- Пон, 13/11/2023 - 15:19
![](http://www.catholicnews.org.ua/sites/default/files/styles/medium/public/field/image/fffffffffffff_30.jpg?itok=Zr-8lB_7)
Цей епізод з «Історій про історію УГКЦ» — про подію, яку без перебільшення можна назвати відновленням історичної справедливості і яку блаженніший Любомир Гузар — на той час Глава УГКЦ — назвав символом «нашого внутрішнього єднання»: про повернення осідку Глави УГКЦ до Києва у 2005 році, символічне повернення УГКЦ як Церкви Володимирового Хрещення до материнського міста.
Цьому передували великі історичні події і процеси — здобуття Україною незалежності і вихід УГКЦ з підпілля з наступною її леглізацією.
«У лютому 1991 року Синод єпископів УГКЦ прийняв рішення про переїзд Глави Церкви з тимчасового осідку в Римі до митрополичого престолу у Львові. І вже в березні кардинал Мирослав-Іван Любачівський прилетів до України. Це було дуже важливе й необхідне рішення: УГКЦ прямувала до завершення своєї легалізації, і переїзд Глави Церкви в Україну фактично завершував кількарічний період виходу з підпілля», — розповідає історик Церкви п. Юрій Скіра.
Почався період відродження і розвитку Церкви в усіх напрямах і на всіх рівнях.
«Подальші події показали, що це повернення Глави УГКЦ та легалізація Церкви були лише проміжним етапом до реалізації того, що було неможливим протягом багатьох попередніх століть — повернення Глави Української Греко-Католицької Церкви до Києва», — каже п. Юрій.
Так, ця ідея визрівала ще з початку 1990-х: цю справу почало найближче оточення кардинала Мирослава-Івана Любачівського, і одним із тих, хто займався цим питанням, був блаженніший Любомир Гузар, на той час — єпископ-помічник Глави УГКЦ. Над питанням побудови Патріаршого собору в Києві — виділенням землі під собор, проєктом храму тощо - почали займатися із середини 90-х.
«Канон 57-й Кодексу канонів Східних Католицьких Церков зазначає, що Патріарша Церква повинна мати в межах власної території сталий осідок резиденції Патріарха, встановлений, по можливості, у головному місті країни, — пояснює історик. — Досить довго через російське поневолення Києва й інші обставини київські унійні митрополити не могли перебувати там. Тому були змушені проживати в інших містах, найдовше, звичайно, — у Львові. Та здобуття незалежності України в 1991 році все змінило кардинально: з’явилася історична можливість, з якої наша Церква дуже швидко скористалася».
«14 грудня 2000 року помер Глава УГКЦ Мирослав-Іван Любачівський. І 25 січня 2001-го на Надзвичайному Синоді Єпископів УГКЦ Главою Церкви був обраний Любомир Гузар. У червні 2001-го вперше за всю історію в Україну прибув Папа Римський — Іван Павло II: у Богослужіннях у Львові й Києві взяла участь величезна кількість людей. У липні 2002 року у Львові відбулася 3-тя сесія Патріаршого Собору, на якому, крім інших питань, було озвучене питання патріаршого статусу УГКЦ: цю ініціативу підтримав Синод Єпископів. 6 вересня 2004-го блаженніший Любомир проголосив послання „Про утвердження Патріаршого устрою УГКЦ“, у якому обґрунтував справедливість прагнення українських греко-католиків мати патріаршу структуру в Церкві», — подає хронологію подій, які передували перенесенню осідка до Києва, релігієзнавець і історик Церкви п. Анатолій Бабинський в «Історії УГКЦ за 90 хвилин».
У жовтні 2004 року відбувся Синод Єпископів УГКЦ, на якому і було ухвалено рішення про перенесення осідку Глави Церкви зі Львова до Києва. На початку грудня 2004 року Папа Римський Іван Павло ІІ поблагословив його. І 21 серпня 2005 року офіційно Глава Української Греко-Католицької Церкви повернувся до Києва. Від цього дня змінився також і титул Глави УГКЦ — з «Верховний Архиєпископ Львівский» на «Верховний Архиєпископ Києво-Галицький».
У 15-ту річницю повернення осідку Глави УГКЦ до Києва, у серпні 2020 року, Блаженніший Святослав у проповіді в Патріаршому соборі сказав: «Якщо ми подивимося з перспективи 15 років на те, що сталося у 2005 році, то зрозуміємо, що це — глибока й багатопланова подія, і сьогодні вона для нас має дуже важливе значення: вона ознаменувала один дуже важливий момент — стала знаком відродження Києва як світового духовного центру християнства. З історії ми знаємо, як духовну велич Києва — другого Єрусалима, міста, який будувався на взірець Небесного Єрусалима, — хотіли вкрасти наші сусіди. Однак повернення Отця і Глави нашої Церкви до Києва означало, що Бог почав збирати всіх у розсіянні сущих дітей Київської Церкви. Саме Господь тут кличе їх до єдності. А східне християнство сьогодні починає дивитися на Київ по-новому. Москва і Рим, Константинополь і Єрусалим бачать нині Київ як духовний центр, у якому будується християнство третього тисячоліття», — наголосив Блаженніший Святослав.
І ці слова сьогодні, під час повномасштабної війни росії проти України, звучать по-особливому та пророче.