Побачило світ повідомлення для преси за підписом Префекта й Секретаря Дикастерії Доктрини Віри з коментарем на реакцію щодо нещодавньої декларації цього відомства: доктрина про шлюб не змінюється, єпископи можуть розрізняти застосування відповідно до контексту, душпастирські благословення не можна порівнювати з літургійними та обрядовими благословеннями.

Оприлюднення 18 грудня минулого року Декларації «Fiducia supplicans» про значення благословень одразу ж викликало різні реакції як з боку окремих єпископів, так і з боку цілих єпископських конференцій. Через два тижні Префект і Секретар Дикастерії Доктрини Віри кардинал Віктор Фернандес і монсеньйор Армандо Маттео повернулися до цієї теми в прес-релізі, опублікованому 4 січня 2024 року.

«Зрозумілі заяви деяких єпископських конференцій, – йдеться у зверненні, – є цінними, оскільки підкреслюють необхідність тривалішого періоду душпастирських роздумів. Висловлене цими єпископськими конференціями не можна трактувати як доктринальну опозицію, оскільки документ є чітким і класичним щодо шлюбу та сексуальності. У Декларації є низка чітких формулювань, які не залишають жодних сумнівів». Далі в комюніке перераховуються всі однозначні місця документа, з яких видно, що вчення про подружжя не змінюється і для Католицької Церкви законними є сексуальні стосунки виключно між чоловіком і жінкою в шлюбі. «Очевидно, – йдеться далі в прес-релізі, – що немає жодних підстав для того, щоб доктринально дистанціюватися від цієї Декларації або вважати її єретичною, такою, що суперечить Переданню Церкви чи богохульною».

Текст документа, як відомо, відкриває можливість надання коротких і простих душпастирських благословень (не літургійних і не обрядових) неврегульованим парам (а не їхньому союзу), «підкреслюючи, що йдеться про благословення без літургійної форми, які не схвалюють і не виправдовують ситуацію, в якій перебувають ці люди».

Префект і Секретар Дикастерії ДОктрини Віри визнають, що такі документи «можуть вимагати, в практичному аспекті, більше або менше часу для застосування, залежно від місцевого контексту і розпізнання кожного дієцезіального єпископа зі своєю дієцезією. В одних місцях немає жодних труднощів для негайного застосування, в інших існує потреба не вводити нічого нового, приділивши необхідний час для ознайомлення та інтерпретації». Кожен місцевий єпископ, насправді, завжди має владу «розпізнання на місці, тобто в тому конкретному місці, яке він знає більше, ніж інші, бо це його паства. Розсудливість і увага до церковного контексту та місцевої культури можуть допускати різні способи застосування, але не повне або остаточне заперечення цього шляху, який пропонується священникам».

Що стосується позиції цілих єпископських конференцій, то її слід сприймати у властивому контексті: «У деяких країнах, – визнається в прес-релізі, – існують серйозні культурні і навіть правові проблеми, які вимагають часу і душпастирських стратегій, що виходять за рамки короткострокової перспективи. Якщо існують закони, які засуджують до ув'язнення, а в деяких випадках до тортур і навіть смерті лише за сам факт визнання себе гомосексуальною особою, то само собою зрозуміло, що благословення було б необачним. Зрозуміло, що єпископи не хочуть наражати гомосексуальних осіб на насильство. Залишається важливим, щоб ці єпископські конференції не відстоювали доктрину, відмінну від тієї, що міститься в Декларації, підписаній і затвердженій Папою, оскільки йдеться про доктрину, що існувала завжди, але, радше, щоб вони пропонували необхідність дослідження і розпізнання, щоб діяти з пастирською розсудливістю в такому контексті».

У комюніке Дикастерії наголошується на «справжній новизні» Fiducia supplicans, що «вимагає великодушного зусилля для рецепції і від якого ніхто не повинен відмовлятися, бо не йдеться про можливість благословення неврегульованих пар. Це заохочення розрізняти дві різні форми благословення: "літургійне або обрядове" і "спонтанне або душпастирське"». «Богословська рефлексія, заснована на пастирському баченні Папи Франциска, передбачає справжній розвиток того, що було сказано про благословення в Магістеріумі і в офіційних текстах Церкви». З цієї причини, як пояснюють кардинал Фернандес і монсеньйор Маттео, «текст Дикастерії отримав високий статус "Декларації", яка представляє собою щось набагато більше, ніж responsum або лист. Центральною темою, яка особливим чином заохочує нас до поглиблення, що збагачує нашу душпастирську практику, є ширше розуміння благословення та пропозиція розширити простір для душпастирських благословень, які не потребують тих самих умов, що й благословення в літургійному чи обрядовому контексті. Отже, виходячи за межі полеміки, текст закликає до зусилля спокійних роздумів, з пастирським серцем, вільним від будь-якої ідеології». Усіх закликається зростати в переконанні, що «необрядові благословення не є освяченням особи чи пари, що їх отримують, не є виправданням усіх їхніх дій, не є ратифікацією життя, яке вони ведуть».

Далі комюніке наводить простий приклад швидкого, не обрядового благословення. Ці «душпастирські» благословення повинні бути «перш за все дуже короткими (пор. п. 28). Це благословення на кілька секунд, без застосування літургійних книг. Якщо звертаються двоє людей з проханням про нього, то просто просимо Господа про мир, здоров'я та інші блага для цих двох людей, які просять. Водночас просимо, щоб вони жили Христовим Євангелієм у повній вірності і щоб Святий Дух визволив цих двох людей від усього, що не відповідає Його Божественній волі, і від усього, що потребує очищення. Ця необрядова форма благословення, з її простотою і стислістю, не претендує на виправдання чогось, що не є морально прийнятним. Очевидно, що це не шлюб, але й не "схвалення" чи ратифікація чогось. Це лише відповідь душпастиря на прохання двох людей, які просять Божої допомоги. Отже, в цьому випадку душпастир не висуває умов і не бажає знати про інтимне життя цих людей».

Тому кожен єпископ у своїй дієцезії уповноважений встановлювати цей тип простого благословення «з усіма необхідними рекомендаціями щодо розсудливості та обережності, але в жодному разі не уповноважений пропонувати чи встановлювати благословення, які могли б нагадувати літургійний обряд». У той же час «в деяких місцях, можливо, буде необхідна катехизація, щоб допомогти всім зрозуміти, що такого роду благословення не є ратифікацією життя, яке ведуть ті, хто їх просить. Ще менше вони є розгрішенням, оскільки ці жести далекі від таїнства чи обряду. Вони є простим вираженням душпастирської близькості, що не ставить таких же вимог, як таїнство чи формальний обряд».