У першій проповіді з нагоди Великого Посту, Проповідник Папського дому роздумував над наслідуванням Христа, яке проявляється, зокрема, через «споживання» Євхаристії та Божого слова.

«За кого мають люди Сина Чоловічого?» (Мт 16,13), – таким євангельським питанням розпочав свою першу проповідь з нагоди Великого Посту кардинал Раньєро Канталамесса, яку він 23 лютого 2024 р., виголосив в залі Павла VI для працівників Римської курії. У ній проповідник Папського дому зосередився на першому самооб’явленню Христа, який сказав про себе: «Я – хліб життя» (Йо 6,35). У цій зустрічі не брав участі Папа Франциск, як і очільники деяких дикастерій, які завершують духовні вправи, що розпочалися минулої неділі.

Хліб життя, який дарує життя у Святому Дусі

Говорячи про знак хліба, завдяки якому Ісус пояснює свою ідентичність (пор. Йо 6, 30-35), проповідник зазначив, що матеріальний хліб є знаком іншого хліба, якого потрібно шукати. За його словами, схожі пояснення знаходимо і в четвертій главі Євангелії від Йоана під час розмови з самарянкою, де Ісус хоче привести жінку «до відкриття іншої води, відмінної від фізичної, яка втамовує спрагу лише на короткий час». «Ми запитуємо себе: як і де їдять цей хліб життя? Відповідь Отців Церкви була такою: у двох “місцях” або двома способами: у Святій Тайні та в Слові, тобто в Євхаристії і в Священному Писанні», – зазначив кардинал Канталамесса.

Розкриваючи особливості тлумачення поняття «хліб життя», проповідник зауважив, що серед Отців Церкви були деякі, які більше наполягали на Божому слові, а інші – на євхаристійному тлумаченні слів Христа, однак не маючи наміру говорити про один спосіб, виключаючи інший. «Одностороннє утвердження одного з цих двох способів споживання хліба життя, виключаючи інший, є результатом огидного поділу, що стався в західному християнстві, – поділився він. – З католицької сторони, євхаристійна інтерпретація стала настільки переважаючою, що зробила шосту главу Євангелії від Йоана майже еквівалентом розповіді про установлення Євхаристії. Лютер, у відповідь, стверджував протилежне, а саме, що хліб життя – це Боже слово; воно поширюється через проповідь і споживається через віру». У свою чергу, підхід, притаманний Святим Отцям, дозволяє подолати поляризацію, яка міститься в екзегезі та богослов’ю, враховуючи, що в «літургії їхній синтез завжди жив у мирі та злагоді», адже вона складається з літургії Слова та літургії Євхаристії.

«Сьогодні ми можемо повернутися, як я вже сказав, до первісного синтезу між Словом і Таїнством. У цьому напрямку ми повинні, дійсно, зробити крок вперед. Він полягає в тому, щоб не обмежувати споживання тіла і пиття крові Христа лише Словом і таїнством Євхаристії, але бачити його реалізацію в кожній миті і в кожному аспекті нашого життя в благодаті», – наголосив кардинал Канталамесса. За його словами, Боже слово і Свята Тайна Євхаристії є засобами, щоб жити Христом і у Христі (пор. Фил 1,21). «Таким чином, уся промова Ісуса прагне пояснити, що таке життя, яке Він дає: не тілесне життя, а життя Духа, вічне життя», – підсумував проповідник Папського дому.

Бути зерном, яке приносить плід

Відтак кардинал Канталамесса запропоновував роздумати над уривком, де Ісус пояснює як Він став для нас хлібом життя: «Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе» (Йо 12,24). За його словами, у цьому образі міститься вся історія страстей Христа, Який у цих словах «вказує не тільки на свою особисту долю, але й на долю кожного зі своїх справжніх учнів». У цьому контексті він процитував послання святого Ігнатія Богоносця, який перед своєю мученицькою смертю писав до Римської Церкви: «Дозвольте мені стати поживою для звірів, щоб я міг дійти до Бога. Я – Божа пшениця і повинен бути перемелений зубами диких тварин, щоб стати чистим хлібом Христа». Коментуючи цей уривок, проповідник зазначив, що його неможливо читати без зворушення і подиву, дивлячись, що благодать Христова здатна зробити з людиною.

«Це також має щось сказати нам. Кожен з нас має в своєму оточенні ці зуби звірів, які його змелюють. Святий Августин казав, що ми, люди, є глиняними посудинами, які ранять один одного. Ми повинні навчитися робити цю ситуацію засобом освячення, а не закам'яніння наших сердець, злоби та образи!» – наголосив кардинал Канталамесса, апелюючи до життя у спільноті, яке, згідно прислів’я, є найбільшим з усіх умертвінь. «Ця максима стосується не лише тих, хто живе в чернечих спільнотах, але й кожної людської спільноти. На мою думку, найбільш вимогливим місцем, де це реалізується, є шлюб, і треба бути сповненим захоплення перед подружжям, яке зберігає вірність до самої смерті, – відзначив проповідник. – Провести все своє життя, вдень і вночі, примиряючись з волею, характером, чутливістю та особливостями іншої людини, особливо в такому суспільстві, як наше, – це щось велике, і якщо це робиться в дусі віри, то це вже могло б кваліфікуватися як “геройська чеснота”».

Звертаючись безпосередньо до контексту Римської курії, члени якої були безпосередніми слухачами кардинала Канталамесси, він виокремив дві можливості, які стосуються перемелювання на Боже борошно. «Одна з них – прийняти те, що тобі суперечать, перестати виправдовуватися і завжди хотіти бути правим, коли цього не вимагає важливість справи. Інша – миритися з тим, чий характер, манера говорити або чинити, діє нам на нерви, і робити це без, внутрішнього роздратування, думаючи радше про те, що ми теж, можливо, для когось є такою особою», – зауважив проповідник. У цьому контексті він навів слова апостола Павла (пор. Кол 3,12-13), пояснюючи, що найважче «знищити» в собі не плоть, а дух, тобто «самолюбство і гординю».

Сучасні зуби звірів, що наближають до єдності з терплячим Христом

За словами кардинала Канталамесси, сьогодні в суспільстві існують зуби, які перемелюють нещадніше, ніж зуби диких тварин, про які говорив святий мученик Ігнатій – це зуби засобів інформації і соціальні медіа. «Не тоді, коли вони вказують на викривлення суспільства чи Церкви (в цьому вони заслуговують на всіляку повагу і шану!), а тоді, коли вони накидаються на когось з упередження, просто тому, що він не належить до їхнього табору. Зі злістю, з деструктивним наміром, а не з конструктивним. Бідолашний той, хто сьогодні опинився в цій м'ясорубці, незалежно від того, чи це мирянин чи священнослужитель! У такому випадку законно і правильно відстоювати свою позицію на відповідних майданчиках, а якщо це неможливо, або це видається марним, віруючому не залишається нічого іншого, як приєднатися до Христа, бичованого, увінчаного терновим вінцем і обпльованого» – сказав проповідник Папського дому. Він зазначив, що Божа благодать може зробити такі ситуації приводом для очищення і освячення. «Це питання віри в те, що правда, врешті-решт, як це сталося з Ісусом, переможе брехню. І переможе, можливо, радше мовчанням, ніж найзапеклішим самозахистом», – підкреслив кардинал Канталамесса.

Умертвіння заради сопричастя

«Однак кінцева мета того, щоб дозволити себе перемолоти, не є аскетичною за своєю природою, а містичною; вона служить не стільки для того, щоб умертвити себе, скільки для того, щоб творити сопричастя. Ця істина супроводжує євхаристійну катехизацію з перших днів існування Церкви», – вів далі проповідник Папського дому. Він навів слова однієї з проповідей святого Августина, який проводить паралель між процесом, який веде до формування хліба, тобто євхаристійного тіла Христа, і процесом, який веде до формування його містичного тіла, тобто Церкви. «Між двома тілами – євхаристійним тілом і містичним тілом Церкви – існує не лише подібність, але й залежність. Саме завдяки пасхальній таємниці Христа, яка звершується в Євхаристії, ми можемо знайти сили, щоб дозволити собі бути заземленими, день за днем, у малих (а іноді й великих!) обставинах життя», – сказав кардинал Канталамесса.