Преображення ГНІХ 2Пт 1,10-19; Мт 17,1-9 (о. д-р Турконяк Р.) Храм Преображення Господнього у Львові 19.08.2023.

Одного разу Ісус запитував учнів за кого люди його уважають. Почув відповідь, що кажуть про нього, як про іншого із пророків, вказуючи на одного із багатьох. Ісус не був задоволений цими відповідями і запитав впрост своїх учнів, що вони про нього думають: «… А ви Мене за кого маєте?» Йому не прийшлося довго чекати, бо відразу: «… Симон-Петро прорік: Ти є Христос, Син Бога живого» (Мт 16,15-16). А Спаситель похвалив Петра не за відповідь яку він дав,а лише сказав: «… Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі це відкрили, а мій Батько Небесний» (Мт 16,17). Світло Святого Духа, Небесний Батько показав тайну Петрові.

Петро не від себе промовив такі слова, лиш отримав натхнення від Отця Небесного. Мабуть Петро втішався тим, що він дав таку відповідь Ісусові й не думав, що отримав це із неба! Чому? Бо після ще інших розпоряджень, які вчинив Ісус відносно Симона-Петра даючи йому ключі Небесного Царства, Спаситель заговорив про свої страсті та воскресіння. І тут, голос знову забрав Петро, докоряючи Ісусові: «… Господи; хай цього тобі не станеться» (Мт 16,22). А Ісус прийняв цю мову Петра за спокусу й відповів йому: «… Відійди від Мене, сатано, ти спокушаєш Мене, бо думаєш не про Боже, а про людське» (Мт 16,23). Петро все одно тримався на рівні людського розуміння, бо йому було ще трудно збагнути дію Божого Провидіння! Ось такі розмови, зустрічі та з’ясування відбувалися між Ісусом і апостолами.

Святий Матей продовжив писати про наступний випадок, що відносився до Спасителя та його трьох учнів, яких він взяв зі собою на гору. Можливо це була гора Тавор, або Хеврон. Євангелисти не уточнили, але подія відбувалася на горі. Наша літургійна традиція переважно вказує на гору Тавор. Одного разу Ісус відізвався до Петра, Якова та його брата Івана, щоб вони слідували за ним. Інші його учні, до певної міри, мали уже якийсь духовний вишкіл й не запитували та не заздрили тим, кого Господь брав зі собою. Вкінці, решта апостолів не знали куди вони разом подава́тимуться!

Євангелист не описує про сам процес сходження на гору: як довго вони піднімалися, про що розмовляли, зупинялися, запитували Ісуса, чи усе відбувалося в мовчанці тощо. Не знаємо про це, бо написано: «… виводить їх окремо на високу гору. І преобразився перед ними…» (Мт 17,1-2). Подібно, без жодних вступів чи коментарів, святий апостол Лука описує й про вознесіння Христа: «І сталося, що, коли благословляв їх, відступив від них і піднісся на небо» (Лк 24,51). А тут преобразився – і учні побачили сяюче обличчя Ісуса, мов сонце, а одяг побілів, немов світло! Але це не був кінець видива, бо зявилися пророки – Мойсей та Ілля, які розмовляли з Господом. Нам не відомий спосіб спілкування: розмовляли стоячи чи сидячи, але знано, що Петро забрав слово й звернувся до Ісуса, кажучи: «… Господи, добре нам тут бути; коли хочеш, напну тут три намети…» Поки він говорив, надійшла ясна хмара і затінила їх, обійняла, накрила й пролунав могутній голос: «… Цей мій улюблений Син, якого Я вподобав; Його слухайте» (Мт 17,5). Тут апостоли були безсилі та дуже налякані, попадали лицем до землі і не підіймалися; що вони думали? Нічого не написано й не дізнаємося. Скільки часу розмовляли Ісус та пророки, цього ніхто не фіксував. Але відомо, що розмова була про Ісусові страсті, терпіння, яких він очікував. Син Божий, як Бог і людина, потребував підтримки з неба. До нього приблизилися два стародавніх пророки, які, у свій час, відіграли велику роль в утвердженні ізраїльського народу, як нації. Насамперед, як віруючих людей в одного Бога. В Ісуса було зовсім інше завдання: він – Спаситель людства; Ісус – перепрошення Небесного Батька за вчинені гріхи всіх людей; він – Месія, примирення Бога з грішним народом!! Так, Ісус прибув на світ у людському тілі, щоб спасти людський рід від демонського засилля! Господь прибув у світ, щоб нас перемінити з грішників у каянників, допомогти стати на дорогу спасіння! Бог бажає бачити нас у небі сяючих обличчями, мов сонце і одягнутих у білі одежі, немов світло! З Ісусом розмовляли два пророки: Мойсей та Ілля. Мойсея, у свій час, покликав Господь, щоб той вивів ізраїльський народ з єгипетської неволі. Тоді йому було приблизно 80 років.

Відомо, що він народився у Єгипті і був потомком патріарха Якова. З певних обставин виховувався при дворі фараона. Володів високими знаннями тодішньої єгипетської науки, але серцем був зі своїм поневоленим народом. Бо віки змінили відношення єгиптян до євреїв. Він волів пасти стада худоби за їжу, як споживати безжурно м’ясо при дворі фараона. Ось правдива любов до свого народу. Не зрадив його, втікав з фараонового двору, бо вбив єгиптянина, який знущався над євреєм! Міг жити розкішно, бути паном, крутитися у колах знаті. Але вибрав втечу, носив біль у серці за свій народ, не знав як допомогти йому звільнитися від рабства. Бо й серед своїх знайшлися ті, що полюбили більше єгипетську цибулю та м’ясо, аніж свободу, вільність та потребу називатися вільними людьми! Не буду сьогодні продовжувати розповідь про Мойсея та Іллю, стародавніх пророків, які цілковито віддалися Богові в руки. Це зайняло б дуже багато часу, ви б не вистояли, а я не наоповідався б. Учімося від пророків виконувати волю Бога навіть у трудних та небезпечних умовах! Потім, три апостоли, які вмістили у собі світла Божого скільки могли, сходили з гори переміненими. Трішки пізнали життя у Царстві Божому. Були зачаровані й налякані, не могли піднятися з землі на ноги від побаченого й почутого, лиш дотик Христа і його слова: «… Устаньте й не бійтеся», допомогли їм стати на ноги.

Вдивляймося у красу Господню, як радить святий Іван Золотоустий: «… піднімімося думкою на гору, де преобразився Христос; погляньмо на нього блискучого, як Він засяяв, хоч і тоді Він показав нам не все ще сяяння майбутнього віку…» (св. Ів. Золот. «До Теодора, який впав Ι», п.11, поле 292).

Благаймо у Господа, щоб вчинив у нашій душі переміну духовного життя на краще; щоб завершив війну та привернув мир!