Ми благословляємо себе освяченою водою, коли відвідуємо церкву. Для чого там чаші з освяченою водою біля дверей, і для чого ми занурюємо пальці і благословляємо себе знаком хреста при вході? 

Багатий символізм цієї древньої традиції ініціює, в основному, три речі.

По-перше, освячена вода нагадує нам про наше хрещення. Прийняттям хрещення ми були усиновлені у Божу сім’ю, благодать пролилася у наші душі – ми стали «храмами Святого Духа» (1 Кор 6:19). І хрещення чиниться виливанням освяченої води тричі, в ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Таким чином, як ви бачите, коли ми занурюємо наші пальці до резервуару зі свяченою водою, коли заходимо до церкви і робимо знак хреста на собі, ми відновлюємо зв'язок з тим містичним та основоположним досвідом отримання таїнства Хрещення. Через це поєднання Церква запрошує нас подякувати Богу, нагадати самим собі про наше достоїнство, як возлюблених Божих дітей, і утішитися розумінням того, що ми є членами цієї божественної родини, членами Тіла Христа.

По-друге, свячена вода є тим, що Церква називає «сакраменталіями». Катехізис визначає сакраменталії таким чином (1667):

"Окрім цього, Свята Мати Церква встановила благословення і освячення. Ці священні знаки, якими за певною подібністю до таїнств позначаються та через молитву Церкви отримуються передусім духовні дари. Вони налаштовують людей до прийняття головного наслідку таїнств й освячують різні обставини життя".

«Ефект», який позначається, коли ми благословляємо себе свяченою водою, це, в основному, очищення. Заходячи до храму і готуючись прославляти Бога у літургії, ми хочемо очистити своє серце та розум, бути очищеними від гріха та егоїзму. Цей жест – спосіб надати фізичного і матеріального вираження такому прагненню покаяння та очищення. Зрештою, вода та очищення йдуть разом і у матеріальному світі. Ви також можете виразити це прагнення, додавши тиху молитву, після того, як перехреститеся: «Господи, очисть мене, щоб я міг прославити Тебе і прийняти гідно». Таке очищення допомагає нам сфокусуватися на молитві та прославленні Бога. Така активна концентрація відкриває наші душі для благодаті, яку Бог хоче послати через Літургію. Катехизм має цілий розділ, присвячений поясненню ролі ритуалів у житті вірян.

По-третє, розміщення резервуарів зі свяченою водою при вході до наших храмів символізує різницю між звичайним простором та освяченим. Коли ми входимо до святого місця, ми благословляємо себе свяченою водою. Залишаємо позаду шум та сум’яття світу, що оточує нас під час звичайної, щоденної діяльності, і ми відновлені й освіжені порядком, тишею, благоговінням і красою святого місця, того, що віддається тільки молитвам та поклонінню. На фізичному рівні відчуття прохолодної, чистої освяченої води на нашій шкірі виражає та культивує це духовне відновлення. Це допомагає нам перейти від щоденних справ до особливого діла божественного поклоніння.

Це третє символічне значення резервуарів зі свяченою водою було яскраво виражено у самих ранніх практиках цієї традиції. Навіть у древніх нехристиянських релігіях (юдаїзм включно), ритуальне омивання часто було першим кроком формального поклоніння. Таким чином, коли будувалися перші християнські доми поклоніння, атріуми, які ставали своєрідним перехідним простором між зовнішньою, публічною територією і церковною, де чиниться літургія, вони часто мали великий резервуар. Парафіяни спинялися біля резервуару та омивали руки і ноги (у древні часи ходили зазвичай без взуття, не так, як тепер, принаймні,у теплішому кліматі) перед тим, як увійти до святого місця. Це був спосіб приготувати себе, перемкнути, так би мовити, передачу, щоб повністю віддати свою увагу богослужінню. З розвитком церковної архітектури мінялися і резервуари. Вони стали чашами з освяченою водою, так як ми бачимо зараз (хоча багато церков все ще мають резервуари, розміщені на площі перед церквою, наприклад базиліка Св. Петра у Римі). Коли ми користуємося ними, пам’ятаючи про це, вони допомагають заспокоїти й умиротворити наші розум та серце, залишаючись поза метушнею цього світу, щоб ми могли з вдячністю увійти до Божої присутності. [image52]

Oднією з прекрасних скульптур у Ватиканських музеях є велетенська бронзова соснова шишка, що була частиною резервуару в атріумі старовинної базиліки Св. Петра в Римі (сучасна базиліка досить нова, побудована у п’ятнадцятому та шістнадцятому сторіччях, але першу базиліку на тому місці збудували ще на початку четвертого сторіччя). У старовинному мистецтві соснові шишки символізували воскресіння і вічне життя, тому що мають у собі насіння нових сосен, подібно, як наше теперішнє життя християнина, що має у собі насіння вічного життя. Кожного разу, коли я дивлюся на цю величезну соснову шишку (і сусідніх з нею скульптур павичів, ще одного символу воскресіння), я уявляю ранніх християн, моїх старших братів і сестер у вірі, що збираються навколо, щоб занурити пальці у свячену воду і поблагословити себе нею, хрестячись. Це допомагає мені відчути зв'язок з усіма поколіннями вірних, що пішли перед нами.

Брат Джон Бартунек

Spiritual Direction