11 червня на прохання католицьких журналістів Архієпископ Львівський Мечислав Мокшицький розповів про перебіг зустрічі у Варшаві 2015 року представників Католицької Церкви в Україні та Польщі, за підсумками якої 9 червня 2015 року прийнято Комунікат.

«У десяту річницю спільного Пастирського послання єпископів УГКЦ і РКЦ Польщі з нагоди акту взаємного прощення і примирення Глава УГКЦ Верховний Архієпископ Святослав Шевчук звернувся з проханням до Конференції Єпископату Польщі, аби урочисто відзначити цю дату, однак Голова Конференції Архієпископ Станіслав Ґондецький разом з Радою Конференції обмежилися приватною зустріччю, на яку було запрошено також мене – сказав Митрополит Мокшицький.

– На цій зустрічі, яка відбулася ввечері 8 червня у Секретаріаті Польського Єпископату, взяли також участь Заступник Голови Католицького Єпископату Польщі Архієпископ Марек Єнджеєвський, Верховний Архієпископ УГКЦ Святослав Шевчук і греко-католицький Архієпископ Іван Мартиняк з Польщі. Архієпископ Ґондецький пояснив, що причиною відмови в урочистому відзначенні стало те, що згаданий акт примирення тоді відбувся без участі Римсько-Католицької Церкви в Україні й не помітно його зримих результатів і плодів. Як 10 років тому, так і після підписання спільної декларації з нагоди 70-х роковин Волинської трагедії.

Зі свого боку я зазначив, що наслідком чергового акту про примирення, яке тодішній Глава УГКЦ кардинал Гузар підписав разом із тодішнім  Примасом Польщі кардиналом Ґлємпом, стало те, що коли наші монахині сестри кармелітки звернулися до кардинала Гузара з проханням повернути їм монастирське приміщення у Львові, то він їм відмовив. Ще гірше, кардинал Гузар поставив їм умову перейти на східний обряд. Якщо не хочуть, то прохання не буде вирішене. Ще один «плід»» примирення: кардинал Гузар пообіцяв кардиналу Яворському, що зазначено теж на письмі, що коли влада передасть УГКЦ у користування костел св. Казимира у Львові, тоді він передасть нам наш семінарський костел Матері Божої Громничної (Стрітення Господнього), що поряд з Митрополичою Курією РКЦ. І, звичайно, також не дотримав слова. У 2007 році костел св. Казимира передали греко-католикам, а тим часом костел Божої Громничної досі не повернено римо-католикам. Також досі не вирішено справи з поверненням костелу Різдва Пресвятої Діви Марії в смт. Комарно Городоцького району Львівської області, де римо-католики змушені збиратися на молитви на цвинтарі. Причина цьому передусім у  відсутності доброї волі. На жаль, доведеться це вважати дискримінації Латинської Церкви Українською Греко-Католицькою Церквою. Навіть нема спроб попросити вибачення за захоплені греко-католиками латинські храми. Адже мова не тільки про згадані два храми, а й про решту захоплених костелів. Архієпископ Львівський УГКЦ Ігор Возьняк і Верховний Архієпископ Святослав Шевчук далі пояснюють, що згідно українського законодавства храми є власністю релігійних спільнот, а не Курії чи єпископ. І що, мовляв, спільнота звертається до місцевої влад, аби отримати храм, а тоді вже просить єпископа прислати священика».

У відповідь на такі виправдання Митрополит Мокшицький сказав: «Уявіть собі, якби я хлопчиною пішов до сусідів і забрав їхній велосипед, бо мають два або чомусь на них не їздять, та запитав у своєї мами, куди їх поставити: до гаражу чи до комори. То мама би одразу запитала, де ти, сину, взяв цього велосипеда? Тоді я би швидше його відвіз назад, ніж привіз». Що з того, що я набув річ, але звідки вона взялася в мене? Хіба можна потурати злодійству, посяганню на чуже, коли боремося з корупцією і т.д.? Мусимо про це говорити, якщо хтось в Церкві цього не усвідомлює. Під час зустрічі у Варшаві я запитав, чи коли-небудь Синод Єпископів УГКЦ або пастирі сказали церковним спільнотам, що вони неправильно вчинили, забравши костели, які є власністю Латинської Церкви, і що таке привласнення є гріхом та що такі вірні не можуть приступати до Святих Таїнств? Греко-католицький єпископ пояснює, що священик у Комарно не хоче повернути костел римо-католикам, але ж у Церкві є відповідні кари за непослух. Не тільки переведення настоятеля до іншої парафії».

Архієпископ Мечислав Мокшицький також пояснив, що РКЦ не просить про передачу їй храмів, а лише домагається повернення костелів. Далі навів приклад, коли в Польщі Латинська Церква передала греко-католикам під катедри костел Ісусова Серця в Перемишлі та костел св. Вінцента у Вроцлаві. Нема виправдання, що колись на теренах Львівської Архідієцезії була Польща, а тепер Україна. Церква має свої закони. Ця латинська дієцезія ніколи не зникала. Вона існувала навіть за часів комуністичної влади, адже Святіший Отець Йоан Павло ІІ лише відновив церковні структури. Тут служили священики, був єпископ Ян Ценський. Подібним чином домініканці, францисканці чи УГКЦ мають свою власність також у Польщі, Аргентині, Франції, Італії, інших державах, і ніхто там в них того не забирає, не захоплює. Львівська дієцезія може мати Реколекційний Дім у Києві, й ніхто нам не забере, якщо це наша власність. Греко-католики не мали права забирати наші костели. Це не влада їм дала наші костели, а вони використали владу для себе. Пояснюючи що вони не хотіли, щоби ці храми взяли православні чи протестантів або щоб храми знищились. Якщо таким чином прагнули врятувати латинські святині, то чому не запитали нас, чи ці храми потрібні римо-католикам? Якщо ні, то дозвольте нам ними користуватися. Тоді все було би в порядку».

Архієпископ Мечислав Мокшицький черговий раз зазначив: «Нині Латинська Церква в Україні не є польською, однак ми є спадкоємцями спадщини Церкви у Польщі. Разом з тим Церква в Польщі не може залагоджувати наші справи без нас. Маємо ряд підписаних декларацій про примирення, але знищились нажаль не бачимо їхніх вагомих плодів. Бажаю щоби наступні наші спільні кроки не залишилися порожніми слова. Маємо добрі стосунки між українцями і поляками, римо-католиками і греко-католиками в Тернопільській, Івано-Франківській, інших областях. Прагнемо і просимо одні одних, щоби наші стосунки між двома Церквами в Україні поліпшилися та були нарешті врегульовані справи, пов’язані з поверненням храмів. Мусимо через молитву, партнерські стосунки між парафіями, інші шляхи зближувати два сусідні народи. Римсько-Католицька Церква і Українська Греко-Католицька Церква покликані стати натхненниками такого зближення і примирення поляків і українців. Але повинно це відбутися в правді. Вважаю що важливим є залучити до такого діалогу теж православні спільноти».