На жаль, часто у нас, не було своєї держави, але ми завжди залишались єдиним народом, - Владика Дмитро (Григорак)
  • Нед, 29/03/2015 - 13:15

Минулої неділі, 22 березня 2015 р. Б., у селищі Нагірянка Чортківського району відбулася панахида-реквієм в пам’ять 70-ої річниці загибелі в бою воїнів УПА на хуторі Пеньки.

О 15:00 відбулася зустріч Владика Дмитра (Григорака) на парохії Успіння Пресвятої Богородиці, після чого розпочалась процесійна хода через все село до місця поховання воїнів УПА. Поминальну панахиду за загиблими відслужив владика Дмитро (Григорак) разом із 7 священиками.

«Ми постійно боремося за свою свободу. На жаль, часто у нас, не було своєї держави, але ми завжди залишались єдиним народом. Сьогодні ми знову переживаємо єдність із воїнами ОУН: Під червоно-чорними прапорами – ми вмирали, але під блакитно-жовтими – житимемо. Вже давно немає ні тих держав, ні партій, ні вождів, які намагалися знищити нас, а народ досі є, досі живе Україна. Хоча часто ми втрачали все, тільки не нашу віру у Бога. 7 воїнів, хлопців, стрільців-воїнів УПА загинули геройською смертю біля хутора Пеньки. Вони принесли своє життя на вівтар нашої свободи. Навіть тепер, попри всі прогнози – ми досі стоїмо. Нехай завжди з нами буде пам’ять про героїв. Це наша гордість і гідність, це наша слава» – наголосив владика Дмитро, під час поминального слова за загиблими героями.

У мітингу-реквіємі, також взяли участь народний депутат України Олег Барна, перший заступник голови райдержадміністрації Валерій Запухляк, заступник голови районної ради Любомир Хруставка та Нагірянський сільський голова Петро Головацький, учнівська молодь та громада села. Патріотичні пісні прозвучали з уст учасників народного аматорського ансамблю лемківської пісні «Потічок» та вокального жіночого ансамблю «Перевесло» Шульганівського будинку культури, солістів РКБК ім. К. Рубчакової Юрія Майданика та Олександри Кашуби. Патріотичні вірші й розповіді донесли, більше як 200 учасникам, учні Нагірянської ЗОШ І–ІІ ст. Під наспів «Коли ви вмирали, вам дзвони не грали» до могили лягли квіти й вінки, гірлянда пам`яті та запалені свічі. Урочистий захід завершився піснею-молитвою «Боже вислухай благання»

 

 

Нище подається спогад Степана Осадци із с. Хом’яківка про бій, в якому загинули хлопці, поклавши своє життя на вівтар свободи українського народу (матеріал взятий із журналу “Золота Пектораль”)

Спогад Степана Осадци із Хом’яківки про цих українських одчайдухів, які поклали поклали своє життя на вівтар нашої свободи. Воістину ця подія, не може просто так вивітрюється з пам’яті. І, гадаємо, буде не зайве ще раз повернутися у той березневий день сімдесятилітньої давнини.

22 березня 1945 року на хуторі Пеньки у жорстокому бою з енкаведистами смертю героїв впали повстанці УПА з боївки Євстахія Петраса (Жука). Після чергової кривавої операції над мирними жителями в селі Глибочку Борщівського району оперативна група військ НКВС направилась машинами до Озерян через Констанцію. Щоб зірвати чергову операцію в селах Капустинці, Заболотівка та інших, 20 березня 1945 р. енкаведистам перекрила дорогу боївка СБ під проводом командира Жука (приблизно 9 стрільців).

Влаштувавши засідку у лісі під Констанцією, патріоти знищили 2 машини з солдатами НКВС. Забравши зброю, хлопці на санях подалися на хутір Пеньки.

Одному з оперативної групи НКВС вдалося втекти неушкодженим. Через ліс він намагався вийти на Борщів, але потрапив у село Ланівці, де стаціонували енкаведисти. Дізнавшись про подію вони одразу направилися в Констанцію. Взявши місцевого лісника Туза за провідника, чекісти подалися на хутір Пеньки і оточили селянські двори. Використовуючи стареньких людей для власного захисту, почали чинити страшні звірства. Посилали людей до повстанців із записками – щоб ті здалися, прикривалися ними перед кулеметним вогнем. А коли нічого не виходило, по-звірячому розстрілювали.

Стягнувши велику кількість військ з Товстенського, Борщівського і Чортківського районів, енкаведисти почали нерівний бій з невеликою групою повстанців з боївки СБ. Першим у бою упав поранений командир боївки Жук. Над ним, ще живим, вороги вчинили страшну розправу: випекли очі, розпечені на вогні металеві штирі вбивали в тіло.

У цей день, 22 березня 1945 р., Жуку виповнилося рівно 22 роки. Так помер славний герой України.

Тим часом хлопці продовжували вести бій уже на чолі з провідником-пропагандистом Гнатком. Після півторадобового бою герої загинули, вистрілявши усі боєприпаси. Тіла їхні більшовики стягнули під одну хату. А коли своїх побитих і поранених повезли у Борщів, з цього скористалися повстанці на чолі з Сівачем (із боївки Жука), котрий лишився живим. Під покровом ночі, за допомогою місцевих жінок, похоронили пошматовані тіла своїх побратимів на городі жительки хутора Пеньки.

Поховали командира боївки Жука – Євстахія Петраса із с.Хом’яківка, Гнатка – провідника-пропагадиста з Коломиї, стрільця Гомона з Підгаєччини, Кучерявого – Степана Опиханого із с.Шульганівка, Юрка Карпа Опиханого із с.Шульганівка, Богуна – Павла Гедеона із с.Долина і Петра Голодівського із Шульганівки (Квітка). Сам Сівач перейшов, як кажуть, у рідні села. Але не довго йому довелося вести боротьбу з більшовиками: під час облави був застрелений. Тіло його згоріло у вогні. Останки Сівача були захоронені на місцевому цвинтарі у Шульганівці.

Майже усі хлопці з боївки Жука загинули, але пощади у ворога не просив ніхто.

Ще довго вели боротьбу з комуною воїни УПА. Після цього трагічного бою, що відбувся у Пеньках, загинули Сян – Омелян Трибухівський і Гонта (Казьо – Едьо) з Колиндян – у селі Мухавка в серпні 1947 р.

Пізніше біля Нагірянського залізничного семафора був смертельно поранений Мат – Емілій Осадца, а його друг вбитий, тіла їхні забрали у Ягільницький фермзавод. 1949 р., навесні, були підло вбиті в полі: Володимир Миколайович Осадца, Володимир Теодорович Осадца і його рідний брат Ярослав. А.В.Конолу з Ягільниці вдалося вирватися з оточення, а невдовзі його підступно вбили на полі під лісом – коли вийшов з криївки. Тіло його привезли до с.Ягільниця на опізнання.

Доля Орла – Івана Поліса – досі невідома.

Обставини загибелі стрільця Альта – Сільвестра Ковалика – теж до кінця невідомі.

Тепер я ще чіткіше уявляю, яким страшним був ворог, і звертаюся до братів-українців зі словами: крім рідного дому, нам більше нічого не потрібно.

Перепоховання героїв, що впали на хуторі Пеньки, відбулося 4 листопада 1990 року на цвинтарі у селі Хом’яківка. Героям-повстанцям встановлено пам’ятник, поруч висипана висока могила, увінчана хрестом. Слава Україні!