«Радуйся, висото для людського розуму недосяжна;

Радуйся, глибино і для ангельського розуму непроглядна».

Господь Бог наділив людину здатністю відкривати і пізнавати таємниці природи і таємниці духовного світу. Втім, існують певні істини, які до кінця не може пізнати жодний людський розум і висловити жодний людський язик. Перед ними людина спільно зі св. Павлом стає в захопленні і виголошує: «О глибино багатства, мудрости і знання Божого! Які незбагненні його постанови і недослідимі його дороги! Хто бо коли зрозумів думку Господню? Хто був його дорадником?» (Рим. 11, 33–34).

Що більше, — якщо це може бути певною розрадою для нашого людського єства, — існують Божі таємниці, які навіть Ангели — духовні і безгрішні створіння — не в стані до кінця зглибити і збагнути.

Саме до таких таємниць, з волі Божої, належить і таємниця Богоматері, таємниця Її особи та всього, що пов’язане із Нею, бо Вона найтісніше з усіх створінь пов’язана із Богом, щодо Якого ми визнаємо, що Він є Богом «несказанним, незбагненним, невидимим, неосяжним» (Анафора Літургії св. Йоана Золотоустоого). Ось чому автор Акафісту називає Богородицю «висотою», недосяжною для людського розуму, і «глибиною», непроглядною навіть для ангельського розуму.

Вислови «глибина» і «висота» вжиті тут для вираження вертикального виміру Божого об’явлення. Цими поняттями автор бажає наголосити, що діло Воплочення Спасителя, довершене в Діві Марії і через Неї, належить не до горизонтального, тобто земного і людського порядку, а — до вертикального, Божого. Тому ми можемо подивляти це таїнство, захоплюватися ним, прославляти Господа за нього, але не можемо претендувати на те, щоб до кінця зглибити його і зрозуміти. Ми можемо його лише із вдячністю прийняти.

Втім, навіть сама Богородиця не була в стані до кінця збагнути усього того, що Бог задумав учинити з Нею. У 2-му кондаку Вона смиренно признається Гавриїлові: «Дивних слів твоїх душа моя неспроможна збагнути». А відтак, продовжуючи опис діалогу Діви Марії з Гавриїлом, автор Акафісту зауважує, що це, з боку Марії, була неначе відчайдушна спроба «тайну незбагненну збагнути».

Якщо у цьому прагненні збагнути Божі таємниці, Богородиця є подібною до нас, то ми, своєю чергою, покликані уподібнюватися до Неї у Її щирості у спілкуванні з Богом та з Його посланцями, а ще більше — у Її смиренному прийнятті того, що Вона, як створіння, не в стані до кінця збагнути і зрозуміти.

Конкретно беручи, нам слід відважуватися і виявляти свої сумніви в духовних справах та свої запитання щодо Божих істин перед Божими посланцями. Проте мусимо бути рівно ж готовими і достатньо зрілими духовно, щоб зі смиренням визнати свої обмеження і не претендувати на досконале пізнання всіх і відразу Божих таємниць.

Бо, остаточно, в питаннях віри не менше значення, ніж інтелектуальне пізнання, має рівно ж довіра серця, з якою ми, наслідуючи Богородицю, маємо прийняти Божу волю і сказати серцем і устами разом з Нею: «Ось я — слуга Господній/слугиня Господня, нехай зо мною станеться за Твоїм словом!»

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії