Про необхідність захищати незмінні правди віри, також у контексті дискусій, які точаться перед XVI Пленарною асамблеєю Синоду Єпископів, говорив в інтерв’ю Хав’єру Аріасу з InfoVaticana, колишній префект Конгрегації Доктрини Віри кардинал Ґерхард Людвіґ Мюллер.

Папа Франциск визначив його одним із осіб, які зможуть витупити під час жовтневих засідань, які завершать “синодальний процес”.

Хав’єр Аріас: У жовтні розпочнеться остання фаза Синоду про Синодальність. Ваша еміненціє, як Ви до цього підходите?

Кард. Ґерхард Людвіґ Мюллер: Я молюся, щоб усе це було благословенням, а не шкодою для Церкви. Я також дбаю про теологічну ясність, аби зібрана навколо Христа Церква не стала політичним танцем навколо золотого тельця агностичного духу епохи.

Хав’єр Аріас: Папа Франциск включив Вашу Еміненцію до списку учасників, які матимуть можливість щось сказати під час Синоду. Як Ви, кардинале, сприйняли цю звістку?

Кард. Ґерхард Мюллер: Я хочу зробити все, що в моїх силах, для добра Церкви, якій я присвятив усе своє життя, свої думки і свою працю донині.

Хав’єр Аріас: Чи думали Ви, Еміненціє, про послання, яке виголосите під час синодальної асамблеї?

Кард. Ґерхард Мюллер: Насамперед, я хотів би сказати, зважаючи на численні розчарування молоді в Лісабоні: Церква, яка не вірить в Ісуса Христа, Сина Бога Живого, вже не є Церквою Ісуса Христа. Кожен учасник повинен вивчити перший розділ “Lumen gentium”, який стосується таємниці Церкви у плані спасіння Бога в Трійці Єдиного. Церква не є ігровим майданчиком для ідеологів “безбожного гуманізму” чи стратегів, які зривають партійні конференції.

Універсальна Божа воля до спасіння, яку ми зустрічаємо у Христі, єдиному посереднику між Богом і людиною, звершувана історично й есхатологічно, є майбутньою програмою Його Церкви, а не Великим Перезавантаженням атеїстично-глобалістичної “еліти” мільярдерів-банкірів, які ховають свої брутальні особисті інтереси збагачення за маскою філантропії.

Хав'єр Аріас: Кардинале, що Ви думаєте про те, що журналісти не зможуть стежити за тим, що відбувається наживо?

Кард. Ґерхард Мюллер: Мені невідомі наміри, що  стоять за цим кроком, але 450 учасників точно не триматимуть справи в таємниці. Багато з них використовуватимуть журналістів у своїх інтересах або навпаки. Це великий час маніпуляції, пропаганди програми, що приносить Церкві більше шкоди, ніж користі.

Хав’єр Аріас: Деякі голоси критикують присутність мирян на цій синодальній асамблеї.

Кард. Ґерхард Мюллер: Єпископи беруть участь в силу свого сану, здійснюючи разом із папою колегіальну відповідальність за всю Церкву. Якщо миряни беруть участь із правом голосу, то це вже не Синод Єпископів, а церковна конференція, яка не має авторитету апостольського вчення колегії єпископів. Лише профан може говорити про ІІІ Ватиканський Собор, тому що Римський Синод Єпископів від самого початку не є Вселенським собором. Папа не може проголосити його таким ex post, нехтуючи божественним правом єпископів на Третій Ватиканський Собор, який міг би заснувати нову Церкву, перевершуючи або доповнюючи той, яка нібито піддався стагнації на ІІ Ватиканському Соборі.

Щоразу, коли популістські ефекти схиляють чашу терезів у бік таких спонтанних рішень, сакраментальна природа Церкви та її місія затьмарюються, навіть якщо пізніше робляться спроби виправдати їх спільним священством усіх віруючих і усунути істотну відмінність від священства, отриманого в таїнство рукоположення (Lumen gentium 10).

Хав’єр Аріас: Все більше єпископів і вірних висловлюють занепокоєння тим, що відбудеться під час цього Синоду, чи є причини для занепокоєння?

Кард. Ґерхард Мюллер: Так, лжепророки (ідеологи хмар), які видають себе за прогресистів, оголосили, що перетворять Католицьку Церкву в організацію допомоги для Програми 2030 (Agendа 2030). За їхніми словами, лише Церква без Христа вписується у світ без Бога. Багато молоді повернулося з Лісабону розчарованими тим, що Церква більше не зосереджується на спасінні у Христі, а на світовій доктрині спасіння. Очевидно, є навіть єпископи, які вже не вірять у Бога як джерело і мету людини та спасителя світу, але в пан-натуралістичний або пантеїстичний спосіб вони вважають так звану матір-землю початком існування, а кліматичну нейтральність метою планети Земля.

Хав'єр Аріас: Чи вірите Ви, Ваша Еміненціє, що можуть бути затверджені зміни у вірі та доктрині, як стверджують деякі групи та рухи в Церкві?

Кард. Ґерхард Мюллер: Ніхто на землі не може щось змінювати, додавати чи віднімати від Слова Божого. Як наступники апостолів, папа і єпископи повинні навчати людей тому, що наказав їм Христос, Який був на землі і воскрес із мертвих, єдиний Учитель. І лише в цьому сенсі реалізовується обітниця, що члени і голова Його тіла завжди залишатимуться з Його учнями (Мт. 28, 19 і далі). Враховуючи відсутність базової теологічної освіти навіть серед єпископів, не можна дивуватися, що зміст віри та її незрівнянна повнота у Христі плутається з прогресивними теологічними роздумами та зростаючим усвідомленням віри Церкви в усій церковній традиції (Dei verbum 8-10). Непомильність Учительського Уряду поширюється лише на вірне збереження та тлумачення таємниці віри, довіреної раз і назавжди Церкві (depositum fidei або здорова доктрина, вчення Апостолів). Папа та єпископи не отримують нового об’явлення (Lumen gentium 25, Dei verbum 10).

Хав’єр Аріас: Що сталося б, якби, наприклад, синодальна асамблея затвердила благословення одностатевих пар, зміну сексуальної моралі, скасування обов’язкової целібату священників або дозвіл на дияконат жінок? Чи Ви, кардинале, прийняли б це?

Кард. Ґерхард Мюллер: Целібат священників слід вилучити з цього переліку, оскільки зв’язок таїнства Священства з харизмою добровільної відмови від подружжя не є догматично необхідним, хоча ця давня традиція Латинської Церкви не може бути свавільно скасована розчерком пера, як чітко наголосили Отці ІІ Ватиканського Собору (Presbyterorum ordinis 16). Галасливі агітатори рідко піклуються про спасіння спільнот, які не мають священників, а радше атакують цю євангельську раду, яку вони вважають анахронічною і навіть нелюдською в епоху сексуального просвітництва.

Благословення аморальної поведінки осіб однієї чи протилежної статі є прямим запереченням Слова Божого і Божої волі, тяжким богохульством.

Таїнство Священства на рівні єпископату, пресвітерату та дияконату може уділяти Божу владу. Право на нього може мати лише охрещений чоловік, чиє покликання перевірене Церквою на автентичність. Такі вимоги за умови більшості голосів були б недійсними апріорі. Вони також не можуть бути введені в канонічне право всією колегією єпископів разом із папою або самим папою, оскільки вони суперечать Об’явленню та чіткій вірі Церкви.

Формальний авторитет папи не може бути відокремлений від його істотного звязку зі Святим Письмом, Апостольською Традицією та догматичними рішеннями Учительського Уряду, які йому передували. Інакше, як неправильно розумів папство Лютер, він поставив би себе на місце Бога, який є єдиним автором об’явленої істини, замість того, щоб обмежитися вірним свідченням, у владі, наданій Христом, про об’явлену віру цілісним і непідробним чином, і автентично представляти її Церкві.

У такій крайній ситуації, від якої Бог може нас врятувати, будь-який церковний сановник втратив би свій авторитет, і жоден католик більше не був би зобов’язаний релігійно підкорятися єпископу єретику чи схизматику (Lumen gentium 25; пор. відповідь єпископів на неправильне тлумачення Бісмарка).  Vaticanum I. Ватикан, 1875).

Хав’єр Аріас: Чи вірите Ви, кардинале, що Церква робить достатньо, щоби чітко захистити істини, які сьогодні є предметом дискусії?

Кард. Ґерхард Мюллер: На жаль, ні. Її святе завдання — сміливо проголошувати істину Євангелія в Церкві та за її межами. Навіть Павло одного разу відкрито виступив проти двозначної поведінки Петра (Гал. 2), не ставлячи, звісно, під сумнів його першість, встановлену Христом.

Ми не можемо дати себе залякали в Церкві чи спокусити перспективою кар’єри в обмін на хорошу поведінку, якої вимагають згори. Єпископи і священники безпосередньо поставлені Христом, на що повинна зважати вища над ними ієрархія. Однак вони є разом у спільноті, яка включає релігійний послух у справах віри та канонічний послух в управлінні Церквою. Та це нікого не звільняє від відповідальності сумління перед Христом, пастирем і вчителем, авторитет Якого освячує, навчає і веде віруючих.

Слід також чітко розрізняти відносини папи з його нунціями і працівниками Ватикану та колегіальні відносини папи з єпископами, які є не його підлеглими, а братами у тому самому апостольському служінні.

Хав'єр Аріас: Яку роль сьогодні має відігравати Папа?

Кард. Ґерхард Мюллер: Упродовж історії Церкви, коли папи почувалися чи поводилися як політики, справи йшли в поганому напрямку. Політика – це влада людей над людьми, у Церкві  ж Христовій ідеться про служіння вічному спасінню людей, до якого Господь покликав людей як Своїх апостоли. Папа сидить на Престолі Петра. І те, як Симон Петро зображений у Новому Завіті, з усіма його злетами та падіннями, має бути заохоченням і застереженням для кожного папи. У Вечернику, перед Своїми страстями, Ісус каже Петрові: “Навернувшись, утверджуй своїх братів” (Лк. 22, 32), тобто у вірі в Христа, Сина Бога Живого (Мт. 16, 16). . Лише так він є скелею, на якій Ісус будує Свою Церкву, яку пекельні ворота не подолають.

Переклад за: КАІ