Редакційна колонка

Напавши вночі на беззахисний Майдан, який перебував в молитві, влада Януковича відкрито поставила себе на сторону зла. Це не просто уже напад на мирних мітингувальників – це напад на Церкву, що молиться. Це не просто злочин проти власного народу, це напад на Бога. Адже, Церква – це не структура; Церква – це структурований Божий народ. Церква – це народ, до якого звернені слова самого Бога: «Хто до вас доторкнеться, той доторкнеться до зіниці Його ока» (Зах.2,12).

Минулого тижня на зустрічі з Главами Східних Католицьких Церков Папа Франциск зазначив, що єдність цих Церков з Єпископом Риму є даром Святого Духа. І справді, на відміну від своїх нез’єднаних сестер, УГКЦ має можливість черпати зі скарбниці Єдиної неподіленої Христової Церкви – черпати і з духовних багатств християнського Заходу, і з багатств християнського Сходу.

У розпалі проєвропейської пропаганди і страстей довкола цього: буде чи не буде асоціація з ЄС, як відбити інформаційні атаки Москви і таке інше, українські ЗМІ практично не помітили надзвичайно важливої новини, яка має значення і в світлі європейськості України, із погляду її духовної спадщини.

Минулого тижня догналівські сектанти вкотре пікетували Львівську обласну раду проти розробок сланцевого газу в Україні. Новина потрапила навіть на провідні українські телеканали. Здавало б ся, нічого цікавого – черговий сектантський вибрик, не більше. Однак історія з цим газом відкрила і ще одну, цілком сподівану для одних і шокуючу для інших річ: ВО «Свобода» і донаглівці – союзники.

Історія стосунків «Папа Франциск–ЗМІ» й далі розгортається за звичним сценарієм: ЗМІ надалі хвалять Папу, при чому за те, чого він не сказав, або за те, чого він не робив. Так триває практично від часу обрання його єпископом Риму.

Так і минулого тижня ЗМІ в чергове шокували спантеличений світ: Папа підтримує гомосексуалістів та заперечує право Церкви говорити про гріховність абортів та контрацепції. І всьому причиною стало інтерв’ю Папи Франциска для видання «La Civiltà Cattoliа».

Сирійська проблема і надалі залишається топ-темою у світових ЗМІ, на зустрічах світових політичних гравців та зустрічах релігійних діячів. Коли позаминулого тижня єпископ Алеппо заявив про можливість розгортання сирійського конфлікту до глобальної (глобальний = світовий) війни, то це виглядало усе ж таки великим переборщенням. Та коли «міністр юстиції» Ватикану заявив про реальність такої можливості, такі заяви перестали виглядати, як перебільшення.

Загострення ситуації на Близькому Сході, зокрема в Сирії, примушує знову задуматися над долею близькосхідного християнства. Адже, як це уже показав досвід інтервенції Заходу проти диктаторських близькосхідних режимів, революції в арабському світі не тільки не покращили становища тамтешніх християн, але й навпаки його значно погіршили. Минулого тижня прозвучали заяви двох Глав Помісних Католицьких Церков: маронітського Патріярха Антіохії кардинала Бутроса Раї та коптського католицького Патріярха Александрії Ібрагіма Ісаака.

Події довкола освячення Патріяршого собору УГКЦ в Києві зродили низку гострих суперечок у соціальних мережах, в коментарях на сайтах та формах. У стороннього спостерігача могло скластися враження, що ще донедавна мир і екуменічні устремління просто таки буйним цвітом процвітали на українських церковних теренах, а тепер, цілком несподівано, усе пішло прахом.

На днях європейські міністри таки не визнали, що «право» на аборт належить до прав людини. І звісно, як це вже стало традиційно для ЗМІ, вони цього не помітили. Хоча, насправді, це вагома річ. Європа в чергове показала, що гіперліберальні «права» на аборт, на евтаназію, на гомо-«шлюби», на усиновлення гомосексуалістами, лесбіянками, педофілами та зоофілами дітей, на нормальність порушень сексуальної самоідентифікації не сприймаються в загальному європейськими суспільствами, як людські права.