На цьому наголосив Високопреосвященний владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський під час своєї проповіді, 27 березня 2016 року, в Архикатедральному Соборі святого Юрія (м. Львів, пл. св. Юра, 5). Митрополит звершив Архиєрейську Божественну Літургію та Чин поставлення у диякони піддияконів Тараса Зуба і Тараса Жуковського.
 
«Із уривку Євангелії від Марка, довідуємося, що Господь радо відпускає гріхи, коли грішник робить кроки у його напрямі. Тому, відваги, бо милосердя Боже більше, як усі гріхи світу, які втонуть у його любові та милосерді Господньому» – запевнив Митрополит.
 
По завершенні Архиєрейської Божественної Літургії, Митрополит уділив своє архиєрейське благословення та  попросив присутніх мирян про молитву за новопоставлених дияконів.

 
Увесь текст проповіді:
Слово Митрополита Львівського на Другу Неділю Великого посту
 
Євр. 1,10-2,3; 7,26-8,2. Мр. 2,1-12; Ів. 10,9-16.
 
 Кожна людина стоїть перед вічністю, яка приходить в різному віці: до немовлят і дітей, до юнаків й дівчат, парубків, осіб у силі віку, до літніх людей і осіб похилого віку. Цього ніхто не може відмінити, мимо того, що люди борються з хворобами вродженими і набутими, тілесними наслідками після нещасних випадків, невиліковно хворі, інші нагоди погіршення здоров’я тощо. Усі бажають жити, а цей сигнал дає безсмертна душа. Але не завжди так є. Отець доктор Андрій Максимович, який певний час проживав у Бельгії,  розповідав наступне: у Бельгії узаконена евтаназія, добровільна смерть. Так, що особа, досягнувши певного віку, я не цікавився меж, у суботу, наприклад, збирає друзів та знайомих, відбувається невелика гостина, бо у понеділок прийде лікар зробити укол, щоб усипити людину, тобто, прийняти добровільну смерть. Розповідав, що це не обов’язково хвора людина  так чинить, але й ще при доброму здоров’ї… Хтось з таких мав би сказати, що досягнув у житті того, що міг, довше жити не має змісту… Церква не дозволяє цього і пояснює це як вбивство, мимо, навіть, важкого стану здоров’я людини. Хвороба - не тільки для того, щоб боротися з нею, але - дзвінок до вічності, над чим необхідно добре застановлятися. Заглядаймо постійно у наше сумління, перепрошуймо Господа за вчинені промахи життя, бо нас очікує безконечна вічність. Дуже багато місць Святого Писання Старого і Нового Заповітів  стверджують про вічність. Пророк Ісая пригадує: «… Господь буде твоїм вічним світлом і Бог твій - славою твоєю» (Іс. 60,19). Святий апостол Петро запитував Ісуса Христа - що вони отримають за те, що слідують за ним? Мав розрахунки, не бажав просто так бути учнем Сина Божого. Ісус, Бог, відповів йому, що те, що залишили отримають сторицею: «… домів, братів, сестер, матерів, дітей і піль, - і в майбутньому віці життя вічне» (Мр. 10,30). Життя вічне.. Чи вірні замислюються над тим, що після смерті наступить незмінне вічне життя? Що після смерті настане відмінне життя, як було на землі. Відбудеться суд, нагорода або покарання? Що люди зустрінуться з Христом, Божою Матір’ю, святими, своїми рідними, знайомими, які належатимуть до лику святих. Думаймо часто про це, бо кожне слово Бога – правда! Чинімо гідні висновки, щоб наш життєвий шлях прямував до вічного щастя!
 
Святий апостол Марко описує подію, що сталася у Капернаумі. Ісус перебував у певному домі, а люди передавали ту новину з уст в уста. Принесли туди розслабленого чоловіка, який не міг ходити. Бо ця хвороба означає розлад тіла, параліч, де органи не пов’язані між собою, «не тримаються купи». Тяжка недуга. Несли хворого до Христа, нічого не запитали: чи можна принести чи ні? Могли запросили Спасителя додому, можливо, він прийшов би? Не знаємо чи хворий з Каперауму, чи з іншого місця? Не могли доступити до Спасителя, бо люди заблокували прохід – так багато зібралося. Не пробували переказати, а, може, не насмілилися просити, щоб Спаситель вийшов до хворого? Можливо, не насмілилися в такий спосіб турбувати Господа? Ті, хто принесли хворого завдали собі великого труду, бо підняли розслабленого ззовні будинку поверх стелі, розібрали стелю і опустили з ліжком перед Ісусом. (У тих місцях інакше було з дахом та стелею, як у нас.) Спаситель відразу відреагував на віру тих, хто принесли недужого та самого хворого, звертаючись до розслабленого: «… Сину, відпускаються тобі твої гріхи» (Мр. 2,5). На тому зібрані були присутні книжники, які міркували у серці, що Ісус не повинен так говорити, бо це – богохульство. Добре знали, що гріхи відпускає лише Бог. Христос, натомість, бачив гріхи недужого та думки книжників, - промовив, що не годиться так думати. В цьому випадку він проявив своє божество, бо і гріхи відпустив, і був свідомий скритих думок книжників. Щоб переконати зле наставлених людей, Господь звернувся до недужого: «… Встань, візьми твоє ліжко й ходи?» (Мр. 2,9). Сказав, також, усім присутнім, що він має владу відпускати гріхи, тобто, що він – Бог. Не змінив своєї мови. А, щоб потвердити оздоровлення хворого чоловіка, наказав йому, щоб забрав своє ліжко, тобто, той мав силу не тільки ходити, але й нести свою лежанку.
 
З цього робимо висновок, що гріхи, можуть тримати людину в недузі, так є не завжди, але в цьому випадку із розслабленим було таким способом. Тому важливо, щоб уникати духовних беззаконь, які можуть виражатися, теж, думками, бо це приносить велику шкоду духові та тілу. Кожен гріх – образа Всевишнього. Необхідно Бога любити, а не ображати, чинити діла любові та милосердя, а не чорні діла, які проявляються образою Бога та ближніх. Коли Каїн задумав вбити свого брата Авеля, із заздрості, що Господь прийняв жертву Авеля, а його ні, Бог заговорив до нього: «… Чого ти розсердився? Чому похмурнів?». – І продовжив говорити: «Коли чиниш добре, будь погідний, а коли ні - гріх на порозі чигає: він і так оволодів тобою, але мусиш над ним панувати» (Бут. 4,7). Людина повинна панувати над проявом гріху, таке зобов’язання накладає на нас, навіть, не Церква, але сам Господь. Бог цього вимагає. Значить, людині під силу це довершити, тим більше, що має можливість просити у Бога сили, щоб здолати злого духа та неупорядковані пристрасті. Причому, Господь не сказав, що Каїну необхідно знищити пристрасті, але вони залишаться, а ти пануй над ними. Не давай їм можливості проявляти себе і на зовні, і в нутрі серця. Автор псалмів твердить: «Гріх нашіптує грішникові в його серці; немає Божого страху перед очима в нього» (Пс. 36,2). Гріх діє, але людина повинна мати Божий страх, щоб жити чесно перед Богом. Цей же автор звертається до народу, коли той віддаляється від Господа та шукає іншого бога, тобто, грішить, хоч знає, що Бог усього свідомий: «… Таж він знає таємниці серця» (Пс. 44,22). Отже, Господь знає нас, відає наші серця, свідомий, що діється у них, тому неможливо нічого сховати.
 
Із уривку Євангелії від Марка, довідуємося, що Господь радо відпускає гріхи, коли грішник робить кроки у його напрямі. Тому, відваги, бо милосердя Боже більше, як усі гріхи світу, які втонуть у його любові та милосерді Господньому. Хай Мати Божа додає сміливості й відваги кожній людині, щоб примирилася з Богом.
 
   + Ігор
Митрополит Львівський, УГКЦ
 
27 березня 2016 р. Б. Архикатедральний Собор Святого Юрія, м. Львів