1Кр 3,9-17; Мт 14,22-34.

Вітаю усіх вас, дорогих й достойних молільників міста Пустомит, у цей святковий недільний день. Дуже важливо, щоб кожна людина пам’ятала на необхідність спільної молитви, яка відбувається у церкві.
Нещодавно ми перебували в Києві на Синоді, де одна із працівниць готелю «Братислава» у розмові сказала, що вона католичка, але у церкву ходить рідко, тільки тоді, коли відчуває у цьому потребу. А таку необхідність молитися у церкві ця жінка відчуває раз у рік або в кілька років. Неохоче й дуже рідко заходить у православну церкву тому, що там заставляють покривати голову платком.

Заповідь святої Церкви закликає людей, щоб приходити у церкву кожної неділі та свята на спільну молитву, сповідатися частіше й причащатися. Християни  не повинні тільки глядіти на те, як їм ведеться чи живеться. Якщо добре, коли усього доволі, тоді, ніби, церква не потрібна. Коли ж біда, щось не складається, людські плани руйнуються, тоді, так мислить певна частина людей, потрібно бігти у церкву, щоб молитися й просити Бога про відвернення нещастя від родини чи особи. А це тільки знак для мудрих людей, пересторога, що може бути ще гірше і то на усю вічність.

Неправильно та не достатньо думати тільки про вигідну теперішність, Господь закликає нас до вічного життя. Сам Христос, воскреснувши, прийшов із того боку світу після смерті, а по сорока днях знову відійшов, вознісся на очах апостолів вгору, запевняючи всіх про існування вічного іншого світу. Та й за життя на землі, Син Божий навчав й багато разів пригадував про вічність, нагороду або покарання, безсмертність душі…

Людина – просте й духовно загадкове створіння. З одного боку, створена Богом із пороху, але - у цей порох Господь Бог вдихнув свого живого й невмирущого духа. Тіло – смертне, дух, що мешкає у тілі людини – безсмертний. Святий апостол Павло називає людей «Божою нивою і Божою будівлею». З цього випливає, що люди не належать до себе, лише до Бога. Одне й друге мають своє призначення: нива зростити урожай, будівля служить для мешкання людей або подібних функцій. Будівля повинна бути міцною, пов’язаною, хоч складена з різних кімнат, однак, від фундаменту до самого даху повинна становити одну, міцну цілісність. Так і людина, щоб бути Божою будівлею, має тісно в’язатися з Господом Богом своїм бездоганним життям. Завдання народів наступне: будувати своє життя на основі, яка називається Ісусом Христом.

Відома духовна слабість людей, нестійкість у доброму, схильність чинити гріх. Це щось, що відриває людину від Бога, чинить її неспосібною жити з Богом, ставить у ряди ворожі Богові. Апостол перестерігає, щоб уважати на те, як будується життя людини. Воно буде випробуване після смерті, бо кожне діло стане явним, всякі людські таємниці втратять свої заслони. Тому необхідно відкидати гріховні пропозиції злих сил. Святий Учитель Церкви навчає: «Гріх – це  безодня, яка затягує  в глибину і гнітить» (св. Ів. Золот., Бесіда VIII на 1Кр п.4). Цей же святий звертається до людей, щоб не впадати у відчай через багато вчинених гріхів, але пам’ятати, що Господь любить людину й бажає нашого спасіння (див. там же). Беззаконня, що входить в душу людини, необхідно спалити через щире визнання сповідникові-священикові та покаяння. Краще, щоб усяка нечесть згоріла тепер, ніж це мало б статися після того, коли душа з’явиться перед Богом на суд.

Святий апостол Петро так відізвався до Симона, який бажав за гроші купити свячення: «Покайся, отже, за лукавство своє і проси Господа, може буде відпущена тобі ця думка твого серця» (Ді 8,22). Звичайно, що милосердя Бога дуже велике до грішників, бо він, навіть людям каже, щоб прощати ближньому сімдесят раз по сім (пор. Мт 18,22).

Подумаймо, що населення планети Земля становить сім мільярдів осіб, майже усі грішать (виключимо немовлят) і то не один раз в день, а Господнє милосердя більше й готове завжди прощати, щоб людині, тільки не забракло бажання шукати милосердного Христа. Люди радо шукають себе та задоволення своїх бажань, побиваються про своє здоров’я й різні вигоди, а каятися у гріхах, нажаль, більшість забуває. Тому ми, як вірні християни, стараймося часто благати Господа, щоб прощав беззаконня не тільки нам, але усім іншим, хто цього не розуміє.

Святий апостол називає людей Божим храмом, а це несе велику відповідальність, щоб Дух Божий перебував у цій святині. Людина має необхідність стати святим храмом, бо інакше стане храмом беззаконня й усякої погані. Бережімо нашу душу від зла! Хай Святий Дух наповнить храм нашої душі своїми святими дарами!

Ми посвятили у цій церкві новий престол, на якому приноситься безкровна жертва. Тут перебуває Господь зі своїми благами, святими дарами для людей. Бо на престолі – Христос, «… джерело садів, криниця води живої…» (Пп 4,15).

У Старому Завіті уже було відомо про жертовник чи престол, де відбувалися відповідні обряди. У книзі Буття написано: «Ной спорудив Господеві жертовник, узяв усякого роду чистих тварин… і приніс усепалення на жертовнику» (Бут 8,20). У наших церквах на престолах приноситься безкровна жертва хліба й вина, що стаються Тілом та Кров’ю Ісуса Христа. Сам Син Божий приносить себе в жертву за освячення й спасіння людського роду. І ми користаємо з цього, бо, очистивши свою душу від гріховного пороку, причащаємося Тіла Христового на вічне життя. Тому престол – найважливіша річ у церкві, що приготована для служіння Служби Божої.

Крім того, що на ньому є кивот, в якому знаходиться святе Причастя, у ньому спочивають мощі святих, необхідні для служіння Літургії. На престолі й навколо нього усе повинно бути чистим. Зайві речі не сміють лежати на престолі, як тільки ці, що приписує устав. Квіти теж, не можуть стояти на престолі, щоб з них не осипався пилок, не розливалася вода, потім бруднилися обруси тощо. За цією чистотою необхідно пильно слідкувати священикові й самому не бути причиною накладання предметів на престол.

Це – Божий престол, тому ставляться великі вимоги, щоб слідкувати за його чистотою! У книзі царів написано, що при будові Єрусалимської святині «… каміння брали вже готове з каменолому, так що в храмі при роботі не було чути ні молота, ні сокири, ані гуку від якогось іншого залізного знаряддя» (1Цар 6,7). Яке величне ставлення до будови старозавітної святині, а тут престол, на якому спочиває сам Божий Син.

Дякую священикам Юрієві та Ростиславові, церковній громаді й усім тим, хто вкладав свої кошти та працю, щоб виготовити цю святу річ! Вважаю, що це велика честь для тих осіб, що вклали свою частку у виготовлення престолу Божого. Хай Господь благословляє вас щедрими дарами й гідним здоров’ям!
 

+ Ігор

Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
25 серпня 2013 р.Б. Храм Успення Пресвятої Богородиці, м. Пустомити

Джерело: www.ugcc.lviv.ua