здійснює паломництво до обіцяного небесного щастя.

«Для ефективного зцілення ран необхідна чітка, прозора і послідовна комунікація з боку колегіальної Церкви стосовно жертв, членів Церкви та суспільства в цілому», – підкреслив кардинал, додавши, що  першим посланням, яке слід комунікувати жертвам – це солідарність із ними та щире визнання їхнього великого болю.

На закінчення доповідач вказав на чотири основні речі, які є необхідними, щоб прямувати вперед з відповідальністю та відчуттям підзвітності, а саме на повернення, або краще відновлення ідентичності в апостольській колегії, об’єднаній з наступником Петром; на потребу мужності та відваги; на необхідність розпочати шлях практичного розпізнавання; на потребу бути готовими заплатити за виконання Божої волі в невизначених і болісних обставинах.