Святе Письмо говорить, що все, що ми даємо іншим, є нічим іншим, як тим, що ми отримали від Бога, Який дарував нам все: життя, творіння, розум і волю, здатність будувати стосунки з Ним та з іншими. Про це пише Папа Франциск у своєму посланні до учасників зустрічі, яку Рада єпископатів Латинської Америки й Карибського регіону (CELAM) організувала з інституціями та установами, що допомагають Церкві у Латинській Америці, яка відбувається цими днями у Боготі.

Папа Франциск надіслав послання учасникам зустрічі, яку Рада єпископатів Латинської Америки й Карибського регіону (CELAM) організувала з інституціями та установами, що допомагають Церкві у Латинській Америці. Вона проходить у Боготі, столиці Колумбії, від 4 до 8 березня2024 р., а її співорганізатором також є Дикастерія служіння цілісному людському розвитку.

У своєму посланні Святіший Отець пропонує учасникам зустрічі свої роздуми над поняттям безкорисливості. Він зауважує, що коли ми докладаємо певних зусиль, як, наприклад, у випадку допомоги Церкві в Латинській Америці, то очевидно, що ми прагнемо результату. Відсутність результату може спонукати до думки, що ми працювали даремно. Але таке сприйняття, як підкреслює Папа, здавалося б, суперечить безкорисливості, яку Євангеліє описує як дарувати, не очікуючи нічого взамін (пор. Лк 6,35). «Як же ми можемо примирити обидві динаміки?» – відштовхуючись від цього запитання, автор послання пропонує замислитися над тим, яким чином Євангеліє описує безкорисливе дарування. Орієнтирами у цих роздумах можуть бути запитання, якими керуються журналісти в написанні новин: Хто? Що? Де? Як? Коли? Чому? З якою метою?

Відповідаючи на перше питання – хто і що дарує чи жертвує? – Святе Письмо, як підкреслює Папа, говорить, що те, що ми даємо, є нічим іншим, як тим, що ми отримали від Бога, Який  дарував нам все: життя, творіння, розум і волю, щоб бути господарями своєї долі, здатність будувати стосунки з Ним та з іншими людьми. «Більше того, – підкреслює Святіший Отець, – Він безліч разів дарував нам Себе: створивши нас на Свій образ, здатними любити, даючи нам докази своєї любові в Історії Спасіння, в жертві Христа на хресті, в його присутності у Таїнстві Євхаристії, в дарі Святого Духа. Тому все, що ми маємо, або від Бога, або є свідченням і запорукою Його любові».

Наступник святого Петра зазначає, що важливою є також відповідь на запитання «Де Господь дарує Себе?». «Від створення світу Господь своїм воплоченням, своїм хрестом, своїми таїнствами завжди дарував Себе нам, беручи в свої руки наш бруд, наш гріх, нашу непостійність, залишаючись вірним, незважаючи на неодноразові прояви невірності Ізраїлю, учнів, апостолів. Отож, Бог дарує себе посеред свого люду», – пояснює Папа, додаючи, що наше дарування не може не враховувати цю незаперечну істину. Тому не можна уникати потребуючих, а слід «просити Господа, щоб Він допоміг нам побачити те, що заважає їм долати свої труднощі».

Святіший Отець зауважує, що на запитання «Як і коли Господь віддає себе своєму людові?» відповідь проста: завжди і повністю. «Бог не встановлює жодних обмежень, – підкреслює він, – тисячу разів ми грішимо, тисячу разів Він прощає нам. У мовчазній самотності в кивоті Він чекає, щоб ми повернулися до Нього, спраглий нашої любові. У Святому Причасті ми отримуємо не маленьку частинку Ісуса, а цілого Ісуса, в тілі і крові, душі і божественності. Це чинить Бог, Він стає бідним для нас, щоб збагатити нас через Свою убогість (пор. 2 Кор 8,9)».

Тому, як зауважує Папа, жодні зусилля не є марними, бо кінцева мета дарування полягає в тому, щоб наслідувати Ісуса, Який віддав Себе, щоб спасти всіх нас. «Прийняти хрест, – пояснює він, – не означає зазнати поразки, це не марні зусилля, а це означає приєднатися до місії Ісуса нести “Добру Новину вбогим, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити на волю пригноблених” (Лк 4, 18)».