Слово Митрополита Львівського
на 21-у неділю по Зісланні Святого Духа
Гл 2,16-20; Лк 8,5-15

Достойні сестри і брати, любі наші немирівчани,
 
дякую вам, що ви за своїм благородним звичаєм і сьогодні прибули теж, у свою церкву, щоб стати в ній побожно пліч опліч та прославляти Господа, дякувати йому, благати його про прощення своїх провин та інших людей, надіючись на щасливе життя у вічності. Що ж вас заохочує приходити сюди, коли, видається, тут нічого не дають в руки, тільки чуєте добрі слова, які заохочують вас, щоб боротися за щасливу вічність. У церкві священик вказує людям, щоб практикували чесноти, тобто, були простими й покірними, чесними та благородними, чистими в душі та милосердними для інших. Одним словом, щоби зростали в любові до Бога та ближніх. У церкві не роздають паїв на землю, не навчають того, щоб здобувати матеріальні добра, не вказують, як розбагатіти, не кажуть, щоб карати кривдників, навпаки, священик навчає словами Ісуса Христа: «Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніть їм, … а велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, бо він благий для злих і невдячних» (Лк 6,35). Господь залишив нам припис, щоби поборювати свої лихі пристрасті, не потурати злим звичками, протистояти усякому нещастю, боротися проти своїх злих пожадань. Тому багато-хто вмовляють собі, що їм нудно та нецікаво перебувати у церкві, бо тут бракує шоу, немає танців, руху тощо, однак, віруюча людина, віддаючись в руки Бога, отримує оздоровлення на тілі, зцілюється Господом від багатьох хвороб та отримує прощення провин через молитву й покаяння. Хто довіряє Богові, таких він зціляє від недуг душі та тіла. Віруючу людину часто Господь в церкві лікує від її тілесних болів. Подібно, це чинив Ісус Христос у синагогах (пор. Мр 1,23-26; Лк 13,10-13). 
 
У слові, що ми почули зі святого Євангелія, а слово Євангеліє, означає добру новину, нас дуже торкають слова Ісуса Христа про те, що він сказав: «… Хто має вуха слухати, нехай слухає» (Лк 8,8). Біля нього не стояли люди, які не мали вух або глухі, а мимо того він твердив, щоб усі, у кого є вуха, хай слухають його. І люди слухали, однак, він, як Бог,  знав, що слухаючи його слів, люди не виконували їх та не вірили чи мало вірили у це, що він навчав. Відомо, коли Христос говорив про споживання його тіла, щоб мати вічне життя, тобто, святе Причастя, багато із людей твердили: «… Жорстока ця мова! Хто може її слухати?» (Ів 6,60). В іншому місці народ так відізвався до Сина Божого: «… Навіжений він і з глузду з'їхав. Навіщо його слухаєте?» (Ів 10,20). Слухачі не сприймали до  серця слів Господніх, люди думали по-своєму, а Христос не змінював сказаного, навіть, до апостолів звернувся: «… Невже й ви бажаєте відступитися?» (Ів 6,67). Господь всіх покликає до життя, даючи вуха й слух, тому кожній людині необхідно прислуховуватися до внутрішнього голосу, щоб почути й прийняти слова Бога до серця та виконувати їх. Бо,  хто слухає, а не виконує слів Господніх, подібні до тих, хто глухий на вуха. Ісус скаржився на людей: «Бо серце в цього народу затовстіло. Вони на вуха тяжко чують і зажмурили свої очі, щоб не бачити очима, і вухами не чути, і не зрозуміти серцем, та не навернутись, – щоб я зцілив їх» (Мт 13,15).  Не вистарчить слухати, необхідно виконувати волю Бога, як твердить святий апостол Павло: «Бо не слухачі закону справедливі перед Богом, а виконавці закону оправдаються» (Рм 2,13).
 
Ісус Христос говорив притчу про сіяча, який кидав зерно, сіяв щедро, надіючись на урожай, але ці зерна не завжди знаходили добрий ґрунт. Так стається і зі словом Божим, яке, можливо й потрапляє до людського серця, однак, не дає доброго плоду тому, що глушиться земними потребами людини. Багато християн ставлять на перше місце справи матеріальні та життєві, що стосуються тіла, забуваючи про невмирущість своєї душі. Будуймо наше життя на твердих підвалинах святої віри, щоби жодні вітри світу не зруйнували його (пор. Лк 6,49). Людині необхідні достатки, але їхнє місце - після дбання про праведність душі. Сам Син Божий пригадував людям, що не існує жодної заміни для душі, бо їй немає ціни (пор. Мт 16,26). Дух кожної людини створений та покликаний Богом до вічного життя. Відомо, що у вічності воно не однакове для усіх, лише визначається праведним чи негідним життям на землі. І ми приходимо у церкву для того, щоб поєднатися з Богом, жити у мирі з ним та ближніми. 
 
Стараймося, достойні сестри і брати, часто каятися перед Богом за наші духовні провини, за прогрішенні та промахи нашого життя. Він - милосердний, тому й очікує, щоби людина з простотою та відвагою приходила до нього, представляла свої духовні та інші потреби, а він необхідно простить і допоможе. Коли єгипетський Йосиф знайшов ласку в очах фараона і той відпустив його поховати свого батька Якова (пор. Бут 50,6), тим більше Господь ласкаво помилує кожну людину, бо вона - діло його рук! Прославляймо нашим життям триєдиного Бога: Отця, Сина і Святого Духа. Він – один, а Осіб Божих - три. Не забуваймо, що Бог любить кожного грішника, але не може любити гріха, бо гріх – діло злого духа, ворога Бога й людини. Син Божий помер за нас на хресті, не за когось іншого, тільки за мене й за тебе, щоби примирити нас зі собою, з Богом, й допомогти нам отримати вічну нагороду. Любімо своє життя через виконання волі Бога, пам’ятаючи, що покаяння за гріхи, це – дуже добрий вчинок, який чинить нас друзями Христа й наслідниками Небесного Царства. Приймаймо з пошаною кожне Боже слово, бо воно приносить мир та спокій душі! Хай слова Святого Писання, проповідь у церкві та інші прочитані чи почуті побожні тексти, відчиняють духовні вуха серця та допомагають нам в освяченні нашої душі. Пресвята Богородице, наша небесна Мати, випроси нам ласки виконати волю Бога! 
 
+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
 
м. Немирів, 17 листопада 2013 р.Б.
Джерело: www.ugcc.lviv.ua