Розповівши попереднього разу про обрання кардинала Джованні Баттісти Монтіні Наступником святого Петра, який взяв собі імʼя Павло VI, сьогодні приглянемося до того, як новообраний папа вплинув на підготовку до другого соборового періоду та на перебіг собору загалом.

Попереднього разу ми розглянули обрання нового римського папи, який взяв собі ім’я Павло VI, та спробували зрозуміти чому вибір кардиналів, зібраних на конклаві, зупинився саме на архієпископові Мілану Джованні Баттісті Монтіні. Кардинал Монтіні в своїх промовах і виступах висловлював чіткі та однозначні наміри стосовно продовження та логічного завершення ІІ Ватиканського Собору, а саме такого розвитку подій бажала переважна більшість соборових отців. Далі розглянемо подальший етап підготовки до другого періоду Собору та ті нововведення і зміни, які були запропоновані новообраним Папою Павлом VI.

У своїх виступах під час першого соборового періоду кардинал Монтіні висловлював думку про те, що Собор повинен мати центральну ідею, яка могла б сфокусувати в потрібному руслі весь той величезний масив роботи, яку було здійснено досі. Водночас він проявляв радість від того, що певна програма такого фокусу «на щастя, мала ясні та чіткі спрямування у словах Святішого Отця протягом цих років, що передували Собору і, особливо у двох виступах від одинадцятого вересня та одинадцятого жовтня». Іншим моментом, на який звертав увагу кардинал Монтіні, була потреба врегулювати можливість виступити всім тим, хто бажав взяти слово під час соборових засідань. Оскільки бажаючих виступити була велика кількість, це суттєво сповільнювало роботу Собору. Під час засідання, на яких присутні понад дві тисячі учасників, без чіткого регламенту, який міг би регулювати виступи, була загроза дискусій, яким би не було ні кінця, ні краю. Зрештою, саме такий стан справ був впродовж першого соборового періоду. Варто звернути увагу на те, що тут не йшлося про обмеження свободи вираження власних поглядів, але лишень про можливість уникнення тієї реальності, щоб соборові отці повторювали аналогічні думки стосовно того самого аргументу. Тому було запропоновано, щоб група учасників Собору, які поділяють ті самі погляди, обирали з-поміж себе єдиного представника, який би представляв їхню позицію. Кардинал Монтіні дотримувався тієї думки, що перший соборовий період був радше потрібний як вступний експеримент задля загального розуміння ситуації Собору. Натомість хід другого соборового періоду, на його думку, «відбуватиметься набагато швидше, оскільки вже йдеться про те, щоб зосередити весь матеріал в коротші схеми, задля представлення на Соборі лише тих, які можуть мати загальне зацікавлення».

Власне впродовж першого міжсесійного періоду всі соборові Комісії продовжували свою роботу, корегуючи схеми соборових документів на основі попередньо зібраних рекомендацій та зауважень. Ця робота була призупинена лише після смерті Папи Івана ХХІІІ та відновлена з обранням Папи Павла VI. Впродовж літнього періоду новообраний папа зосередився на таких двох напрямках у тому, що стосувалося підготовки до другої соборової сесії: з одного боку він шукав можливості налагодити діалог із єпископами, експертами та представниками різних груп, щоб особисто оцінити прогрес всієї роботи; з іншого боку, він хотів визначити обмежену кількість делегатів, які мали б можливість представляти його в залі під час соборових засідань.

В той період найбільш активною була група експертів під проводом кардинала Леркаро, яку ще називали болонською кузнею. Зокрема, ця група запропонувала такі зміни, які згодом стали основою папських рішень. І першим таким рішенням Папи Павла VI було створення обмеженої колегії модераторів, які могли б стати сполученням між ним та Соборовою асамблеєю. Так було призначено чотирьох кардиналів: вірменина Аґаджаньяна, представника римської курії та водночас представника групи меншості на Соборі; Допфнера, Мюнхенського архієпископа; уже згаданого вище Леркаро  та Суененса, очільника Брюссельської Церкви. Останні троє були яскравими представниками соборової більшості, яка прагнула більшої відкритості та уваги до реалій з-поза меж римської курії в таких сферах як літургіка, душпастирство, біблістика та богослов’я. Імена цих чотирьох модераторів чітко показували, в якому напрямку мали б рухатися соборові засідання та як повинні би протікати дискусії.

Папа Павло VI зробив ще два інші важливі жести: вирішив запросити в якості слухачів мирян, щоб вони могли бути присутні на засіданнях Собору та могли б запропонувати якийсь конкретний внесок; а також зарезервував за собою реформу римської курії, уникаючи при цьому можливості, щоб Собор перетворився на своєрідні порахунки між окремими групами. Завдяки цьому другому рішенню папі вдалося заспокоїти серця тих, хто почувався немовби під атакою, бажаючи будь-що протистояти змінам та реформам. Насамкінець, папа вирішив створити також Секретаріат для нехристиян, який міг би вивчати, вести діалог та приймати пропозиції з боку інших релігій, щоб в такий спосіб мати можливість дивитися один одному в очі із відновленим милосердям.

Літо 1963 року для усіх соборових Комісій збігло досить швидко і ось уже настав так очікуваний день відкриття другого соборового періоду, який було призначено на свято літургійного вшанування архангелів Михаїла, Гавриїла та Рафаїла. Рішення про відкриття другого соборового періоду в вересні 1963 року збігалося із рішенням Папи Івана ХХІІІ, однак сама дата була зміщена із 8 вересня на 29 вересня, беручи до уваги період вакантності Апостольського престолу. Саме 29 вересня того року, в день його відкриття, Папа Монтіні виступив із промовою, на яку покладали свої сподівання чимало соборових отців. Ця промова у чіткий спосіб окреслила програму роботи та порядок денний, за яким тепер потрібно було слідувати під час соборових засідань. Початковим наміром папи було підготувати для соборових отців свою першу енцикліку; однак згодом він вирішив підготувати до них промову, під час якої пояснив таке своє рішення: «навіщо – поставили Ми собі таке запитання – маємо повідомляти письмово те, що ми б хотіли з такої особливої та щасливої нагоди сказати цьому Вселенському Соборові, маючи змогу висловити це присутнім вголос?».

Отож, в даній передачі ми завершили розгляд першого міжсоборового періоду, що був позначений особливою активністю впродовж літа 1963 року, тобто від обрання Папи Павла VI та до відкриття другого соборового періоду 29 вересня того року. Ми дізналися про нововведення та зміни новообраного папи, які впливали на хід соборових засідань, покращуючи їхню якість та дозволяючи проводити їх без надмірної затримки. Наступного разу зосередимося на словах папи, сказаних до соборової асамблеї під час його промови в день відкриття другого соборового періоду.

о. Андрій Твердохліб

Джерела:

Michele Antonio Corona, Il Concilio Vaticano II spiegato a tutti. Fondazione OasiApp, 2022. с. 61-62.

Piero Doria. Storia del Concilio ecumenico vaticano II. Tau editrice, 2016. c. 105-107.