На другому році великої війни кількість українців, які потребують допомоги, не зменшується, але змінюються їхні потреби. Для того, щоб реагувати на нові виклики в найкращий спосіб Карітас України наприкінці липня скликав щорічну Зустріч партнерів, у якій взяло участь понад 20 делегатів від організацій, що входять до мережі Карітасу Європа та ширшої конфедерації Caritas Internationalis, а також директори місцевих організацій Карітасу з усієї України, котрі долучені до гуманітарного реагування та поточної відповіді на кризу.

Ми скористалися можливістю і розпитали директорів Карітасів, що безпосередньо працюють із бенефіціарами в Полтаві, Івано-Франківську, Миколаєві та Краматорську про поточні плани щодо реалізації програм допомоги постраждалим від війни в Україні й наступні кроки, які вони вважають необхідними та доцільними.

Поточні плани

Найбільший виклик, який нині стоїть перед усіма місцевими організаціями Карітасу по всій Україні, — підготовка до зими.

«Маючи досвід передньої зими, ми розуміємо, наскільки важливо вже зараз думати про те, де і як шукатимемо ресурси», — розповідає о. Володимир Раковецький, директор «Карітас-Полтава».

Минулого року в межах гуманітарного реагування на кризу внаслідок війни в Україні — видачу грошової допомоги вразливим категоріям внутрішньо переміщених осіб, забезпечення їх продуктовими наборами, гарячими обідами, соціальним гардеробом — низка осередків Карітасу також мали проєкти з оренди житла й відшкодування витрат на оплату комунальних послуг або тверде паливо (дрова) протягом опалювального періоду. Цього року такі проєкти також намагатимуться продовжити.

«Це дуже потужна допомога та підтримка, — розповідає о. Володимир. — Оскільки саме на оплату комунальних послуг у ВПО йде найбільше витрат. Наші бенефіціари дивувалися і зізнавалися, що навіть не сподівалися на щось подібне. Працюючи над такими проєктами, наша головна мета — відновлювати людську гідність, давати бенефіціарам надію на майбутнє, можливість жити окремо сім’ями, шукати роботу та ставати на ноги».

За прогнозами о. Володимира Чорнія, директора Карітасу Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ, майбутньої зими навантаження буде меншим, оскільки кількість внутрішньо переміщених осіб уже майже стабільна і є розуміння обсягів роботи та готовності до них.

«Будуть люди, які потребуватимуть допомоги з опаленням і теплими речами, тож вже готуємося до цього і певною мірою цим забезпечені. Водночас не знаємо, які додаткові виклики ще виникнуть. До всього не підготуєшся, — каже о. Володимир. — Найбільший виклик для мене сьогодні — це навіть не зима, а інтеграція та соціалізація вимушено переміщених осіб, які вже визначилися, що залишаються в Івано-Франківській області. Є проблема з тим, що наші донори все роблять тільки для ВПО, але для їхньої соціалізації та інтеграції потрібно працювати саме з місцевим населенням. Це виклик для мене — працювати з владою та бізнесом, щоб їх на майбутнє працевлаштувати й соціалізувати».

Отець Володимир Раковецький доповнює, що варто спершу зрозуміти потреби людей і реагувати саме на них. Наприклад, коли з колективних центрів проживання та шелтерів люди переселяються в будинки, які їм надає в користування громада, то здебільшого це приміщення, у яких давно ніхто не жив. «Потрібна ревізія, оскільки ці будинки можуть бути в не зовсім хорошому стані, мати проблеми з вікнами, опаленням — піччю та димоходами. Інколи спершу потрібен невеликий ремонт, а вже потім тверде паливо за відсутності газу», — пояснює отець.

Є регіони, де потреби дуже всеохопні. «Наші виклики на зиму — вижити та відзимувати, щоб було в людей тепло, вода, світло, продукти харчування тощо, — перераховує о. Тарас Павлюс, директор "Карітас-Миколаїв". — Вода — це нині найголовніше. У водогінній системі вся вода технічна, а питна — вся привезена. Тому Карітас на сьогодні зосереджений на тому, щоб людям доправити чистої води».

Отець Тарас розповідає про амбітний план у майбутньому реалізувати у громадах області проєкт зі встановлення осмосів на свердловинах у бюветах, аби люди могли приходити й набирати собі чисту воду. «Я не сильний прихильник того, щоби бурити свіжі свердловини, треба спробувати почистити ті, що є, тому що кожна свердловина — це втручання в екосистему», — пояснює він.

Прифронтові Карітаси в Миколаєві, Дніпрі, Запоріжжі, Краматорську й інших містах готуються допомагати людям на територіях, які будуть звільнені внаслідок наступу.

«Наскільки далеко ми можемо подати свою руку потребуючим залежить від ситуації на фронті. Якщо все залишається на тому рівні, на якому зараз стоїмо, то людей ми майже всім уже забезпечуємо: водою, електрикою, їжею, речами, наборами для будівництва та ремонту», — пояснює о. Василь Іванюк, директор «Карітас-Краматорськ».

Він уточнює, що для гуманітарних організацій зараз існує обмеження в роботі — ближче 50 км до лінії фронту. «Тобто там, де найбільше нас потребують, на жаль, нам заборонено поки працювати, — уточнює отець. — Якщо фронт відсунуть, то ми будемо заходити в повністю інфраструктурно знищені міста. У кожному випадку нам доведеться діяти індивідуально та вивчати потреби. Звісно, перша думка — людей відселяти, але якщо вони не виїхали в час бойових дій, то після звільнення тим паче не захочуть виїжджати».

Отець Тарас Павлюс із Миколаєва теж зізнається, що багатьом людям у потребі його осередок поки не має можливості допомогти: «На межі з Херсонською областю ми маємо заміновані території. Там живуть люди, які потребують допомоги, але ми не маємо змоги відвідувати їх безпосередньо там. Маємо надію, що до зими в нас відсунеться фронт, і ми зможемо діяти масштабніше».

Далекосяжні плани

Карітаси по всій Україні багато працюють не тільки із внутрішньо переміщеними особами, але і з місцевим населенням, зокрема дітьми. «До Миколаєва повертаються діти, — розповідає о. Тарас Павлюс. — Минулого року ми мали проєкт „Простір, дружній до дитини“, але не мали дітей, а сьогодні в нас є не лише діти, а й молодь, і ними потрібно займатися».

«Коли до нас зайшла програма по роботі з дітьми у кризі — це був величезний прорив у нашій праці, — пригадує о. Василь Іванюк, директор "Карітас-Краматорськ". — За планом проєкту на рік у нас було 300 дітей. Ми мали цей показник уже в межах двох тижнів! Ми в рази перекрили першочергово закладений план, і зараз найбільша трагедія для того населеного пункту, де ми це робили, що ми припинили цю діяльність. Я розумію, що є питання безпеки, але ми намагатимемося продовжувати це робити, адже діти залишаються».

Отець Володимир Чорній, директор Карітасу Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ, звертає увагу на те, що з дітьми варто працювати не лише в контексті освітніх потреб, а також у форматі соціального служіння родинам.

«Основний фокус має бути на родинах військових, ветеранів і полеглих воїнів. Вони у стресі та гостро потребують психологічної і духовної підтримки й відновної реабілітації. При цьому ці ж рідні не знають, як підтримувати своїх воїнів, як із ними спілкуватися, щоб ті відчували себе потрібними, значимими та коханими. Ми маємо пілотні проєкти з такого соціального служіння у громадах і бачимо успіх, тож потрібно розвивати це у всіх парафіях», — зазначає о. Володимир.

Про необхідність системної підтримки й роботи з воїнами та їхніми родинами говорять і представники інших Карітасів. «Миколаїв — це місто війни, у нас чи не найбільше військових, — нагадує о. Тарас Павлюс. — Військовим на другому році війни дуже потрібна психологічна підтримка та супровід. У місті сьогодні немає стільки реабілітаційних і психологічних центрів, щоб заповнити цю нішу, тож до мене часто звертаються просто як до священника».

Ольга Ситнік
Карітас України