Один із членів Папської Академії для життя, проф. Девід Альберта Джонс, піддав критиці нещодавні слова Архиєпископа Вінченцо Пальї (глави Академії) стосовно допустимості евтаназії.

Проф. Джонс нагадав про ситуацію у Англії та Уельсі, де від 1961 року зобов’язує закон, відповідно до якого не можна порушувати провадження у справі злочину самогубства, хіба що дирекція прокуратури прийме інше рішення. В результаті за самогубство з допомогою у Англії та Уельсі не завжди притягують до відповідальності.

На думку проф. Джонса, однак існує значна відмінність: в Англії та Уельсі доходить по суті до відкинення відповідальності по факту, в той час як у Італії маємо справу із пропозицією відмови від відповідальності апріорі, перед фактом.

Італійські політики можуть, у певному сенсі, почуватись зв’язаними вироком Конституційного Суду від 2019 року, відповідно до якого слід відступити від заборони самогубства з допомогою у певних ситуаціях.Тому частина богословів, як наприклад о. Карло Касалоне ТІ, аргументують на користь маневрування в рамках того, що є можливе: політикам слід проголосувати за більш обмежувальний закон. За словами проф. Джонса, і о. Касалоне, і Арх. Вінченцо Палья «не дооцінюють небезпек в нормалізації самогубства з допомогою».

На думку професора, італійці можуть побоюватись, що розділять долю Швейцарії, де немає регулювання у справі евтаназії, що на практиці означає, що її організовують приватні особи. Він вважає, що набагато гіршим є розширення, яке мало б передати самогубство з допомогою в руки служб охорони здоров’я, що тим більше його нормалізує.

«З перспективи когось, хто живе в країні, де це питання досі висить на волосині, слова [його промови] були винятково невідповідними. Вони справили хибне враження, що зміна закону є неуникною і що Церква зрештою його прийме. […] Ми повинні надалі це відкидати і чітко говорити, що кожне самогубство, чи з допомогою, чи без неї, є трагедією», - підсумував професор із Папської академії для життя.