Виступаючи під час презентації видання, до якої увійшли тексти, присвячені подіям в Україні, що вже понад 16 місяців чинить опір широкомасштабному військовому вторгненню, архиєпископ Ґаллахер пояснив позицію Святого Престолу та поділився думками про виклики, які стоять перед Україною.

«Базовими основами» справедливого і серйозного миру є відмова від насильства та погроз, зусилля, спрямовані на дотримання міжнародного права, прийняття власної відповідальності та обрання дороги взаємної пошани й діалогу, шукання справедливості та сприяння добру людей. На цьому наголосив архиєпископ Пол Річард Ґаллахер , Секретар Святого Престолу в справах стосунків з державами і міжнародними організаціями, виступаючи під час презентації книжки «Українські уроки», до якої ввійшли всі публікації італійського часопису «Limes», присвячені російській агресії проти України. Захід, приурочений до 30-річчя журналу, що займається темами геополітики, відбувся у четвер, 13 липня 2023 року.

Коментуючи назву книги, архиєпископ Ґаллахер зауважив, що вона вказує на три аспекти. Деякі статті, наприклад, можна розглядатися як «уроки про Україну», з яких можемо дізнатися про цю країну. Інші є своєрідними «уроками України», розповідаючи про те, чого український народ навчає світ у цей болючий момент своєї історії. Врешті, йдеться про «уроки для України та всіх нас», тобто про те, що «ця трагічна війна повинна дати зрозуміти всьому людству».

Нова форма війни

Перед тим, як перейти до висвітлення позиції Папи та Святого Престолу, що було головною темою доповіді, очільник ватиканської дипломатії зауважив, що чимало авторів аж до самого початку вторгнення вважали неможливою таку війну, яка також показала «нове обличчя» через застосування високотехнологічних озброєнь. Небаченим раніше аспектом є і те, якщо раніше всі були змушені чекати на якісь повідомлення від влади, щоб мати офіційну інформацію з фронту, то тепер «майже наживо» спостерігаємо за тим, що відбувається на полі бою, перетворюючись у «глядачів», які спостерігають за картинами «винищення та жорстокості». Крім того, за його словами, є різниця в розумінні самої ж природи цієї війни, яку одні вважають просто прямою війною між Росією як агресором та жертвою агресії Україною, інші ж говорять про «проксі-війну», яку хтось веде від імені іншого, тощо.

Позиція Папи та Святого Престолу

Серед різних статей, що ввійшли до збірника, архиєпископ Ґаллахер зупинився на тих, в яких йдеться про позицію Святішого Отця щодо війни та інтерпретації цієї позиції. Він погоджується зі ствердженням, що «реакція українців на заяви Папи Франциска відображає глибоке розчарування». «Публічні слова і жести Папи є фактами, і тому можна з повним правом вільно і на власний розсуд інтерпретувати їх», – зазначив він, додаючи, що не погоджується з оцінкою, яка називає їх «актами порожнього пацифізму» чи «театральними жестами видавання бажаного за дійсне», що, за його словами, «не віддає належне баченню та намірам Святішого Отця, який не хоче миритися з війною і вперто вірить у мир, запрошуючи всіх бути його творчими та відважними ткачами і майстрами». Крім того, він звертає увагу на те, що бували випадки, коли висловлювання Святішого Отця щодо делікатних питань були перекладені без належної точності та супроводжувані не завжди доречними коментарями.

Секретар Святого Престолу у справах стосунків з державами і міжнародними організаціями підкреслив, що наміром Святого Престолу не є заплющувати очі на систематичні воєнні злочини з боку російської армії та влади та ставити країну-агресора на той самий рівень, що й країну, яка зазнала агресії, бо «й сам Папа чітко сказав, що розрізняє між агресором і жертвою». Також і всі гуманітарні ініціативи та жести на підтримку українського населення чітко показують, хто є агресором, а хто – жертвою.

«Тому мені здається, що ми повинні визнати, що жести і слова Святішого Отця є вираженням не просто "риторики миру", але сильного і сміливого "пророцтва миру", яке кидає виклик реальності війни і її гаданій невідворотності», – сказав архиєпископ Ґаллахер , звернувши також увагу на деяку недооцінку і того факту, що коли російська армія просувалася до Києва, Апостольський Нунцій залишався у столиці, отримавши також прилюдне підбадьорення з боку Папи. Це, за його словами, є «виявленням конкретної християнської близькості до мученицького народу і відданих зусиль для досягнення миру, незважаючи на ризик втратити обличчя і виявитися негідними довіри перед пророками приреченості наших часів». Врешті, заслуговують на увагу залучення Церков, різних католицьких благодійних організацій і самого ж кардинала Краєвського, Папського елемозинарія, в надавання гуманітарної підтримки, що є своєрідними обіймами Святішого Отця, якими він пригорнув український народ.

Війна, яку потрібно спинити

Все це, як далі зауважив очільник ватиканської дипломатії, «хоче нагадати про обов'язок, який ми всі маємо перед правдою, що є першою жертвою кожної війни, і, перш за все, перед спільною відповідальністю за сприяння всьому, що може допомогти внести позитивні зміни в нинішню трагедію». Бо війна в Україні – «це не лише конфлікт, який потрібно зрозуміти», в чому допомагають представлені статті, але передусім «трагедія, яку потрібно подолати».

«Я вважаю, що існує широкий консенсус щодо того, що Україна бореться, щоб захистити своє існування, тож буде правильним підтримати її в період страждання і виправданим надавати їй підтримку в її мужніх зусиллях. Це принципова позиція, і хоча різні публікації пропонують багато корисних елементів для оцінки можливих кроків, я не хочу коментувати, що Україна повинна чи не повинна робити, а також історичні, військові, соціальні чи інші причини, які слід враховувати щодо цього», – зазначив архиєпископ Ґаллахер, вказуючи лише на необхідність переміни, яка стосується «логіки війни». За його словами, тривожним є підхід, який вважає, що передумовою для можливих переговорів може бути лише фіксація поразки однієї зі сторін, як також необхідність подальшої політики стримування по завершенні війни. Бо на тлі таких прогнозів може закрастися думка, що немає місця для, креативного діалогу і дипломатії, що «треба змиритися з продовженням запеклих боїв, які сіють смерть і руйнування».

Відбудовувати взаємну довіру

Як зазначив архиєпископ Ґаллахер, це зрозумілі позиції, але вони не є конструктивними. Великий виклик, який на його думку, стоїть перед Україною та не заперечує право на захист і на справедливий мир, полягає в тому, щоби не обмежуватися баченням миру, що ґрунтується на поразці ворога та на нових стосунках сили. «Неможливо заперечити той факт, що Україна, звільнившись від диктаторського режиму та з важкою радянською спадщиною на плечах, вже зробила низку кроків, навіть якщо дехто вважає їх незначними, на шляху до змін, яких так довго прагнув український народ. Безперечно, ця війна прискорила певні процеси, пробудивши в громадянах усвідомлення того, що вони є дійовими особами власної історії та несуть відповідальність за далекоглядний вибір. Хоча попереду в українського суспільства ще важкий шлях, ми повинні бути впевнені, що ця "молода демократія", яка без вагань наважилася захистити себе від величезної загрози, досягне успіху в проведенні необхідних змін», – підкреслив він.

У цьому контексті Секретар Святого Престолу у справах стосунків з державами нагадав, що вторгнення в Україну є, серед іншого, наслідком «відсутності справедливого ставлення до глибоких національних почуттів українського народу». Те, що іншому заперечували визнання його ідентичності, унеможливило шанобливий діалог, але це не повинно вести до розпалювання схожого ставлення навзаєм, оскільки «утвердження власної ідентичності через заперечення ідентичності іншого нічого не дає, окрім поширення ворожнечі і робить будь-який мир, якого ми хочемо досягти, хитким». А тому потрібні дедалі більші зусилля, спрямовані на будування взаємної довіри, чому можуть сприяти різні гуманітарні ініціативи.

Сміливі жести

Підсумовуючи, архиєпископ Ґаллахер  зазначив, що сьогодні світ очікує від Росії та від України «насправді геройських учинків», які можливо є «важчими від тих, що робляться на полі битви», відкриваючись на «необхідні, можливо й до крайнощів креативні, стежки, щоби дійти до серйозного та справедливого миру». «Зрозуміло, що такий мир передбачає певні суттєві підвалини: відмову від насильства і погроз, дотримання міжнародного права, взяття на себе відповідальності, стати на шлях взаємної поваги і діалогу, прагнення до справедливості, сприяння добру людей», – сказав він, наголошуючи водночас на зважливості «реалізму». Йдеться про те, щоби «відновити зв'язок з реальністю», тобто зі складною реальністю України, «її історії, її етнічного складу, її релігійної ідентичності, війни, яку вона змушена вести, її руйнування і відновлення, її страждань і її стійкості, допомоги, яку вона вже отримала, і тієї, яка ще потрібна, а також її прагнення до життя, свободи і миру».