Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Після роздумів над особою матері та батька, у цій катехезі на тему родини хочу поговорити про дитину, чи, точніше, про дітей. Хочу почерпнути натхнення з прекрасного образу Ісаї. Пророк пише: «Поглянь навколо твоїми очима й подивися: усі вони збираються, йдуть до тебе! Сини твої здалека прибувають, дочок твоїх на руках носять. Тоді ти глянеш і засяєш; заб'ється і пошириться в тебе серце» (Ісаї 60, 4-5а). Це прекрасний образ щастя, що народжується під час повторної зустрічі батьків та дітей, що разом прямують до вільного і мирного майбутнього, після тривалого часу бідності, зречень і розділення. У той час вони були далеко від батьківщини.

Звичайно ж, існує тісний зв'язок між надією народу і гармонією між поколіннями. І над цим слід добре замислитися. Радість дітей викликає прискорене серцебиття у батьків і відкриває майбутнє. Діти – це радість сім’ї та суспільства. Вони не є ані питанням репродуктивної біології, ані одним із способів самореалізації. Тим більше, вони не є власністю батьків. В жодному випадку, ні. Діти – це дар, це зрозуміло? Діти – це дар. Кожна дитина є унікальна і неповторна, і, водночас, безпомилково пов’язана зі своїм корінням. Бути сином чи дочкою, згідно із Божим задумом, означає нести в собі пам'ять і надію тієї любові, яка реалізувалась саме через те, що  запалила життя іншої живої істоти, нової та оригінальної. Для батьків кожна дитина виняткова, оригінальна,  відмінна від інших.

Дозвольте, наведу приклад з родинних спогадів. Пам’ятаю, коли мою маму, а вона мала п’ятеро дітей, запитали, кого зі своїх дітей вона любить найбільше, то вона відповіла: «Маю п’ятеро дітей, так як і п’ять пальців. Якщо вдарити по одному пальцю, то він болить, якщо по іншому – теж болить. Кожен палець, якщо по ньому вдарять, болить. Так і з дітьми. Кожна дитина є іншою, але я всіх люблю однаково, адже всі вони різні, однак, всі вони – мої діти».

Дитину слід любити, тому що це дитина, а не тому, що вона гарна, чи така або інша, а тільки тому, що вона – дитина. Не тому, що вона думає як я, втілює мої прагнення. Дитина є дитиною: життям, породженим нами, але призначеним для неї, для її добра, для добра сім’ї, суспільства, цілого людства.

Звідти також походить глибина людського досвіду синівства чи буття донькою, що нам дозволяє відкривати найбезкорисливіший вимір любові, що ніколи не припиняє нас дивувати. Це краса буття любленим заздалегідь. Адже дітей люблять ще до народження.  Скільки разів я тут зустрічав вагітних матерів, що просять про благословення, бо ці діти улюблені ще до народження. Саме це – безкорисливість, любов. Вони люблені раніше, так як нас любить Бог, любов Якого нас випереджає. Їх люблять до того, як вони щось зроблять, аби заслужити на любов, до того як навчаться говорити або думати, безпосередньо перед приходом у світ! Бути дітьми є фундаментальною передумовою для того, щоби пізнати Божу любов, Який є джерелом цього справжнього дива.

У душі кожної дитини, хоча вона є беззахисна, Бог вкладає печатку тої любові, що є основою гідності дитини, як особи, гідності, яку ніхто і ніщо не може знищити.

Сьогодні, здається, що дітям дедалі важче уявляти своє майбутнє. Батьки, як я наголошував у попередніх катехезах, зробили, можливо, крок назад, через що, діти стали більш невпевненими у своєму прямуванні вперед. Ми ж можемо вчитися добрих взаємин між поколіннями у нашого Небесного Отця, Який вчиняє кожного з нас вільними, але ніколи не залишає нас самих. Якщо помиляємося, то Він і далі терпеливо за нами спостерігає, не послаблюючи своєї любові до нас. Небесний Отець ніколи не відмовляється від своєї любові до нас, прагне, щоби Його діти були сміливі і крокували вперед.

Діти, натомість, не повинні боятися будувати новий світ: правильним є їх прагнення, аби він ставав кращим ніж той, який вони отримали! Але варто це робити без нахабства та самовпевненості.  Завжди треба вміти визнавати цінність дітей, а батьків завжди треба шанувати.

Четверта заповідь вимагає від дітей – а ми всі ними є! – шанувати батька й матір (пор. Вих 20,12). Ця заповідь йде одразу за тими, що стосуються самого Бога. Після трьох заповідей щодо Бога маємо цю четверту. Вочевидь, що вона містить у собі якесь sacrum, щось Боже, те, що є основою будь-яких інших відносин між людьми. А у біблійному формулюванні четвертої заповіді додано: «Шануй батька твого і матір твою, щоби довго жити тобі на землі, яку Бог, Господь твій, дасть тобі». Чеснотливий зв'язок між поколіннями є запорукою майбутнього, запорукою справді людяної історії. Суспільство дітей, які не шанують батьків є суспільством без честі: коли не шанують батьків, втрачається особиста честь. Це суспільство, приречене наповнитися черствою та жадібною молоддю. І, навпаки, суспільство, що не хоче народжувати дітей, не любить бути оточене ними, вважаючи їх турботою, тягарем, небезпекою, стає депресивним суспільством.

Поміркуймо про суспільства, які знаємо тут в Європі, занурених у депресію, бо не хочуть дітей і не мають дітей. Рівень народження не сягає навіть одного відсотка. Хай кожен з нас над цим поміркує і відповість. Якщо на багатодітну родину дивляться, як на тягар, то щось тут не так, як має бути! Зачаття дітей має бути відповідальним, як вчить енцикліка «Humanae Vita» блаженного Папи Павла VI, і народження великої кількості дітей не означає, що рішення мати більше дітей автоматично слід сприймати, як брак відповідальності. Більше того, не мати дітей – це егоїстичне рішення. Життя омолоджується і наповнюється енергією через своє примноження: стаємо багатші, а не бідніші!

Діти вчать нас піклуватися про свою родину,  дозрівають, ділячись своїм посвяченням, зростають у цінуванні своїх дарів. Радісний досвід братерства оживляє повагу і опіку над батьками, яким належить наша вдячність.

Багато з вас, тут присутніх, мають дітей, ми всі є дітьми. Зробімо щось зараз, не будемо гаяти час: хай кожен з нас згадає в своєму серці про своїх дітей, якщо має їх. Хай мовчки згадає, а ми всі подумаємо про наших батьків і подякуємо Богові за дар життя. Хай усі ті, що мають дітей, мовчки про них подумають, а ми всі згадаймо про наших батьків.

[Після хвилини тиші]

Хай Бог  благословить наших батьків і ваших дітей.

Хай Ісус, відвічний Син, що став Сином у часі, допоможе нам віднайти шляхи для оновленого поширення цього простого і великого людського досвіду бути дітьми. У примноженні поколінь є таємниця збагачення нашого життя, що походить від самого Бога. Маємо її відкрити знову, кидаючи виклик упередженням, переживаючи її у вірі та у досконалій радості.

Я хочу теж вам зізнатись: як прекрасно, коли, проїжджаючи між вами, бачу батьків та матерів, що піднімають своїх дітей, аби вони отримали благословення. Це майже божественний жест. Дякую, що ви це робите.