У неділю, 3 грудня, в Римо-католицькій церкві розпочинається особливий передріздвяний час Адвенту. Що це означає та як правильно готуватись до Різдва в час війни, розповів сайту «Духовна велич Львова» настоятель чернечого дому Пресвятої Євхаристії отців Домініканців у Львові о. Ігор Ґнюс.

Андрій Толстой: Отче Ігорю, цього року в Римо-католицькій церкві Адвент розпочинається 3 грудня, в неділю. Що це за період і чому він так називається?

О. Ігор Ґнюс: Слово «адвент» уже ввійшло в українську мову, латинською воно означає «прихід», «очікування». Мабуть, з латинського обряду це перейшло у всі національні мови. В давні часи час приготування до Різдва тривав тиждень – від 17 до 25 грудня. Але в VI ст. святий Григорій Великий вирішив цей час трохи подовжити, щоб вірні могли краще підготуватися до Різдва – як духовно, так і аскетично. Тому збільшив цей час до чотирьох тижнів Адвенту, встановлюючи спеціальні читання святої Меси.

Цікаво, що третя неділя Адвенту виділяється, вона називається «Gaudete» («Радійте»). Її особливість також у тому, що шати літургійні, які в час Адвенту є в знак покути фіолетові, в цю неділю можуть бути рожеві, трояндові. Це римська традиція, тому що в третю неділю Адвенту за часів тріумфального папства Папа зі своєї катедри на Латерані йшов у маленькій прощі до храму Святого Хреста Єрусалимського (Санта-Кроче-ін-Джерусалемме). І в цьому храмі була реліквія святого Хреста. Відносно нещодавно в склепінні цьому храмі під час ремонту знайшли скриньку, де була дощечка з горіхового дерева, на якій було написано трьома мовами «Ісус Назарянин Цар Юдейський». Цікаво те, що навіть латинською мовою напис було зроблено справа наліво, так, як писали в Юдеї.

І ось, коли Папа робив у третю неділю Адвенту прощу до реліквії Хреста Єрусалимського, то він ніс у руках троянду – золоту або справжню. І вшановуючи Хрест, він цією трояндою торкався реліквіарію. Відповідно і літургійні шати того дня були кольору троянди. І так воно залишилось донині – третя неділя Адвенту радісна.

Ви згадали про аскетичну підготовку до Різдва. В чому вона полягає?

Після Другого Ватиканського Собору наголос робиться на радісне очікування. Але реформатори більше нічого не написали. Тому до кінця не зрозуміло, що означає радісне очікування.

Папа із золотою трояндою адвенту

Мабуть, те, що треба з радістю чекати на народження Христа.

Звісно, що так. Тільки залишається відкритим питанням, як саме Його радісно очікувати? Чи це означає, що має тривати безперестанна вечірка? Мабуть, йдеться про внутрішню радість. Що дійсно Друга Особа Божа, Пресвятої Трійці, прийняла нашу людську природу з тілом і душею. Це велика таємниця нашої віри. Але спеціальних приписів щодо аскези немає, дається простір свободи. Звісно, для католика кожна п’ятниця в році – це день посту, коли не вживається м’ясо. До Другого Ватиканського Собору вимоги щодо утримання від їжі були строгішими. Тепер поняття аскези розширене, заохочують утримуватись від розваг в їхній різноманітності, це може бути певний піст, обмеження себе щодо перегляду інтернету. Кожен знає свої вади і гріхи, а кожна вада і гріх має протилежні їй чесноти. А чесноти полягають в змаганні зі собою, в обмеженні. Хтось обмежує себе в солодощах або в часі перебування в інтернеті, чи в слуханні музики або комп’ютерних іграх.

Є цікава стародавня бенедиктинська традиція, коли на час Адвенту абат давав кожному монаху книгу на читання. Бо бенедиктинці переважно жили поза містом, багато працювали фізично в полі, тому в час Адвенту, коли роботи було менше, кожен з них отримував книгу з бібліотеки для читання. Це може бути гарним прикладом і для нас — перечитати в часі Адвенту якусь добру духовну книгу.

Ми бачимо на Заході – у фільмах або коли хтось подорожує туди – що в час Адвенту на багатьох дверях з’являються святкові ялинкові віночки. Що це за традиція?

Здається, це більше пов’язано із саксонською традицією так званих адвентових вінців. Вони з’являються в першу неділю Адвенту також в храмах. Це віночок з хвойного дерева, який має чотири свічки, три — у фіолетових кольорах, і одна рожева. Кожна свічка запалюється в чергову неділю Адвенту.

Я б звернув увагу на типово європейську традицію в Адвенті так званих Роратних Мес — це ранішні Меси на честь Пресвятої Діви Марії. Бо це якраз той період, коли Діва Марія була вагітна нашим Спасителем Ісусом Христом. І ця Меса ще перед сходом сонця при великій кількості свічок служилась в білих Марійних шатах. Це було хорошою формою приготування: треба було встати раніше перед роботою, щоб потроапити на цю Месу.

Роратна Меса. Фото episkopat.pl

Вона служиться щоденно в час Адвенту?

Так, окрім неділі.

Чи служать цю Месу в наш час у Львові?

Так, тільки деколи ось ці «душпастирські потреби» роблять трохи з цієї традиції карикатуру. Наприклад, служать цю Месу ввечері. Але тоді багато чого втрачається, бо йдеться про те, щоб людина могла пожертвувати в цей період трохи свого сну, впорядкувати свій день, раніше лягти. Коли люди йдуть на ранішню Месу, то несуть зі собою лампадки, від чого складається великоднє враження — темний храм, який освітлений лише свічками і лампадами.

Тому в цих віночках інколи є посередині п’ята свічка, яка запалюється на Роратну Месу. А вивішувати ці віночки на дверях – це більше англійська, американська традиція. Мабуть, американські католики в такий спосіб показували іншим, що вони святкують Різдво. Це ніби маленька ялинка.

Різдво Христове — це свято дуже радісне. Приготування до нього також мають святковий характер. Як сприймати це в час війни, коли радість часто здається недоречною? Багатьом складно радіти через смерть чи поранення їхніх рідних, або коли твій чоловік, син чи внук на фронті і може не дожити до ранку чи до вечора.

У цьому питанні християнство дає певну реальність. Не можна провадити безперервну вечірку, коли люди на Сході гинуть, і не тільки військові. Повинна бути певна стриманість у вираженні своєї радості. З іншої сторони, є різниця між радістю і веселістю. Християнська радість випливає з віри, з надії на життя вічне, і що мова йде про свято Боговтілення. Це додає нам впевненості, що якщо Бог став людиною, то Йому не байдужа доля і життя вірних на Землі.

Під час війни повинна бути стриманість навіть у церковному вимірі. А ще можна і треба жертвувати різні справи і молитви, також аскетичні, в наміренні закінчення війни і перемоги над російським військом. Можна прочитати, як Церква обходила літургійні свята, наприклад, під час Першої світової чи під час Другої світової війни.

Як?

Наприклад, є формуляри, як проводити Меси в часи війни та заколоту. Я читав, що в італійській дієцезії, коли була можливість в часі війни, Месу завжди служилося у фіолотевих шатах. Контемпляційні монастирі теж обмежували себе в їжі та інших справах, а кошти відправляли на фронт. Або щось купували на фронт. Справді, в Україні вже звикли до цієї війни, що це десь там далеко. І коли до Львова приїжджають туристи з-за кордону, то взагалі не відчувають, що у нас війна, яка невідомо ще чим закінчиться.

Великий бенкет Валтасара описується в Книзі Даниїла, 5 розділ

Вчора було літургічне читання з Книги Даниїла про Валтасара, який пирував у той час, як Вавилон був оточений ворогами. Знаємо, чим це закінчилось.

Також можемо пригадати Титанік, який тонув — корабель отримав пробоїну, починає тонути, а пасажири продовжили веселитися, не надаючи цьому належної уваги.

Водночас існує думка, що розважальні заходи підтримують людям настрій, щоб в часі війни вони не впали у депресію та відчай.

Звісно, життя продовжується. Але певна стриманість, навіть у святкуванні, повинна бути. Треба знати час, міру і місце для тієї чи іншої своєї дії. Християнська чеснота, власне, полягає у поміркованості, щоб не було крайнощів. Бо, дійсно, приїжджають люди з-за кордону і дивуються: у вас справді війна? Зайдеш, буває, ввечері на площу Ринок, а вона гудить.

Минуло три місяці, відколи греко-католики і вірні ПЦУ перейшли на новий календар. Чи це якось стало відчутно римо-католикам у Львові?

Є відчуття ментальної зміни — нарешті немає роздвоєння, в сенсі, що сьогодні святкуємо ми, а інші святкують те ж саме за два тижні. З’явилось відчуття, що дійсно християнство не заснували дві різні особи. А одна Особа Ісуса Христа, яка створила одну Церкву. Днями було свято Введення в храм Пресвятої Богородиці, і до нас цього дня завітали греко-католики, щоб виконати свій християнський обов’язок участі цього дня в Літургії, хоча в римо-католицькій традиції це не вважається таким великим святом, як у східній традиції.

Так, справді, це свято дуже шановане в східному християнстві, особливо його любило монашество.

В Римо-католицькій церкві перед Другим Ватиканським Собором це був також день богопосвяченого життя, затворництва. Але воно не мало такого рангу, як на Сході. Його запровадили в латинській традиції, щоб підкреслити марійність після революції Лютера.  

І ось цього року вперше в Україні Різдво будуть святкувати всі разом, звичайно, окрім Московського патріархату – схоже, їхнє християнство засноване іншою особою.

Так, виникають нові обставини в святкуванні Різдва. Тепер у нас святвечір в один час, який цього року випадає в неділю. І наші львівські римо-католики нерідко мають родичів та знайомих поміж греко-католиків, і мені вже деякі міністранти кажуть, що не зможуть прийти, бо мусять бути на Святвечір в іншому місці. Тому подивмось, що буде 25-го.

Чому Різдво Христове святкують 25-го грудня?

Це важке питання. Ми живемо в час крайнього раціоналізму, і люди хочуть знати пояснення для всього. Ісус Христос дійсно народився, Він — історична особа, Богочоловік з тілом і душею, який пройшов повний цикл пренатального життя в утробі Пресвятої Діви Марії. Але треба врахувати, що в часи земного життя Ісуса існував такий самий хаос з календарями, як був у нас донедавна. Римляни мали свій календар, сирійці — свій, вавилоняни — свій, а в юдеїв він узагалі був виключно релігійним. Ключовою тут є зірка, яка з’явилася при народженні Христа. Її бачили всі люди того часу. Є цікаві дослідження з цього питання. Одне з них зробив астрофізик Крістіан Клі, він написав науково-популярну книгу, в якій говорить, що в році, коли народився Ісус Христос, Юпітер і Сатурн зійшлися на небі. Це не була комета з хвостом, це була яскрава точка на небі. Оце сіяння було останній раз того року помічене, власне, у грудні. Можливо, з часом наука краще дослідить це питання.

З іншого боку, ми знаємо, що Римська церква євангелізувала народи. І освячувала те, що в культурі народів не суперечило християнству. І ось 25 грудня – це важлива дата в створеному Богом світові: з цього дня починає збільшуватися день — світла пора доби. А хто є справжнім Світлом Світу, якщо не Христос? І Церква, хоча лише в IV ст., але встановила це свято. Мабуть, була така потреба. Від 16 грудня літургійні тексти різко змінюються — цитуються пророцтва про народження Христа, уривки з Євангелія стають більш марійними.