Ми не раз чули вислів, що Бог карає за гріхи. Коли ми говоримо, що Бог є любов, то любов не може бути, а потім переставати. Коли ми говоримо, що Бог карає, то це не Бог карає — це ми себе караємо. Своїми гріхами ми віддаляємося від Бога, стаємо далекі від нього. Наші гріхи — це наше покарання.

Погляньмо, коли ми робимо щось добре, то вмить відчуваємо радість, милість і приємність. І в той же час, коли щось робимо зле, недобре, то тоді чуємо пригнічення, депресію. Бо гріх — це щось непритаманне людині.

Те, що відбувається в світі, це не Бог карає — це людина своїми гріхами накопичує це зло у світі, що це зло діє на людину. Тому в світі на світі була важливість присутність святості — святих великих і святості кожного з нас.

Бог дав нам свобідну волю. Це — щось феноменальне. Тому, коли ми робимо гріх, то себе караємо і через свій гріх віддаляємося від Бога. Тому людина сама стягує на себе це покарання. А Бог завжди нас любить. Завжди і повсякчас безумовною любов і ніколи не перестати любити.

† Венедикт Алексійчук,
єпарх Чиказький