Публікації

Часто чуємо клич "Ідемо вперед у краще майбутнє". Та чи справді рухаємося вперед?

Старожили, які пам’ятають минулі часи, кажуть, що, властиво, мало що змінюється.Справді? Може, так. Але чому?

Бо хочемо рухатися вперед, але йдемо задивлені в минуле. У народі такий спосіб переміщення описують словами: ходити вперед назадгузь. Згадую ці мовні звороти, бо вони тепер актуальні, хоча, можливо підсвідомо, замовчувані.

Уже багато років у нашій державі ведуться розмови про реформи: які потрібно, скільки їх треба, хто їх від нас вимагає і т. п.

Зараз українське суспільство перебуває на межі істерики. Хтось впадає у відчай через валютні ігрища, ріст цін, відсутність можливості заробітку. Хтось у відчаї через великі втрати у людстві на фронті, незрозумілу діяльність Генштабу, відсутність поставок зброї, незабезпеченість вояків, військові поразки, недолугу мобілізацію.

Останній рік у життя нашого Народу впровадив багато нових термінів, одним з яких є «мобілізація». Хоча цей термін не є стисло пов'язаний з військом, у нас він набрав суто військового значення і у розумінні багатьох означає просто повістку до Армії. 

Не кожному поколінню випадає честь послужити так своєму Народові, як це доводиться робити тепер усім нам. Хоча часи, у яких живемо, є дуже непевними і небезпечними, проте, поза всяким сумнівом, вони є історичними. І кожен, хто робить тепер вклад у становлення державності України, викарбовує своє ім’я золотими літерами у її історії. 

Неділя Сиропусна

Послання апостола Павла до Римлян 13,11-14,4

1. Текст Рим 13,11-14,4

Скажите там, чтоб больше не будили,
Пускай ничто не потревожит сны:
что из того, что мы не победили?
что из того, что не вернулись мы? 
Й. Бродский
 

Час тривання Великого Посту для багатьох українців нашого посткомуністичного і постмодерного сьогодення – час пов’язаний з клопотами «правильного харчування» та підготовки до Великодних Свят. Багато людей зберігають приписи нем’ясоїддя, нерибоїддя, немолокоїддя, неяйцеїддя з ревністю, яка нічим не є меншою від ревності затятих мусульман у часі Рамаданського посту. Велика кількість українських католиків, бодай формально, виконають свій річний «обов’язок» – прийдуть на свою «законну» річну Сповідь і приступлять до Причастя. Церкви та костели вже відчувають бум  учасників Хресної дороги.

Ідея ліквідації нацкомісії із захисту моралі стривожила багатьох українських християн. Невже наші душі залишаться без державної опіки? Тривогу з приводу «свавільного» рішення парламенту висловили і у ВРЦіРО.

Перш за все, хотілося б заспокоїти братів і сесер у Христі.

У церковно-народній пісні співаємо так: "В єдності сила народу: Боже, нам єдність подай". Співаємо ці слова від щирого серця. Однак в автора цього матеріалу виникають сумніви, чи ті, хто співає, мають чітке уявлення, що таке єдність народу.

Не претендуючи на вичерпне пояснення цих слів, хочу все ж таки заохотити віруючих і невіруючих співвітчизників задуматися над їх змістом. Це важливо з двох причин: віруючі українці мають розуміти, про що моляться, а всі громадяни країни повинні знати, що робити, аби здійснити єдність нашого народу.

Будь-яка війна – це страшне зло. Але, якщо зі сторони агресора – це зло у собі, то зі сторони того, хто вимушений оборонятися, – накинуте зло. «Агресивна війна за своєю природою аморальна. У той трагічний момент, коли вибухає війна, керівники держави, яка зазнала нападу, мають право і зобов’язані захищати країну, застосовуючи навіть силу зброї.» (КСДЦ 500). Жертва агресії зобов’язана захистити своє населення, його мир, спокій, добробут.