Що приносить нам більшу радість: брати чи дарувати? Чому ми настільки наповнюємося емоціями, коли когось обдаровуємо? Про це роздумує владика Венедикт Алексійчук, єпископ Єпархії Святого Миколая із осідком у м. Чикаго (штат Іллінойс, США), у черговому духовному дописі у власних соцмережах.

Для нас дуже мило і приємно, коли про нас інші пам’ятають, телефонують і турбуються. Нам приємно отримувати подарунки, нам важливо, щоб інші не забували про нас. І нам боляче, коли цього немає.

Але, напевно, ми не раз досвідчували, коли щось отримуємо, ця радість триває лише якийсь час, коли ми це посідаємо, а це — декілька хвилин чи годин. Потім зауважуємо, що воно не приносить нам вже цієї радості, на яку ми сподівались, коли ще прагнули цього.

У житті кожний із нас мав більший чи менший досвід того, коли ми не тільки щось отримали, а й комусь іншому щось давали. Звичайно, нам непросто це робити, бо ми не навчені цього належно зробити. Однак, добре пам’ятаємо, яку відчували тоді радість і приємність, коли когось чимось обдаровували, коли комусь щось давали.

Тож стараймось завжди і повсякчас не стільки очікувати чогось від когось іншого, шукати різних нагород і дарів, а вчімся дарувати. Що більше будемо дарувати, розпоряджатись тими добрами, які маємо, то більше Бог нас нагороджуватиме все більше цими добрами, щоб ми і далі могли обдаровувати інших.

† Венедикт Алексійчук,
єпарх Чиказький