Слово Митрополита Львівського на 4-ту неділю по Зісланні Святого Духа, Всіх Святих українського народу

Рм 6,18-23; Мт 8,5-13. Рм 8,28-39; Мт 5,1-16.

Всесвітлі та всечесні отці,
Вельмишановні представники влади,
Достойні та любі вірні нашої святої Церкви, дуже гарно й приємно бачити вас усіх наставлених на молитву у цей недільний день присвячений усім Святим українського народу. Трудно знати число святих, що прославляють Бога у небі, які вийшли з нашого народу. Здогадуємося, що їх дуже багато, як пише святий Іван Богослов у своєму видінні: «… от - натовп численний, перелічити який ніхто не міг, - від усякого народу і племен, і людства, і язиків, стояли перед престолом і перед Агнцем, одягнені в одежі білі, і пальмові віті в руках їхніх» (Од 7,9). Це – щасливі душі, які навіки будуть з Господом, що не знатимуть ні голоду, ні спраги, їм не докучатиме жодна спека, жодне терпіння їх не торкнеться, «і витре Бог усяку сльозу з очей їхніх» (Од 7,17). Туди, у небесну Вітчизну, стремить кожна людська душа, бо Господь створив людину для себе і жодне хотіння на землі, жодна розкіш не наситить душу, лише Господь здатний заспокоїти її назавжди! У вічності відчиниться книга життя кожної людини й усіх народів разом. Вічність виявить кожну оправдану особу перед Богом й кожну засуджену, яка не обмила своїх гріхів у крові Божого Агнця, такі нечисті душі «… мучитимуться день і ніч на віки вічні» (Од 20,10). У вічності прославляться істинні й справедливі суди Божі! Невимовною радістю буде охоплена кожна щаслива душа, яка блистітиме більш ніж сонце. Усі святі будуть світитися немов багато сонць, про це згадується у книзі Мудрості: «… в твоїх святих було вельми багато світла…»(Мудр 18,1),  але жодного осліплення ніхто не буде відчувати. Це світло й тепло приноситимуть невимовне щастя й радість для мешканців неба. Вартує не жаліти сил, здоров’я, а навіть й життя, щоб здобути вічну нагороду у другому, нам не знаному, але, існуючому світі. Син Божий виразно ствердив: «В домі Отця мого багато жител…» (Ів 14,2). Наші дідусі й бабусі, батьки й матері, сестри, брати та діти, які випередили нас до вічності, щасливі від осягненого щастя, від оглядання Бога лицем у лице!

У цей день ми зібралися з нагоди великої історичної події в нашій Церкві та у нашій Архієпархії: посвячення новозбудованої святині та престолу, на якому приноситиметься безкровна жертва хліба й вина. Християни, які належать до правдивої Церкви – надзвичайно щасливі, бо мають велике запевнення осягнути вічну нагороду. Ми не можемо нічого певного сказати про тих осіб, які відійшли від святої Церкви, які самотужки стараються пробити собі дорогу до вічного щастя? Що буде з таким людом знає найкраще предвічний Бог. Не судімо нікого, лише радіймо й утверджуймося у правдивій вірі, бо час лихий і ворог наш бажав би нас знищити: «І коли б ті дні не були вкорочені, ніхто б не врятувався…» (Мт 24,22). Постійно дякуймо всемогутньому Богу за великий дар віри, молячись спільно у його церкві. Господь завжди присутній у своїй святині та усюди, подібно, колись праведний патріарх ночував на землі з каменем під головою: «Коли ж Яків прокинувся зо сну свого, то промовив: Направду, Господь є на цьому місці, а я не знав» (Бут 28,16). І відразу додав: «… Яке страшне це місце! Це ніщо інше, як дім Божий, і це ворота небесні!» (Бут 28,17). А святий храм - спеціальне місце перебування Бога, бо Христос присутній на престолі у кивоті під видом хліба й вина у пресвятій Євхаристії. Церква – святе місце присутності Господа, який чекає на нас, щоб вислухати наших благань, прощати провини, освячувати та спасати наші душі. Необхідно знати, що церкву посвячує єпископ, про це згадує Митрополит Андрей у своїх споминах («Поясення обрядів при посвяченню церкви» 1901, док. 16, Львів 2007). Щасливі ці вірні, які мають правдивого єпископа, поставленого з волі самого Бога у його Церкві. Хто не має єпископа, така церква непосвячена, бо священик може з волі єпископа, лише благословити церкву. При посвяченні церкви використовуємо певні приписи. А найголовніше свячення престолу, бо на ньому приноситься безкровна жертва Служби Божої. Дуже гарно про свячення церкви описав наш Митрополит Андрей, що зібрано у першому томі його книги під назвою «Пастирські послання». Дуже раджу вам придбати таку книжку, з якої багато навчитеся та довідаєтеся, бо наш великий Митрополит писав дуже просто і ясно. Коли пояснює, наприклад, обряд про неодноразове кадіння у церкві, то за цим криється велика таємниця молитви в житті християнина, яку необхідно постійно чинити перед всемогутнім Богом. У цьому кадінні потрібно бачити молитовне звертання людей до Господа, воно має пригадувати людям про побожне життя, про його запах на честь Бога. У кадінні святих, що зображені в іконах на іконостасі чи стінах, ми вітаємо їх й запрошуємо, щоб вони занесли наші молитви перед престол Всевишнього. Священик теж, кадить вірних, запрошуючи їх, щоби перейнялися побожністю, яку необхідно практикувати у своєму житті. Нести побожність, як приємний запах кадила. Ви бачили, як ми обмивали престол аж три рази: звичайною водою, вином та рожевою водою, хоч він і так новий та чистий. Але тут йдеться про те, святість та важність Божого престолу, бо на ньому приноситься безкровна жертва. Це означає, що перед Божий престол потрібно приносити святі, побожні й уважні молитви. Не можна молитися як-небудь, лише з великою пошаною для Бога, пресвятої Богородиці та усіх святих. Єпископ намазує престол та стіни святим миром, яким освячується церква через це помазання. Так коротко кажу вам про деякі знаки, які ми виконуємо під час посвячення церкви, як будівлі Божої. Святи євангелист Іван описує про своє видіння: «Потім бачив я престол великий білий і того, хто сидить на ньому, що від обличчя його втекли земля і небо, і не знайшлося місця їм» (Од 20,11). Тому про порядок та чистоту церкви необхідно старанно дбати. Не можна на престолі тримати зайвих книг чи інших навіть побожний речей. Не слід ставити квіти, бо з них падає пилок чи пелюстки, які бруднять його. Не говоримо про штучні квіти, яких краще не ставити перед живим Богом. Великі дійства довершуються у церкві, бо у ній грішники навертаються й стаються праведними. Тут вірні єднаються у щирій молитві, заносять її перед престол Божий і Господь милосердиться над людьми, дарує їм прощення та вислуховує необхідних прохань. Господь не один раз закликав Мойсея, щоб він збирав народ для його важливих повідомлень, зокрема, що відносилося до гідного й праведного життя: «І збери всю громаду до входу в намет зборів» (Лев 8,3). Любімо Церкву, як установу Христа та церкву, як будівлю, бо у ній отримуємо Божі духовні дари, через неї освячуємо наші душі, спасаємося й стаємося учасниками вічного спасіння.

 Дуже дякую всесвітлому отцеві мітратові Романові Піта та священикам, які з ним служили й служать Богові, святій Церкві та вірному людові за участь у будові храму! Дякую усім тим, хто трудився і чим-небудь старався про будову цієї Христової споруди! Хай Господь винагородить усім своїм вірним людям  щедрими дарами та добрим здоров’ям! Хай Господь буде ласкавий для тих, хто відійшов до вічності, як приналежний до цього храму! Хай ім’я Господнє буде благословенне!
 
+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
 
21 липня 2013 р.Б. Храм Успіння Пресвятої Богородиці (м. Яворів)

Джерело: www.ugcc.lviv.ua