Захист неповнолітніх. Кардинал Таґле: Не боятися доторкнутися до ран
  • Птн, 22/02/2019 - 10:15

Першу доповідь у рамках зустрічі «Захист неповнолітніх у Церкві», яка 21 лютого 2019 р. розпочалася у Ватикані, виголосив кардинал Луїс Антоніо Таґле, Архиєпископ Маніли та Президент «Caritas Internationalis».

У першій промові під час зустрічі «Захист неповнолітніх у Церкві» кардинал Таґле застановився над питанням про те, як Церква повинна допомагати постраждалим від зловживань зцілитися від страждань.

Рана у взаєминах з вірними

Розпочинаючи свою доповідь, кардинал Таґле наголосив, що зловживання щодо неповнолітніх з боку рукоположених служителів «завдали ран не тільки жертвам, але й їхнім сім’ям, духовенству, Церкві, всьому суспільству, самим винуватцям і єпископам». «Але, правда є такою, і ми покірно і зі смутком визнаємо, – додав ієрарх, – що рани, яких зазнали жертви і, фактично, вся Церква, були завдані також і нами, єпископами. Відсутність нашого реагування на страждання жертв, аж до їхнього відкинення й приховування скандалів для того, щоб захистити злочинців й інституції, завдало болю нашим людям, залишаючи глибоку рану в наших стосунках з тими, кому ми покликані служити».

Місія християн – це доторкатися до ран людства

Кардинал Луїс Антоніо Таґле зосередився у своїй доповіді над темою загоєння ран у Церкві з перспективи євангельської розповіді про зустріч воскреслого Христа зі Своїми учнями.

Доповідач зазначив, що воскреслий Господь вперше з’являється апостолам в момент їхньої повної безпорадності. Промовивши до них слова: «Мир вам», Христос показує їм Свої відкриті рани. «Тільки після того, як учні наблизилися до Його ран, – наголосив кардинал, – вони, силою Святого Духа, були готові вирушити на місію примирення й прощення». За його словами, під час зустрічі Господа з апостолом Томою, якого першого разу не було з учнями, Христос запрошує його доторкнутися до Своїх ран. Побачивши їх, з уст святого Томи лунає найвище визнання віри в Христа як Господа і Бога: «Господь мій і Бог мій».

Кардинал Таґле пояснив, що євангелист, двічі описуючи цю подію, дає зрозуміти, що ті, що покликані звіщати суть християнської віри, померлого й воскреслого Христа, спроможні виконувати свою місію тільки тоді, коли доторкаються до ран людства. «Це одна з характерних рис нашого служіння», – додав він.

Відповідальність кожного християнина

«Наші люди потребують, аби ми наблизилися до їхніх ран і визнали свою провину, якщо хочемо давати справжнє й вірогідне свідчення нашої віри у Воскресіння, – наголосив кардинал Таґле. – Це означає, що кожен з нас, як також і наші брати та сестри вдома, повинні взяти на себе особисту відповідальність за зцілення цієї рани в Христовому Тілі та зобов’язатися робити все можливе для того, аби бачити, що діти в наших громадах перебувають у безпеці».

За його словами, Христові рани є наслідком Його люблячих і співчутливих стосунків з бідними, хворими, митарями й жінками сумнівної репутації, прокаженими й прибульцями. Христові рани – це наслідок того, що Він дозволив поранити Себе, доторкаючись до ран інших. Він був розп’ятий, бо він любив цих конкретних людей, що були зранені суспільством та релігією. Господь нікому не завдав жодних ран, але Він був готовий зазнати ран внаслідок Своєї любові до людей.

Не боятися доторкатися до ран

«Багато ран, яких ми зазнаємо, – пояснив архиєпискон Маніли,– є складовою частиною відновлення пам’яті, яке ми повинні пережити, подібно до Христових учнів. Рани воскреслого Христа нагадували апостолам про зраду, теж і про їхню власну зраду та відмові від Христа, коли вони зі страху рятували своє життя». Рани воскреслого Христа, за словами ієрарха, нагадують про страждання невинних, а також про нашу слабкість і гріховність. «Якщо ми хочемо зцілити рани, – наголосив він, – то повинні відкинути світський спосіб мислення, що відмовляється бачити й доторкатися до ран інших, тих ран, що є Христовими ранами в зранених людях. Ті, що були зранені зловживаннями й скандалами потребують від нас стійкості у вірі. Світ потребує справжніх свідчень Воскресіння Христа, Який, як перший акт віри, наблизив нас до Своїх ран». 

Кардинал Таґле пояснив, що сучасні люди часто уникають того, аби доторкатися до ран інших, бо бояться стати віч-на-віч з власною смертністю, слабкістю, гріховністю й вразливістю. «У воскреслому Христі, – наголосив він, – ми знаємо, що дивлячись і доторкаючись ран тих страждаючих, ми доторкаємося і до власних ран, доторкаємося до Христа, стаючи одні одним братами й сестрами». 

Постійний супровід солідарності

Доповідач наголосив, що осягнувши справедливість, потрібно запитати себе самих, як ми можемо допомогти жертвам вилікуватися від наслідків зловживання? «Справедливість необхідна, але вона сама по собі не здатна зцілити розбите людське серце. Якщо хочемо служити жертвами і зраненим, то потрібно серйозно приймати їхні рани, обурення й біль та необхідність зцілення. Із збільшення стресу вони схильні до глибоких емоцій, переживаючи підвищену тривожність і депресію, занижену самооцінку та міжособистісні конфлікти».

Звертаючись до учасників зустрічі, кардинал Луїс Таґле підкреслив, що не можна пропонувати, аби постраждалі просто переступили через це, пробачили зловживання й прямували далі. Далеко від цього. Але ми знаємо також, що коли жертви приходять до моменту прощення тим, хто їм завдав шкоди, то відбувається глибше зцілення і до їхніх сердець приходить мир». Доповідач додав, що духовенство і вся Церква повинні  постійно прямувати разом з тими, хто глибоко постраждав від зловживань, з безумовною любов’ю будуючи довіру, просячи прощення в повному розумінні того, що можемо отримати його тільки тоді, коли воно надане як дар і благодать у процесі зцілення».

На завершення кардинал Таґле заторкнув питання стосовно того, що деякі єпископи й генеральні настоятелі схильні вибірково захищати когось одного: або жертву, або зловмисника. За його словами, потрібно пам’ятати про принципи справедливості й прощення. Жертвам необхідно допомагати виявляти їхні найглибші страждання та зцілитися з них. А що стосується відповідальних за зловживання, потрібно чинити справедливість, допомагати їм дивитись в обличчя правди, не відкидаючи, одночасно, їхнього внутрішнього світу.