Сьогодні, як ніколи раніше, пастирі покликані почути волання, іноді приховане, всіх тих, які прагнуть зустрічі з Богом. На це вказав Папа Франциск, коментуючи євангельську розповідь про зцілення сліпця Вартимея, прочитану під час покаянного богослуження в базиліці Святого Петра у Ватикані, що відбулося у п’ятницю, 4 березня 2016 р., в рамках ініціативи «24 години для Господа».

За словами проповідника, згаданий євангельський уривок має велике символічне значення, адже «кожен з нас перебуває в умовах Вартимея». «Сліпота, – пояснив він, – довела його до бідності, до життя на околицях міста, залежачи в усьому від інших. Також і гріх має такі наслідки: він збіднює нас та ізолює. Це сліпота духа, яка заважає побачити суттєве, зосередити свій погляд на любові, що приносить життя, ведучи крок-за-кроком до зосередження на тому, що є поверховним, вчиняючи нас нечутливим до інших і до добра».

«Скільки-то спокус здатні засліпити зір серця та вчинити його короткозорим! Як же легко і помилково вірити, що життя залежить від того, шо маємо, від успіхів чи від отриманої похвали; що економіка побудована лише на прибуткові і споживанні; що власні індивідуальні бажання повинні переважати над суспільною відповідальністю! Споглядаючи лише на власне я, стаємо сліпими, зосередженими на собі, позбавленими радості і свободи. Як же це гидко!» – сказав Папа.

Але у тому напрямку проходив Ісус. Він не пройшов повз, але, зупинився, як каже Євангеліє. Як зауважив Святіший Отець, «серце огортає трепет», коли збагнемо, що на нас споглядає Світло, яке «заохочує нас не залишатися замкненими у своїй темній засліпленості». Близька присутність Ісуса дає нам зрозуміти, «що віддалившись від Нього, нам не вистачає чогось важливого», почуваємося «потребуючими спасіння», що є початком зцілення серця. «Пізніше, коли бажання бути зціленим набирає відваги, воно веде до молитви, спонукає голосно та наполегливо волати про допомогу, як це чинив Вартимей».

У цьому контексті Папа зауважив, що й сьогодні не бракує отих «євангельських багатьох», які не хочуть зупинитися, не бажають бути потурбованими тими, які волають про свій біль, намагаючись змусити замовкнути бідолаху. «Це спокуса прямувати вперед, ніби нічого не трапилося, але тоді віддаляємося від Господа і не даємо іншим наблизитися до Ісуса», – додав він.

На запитання Ісуса, чого він бажає, Вартимей відповів: «Щоб я знову бачив!». «Визнаймо, що ми є жебраками Божої любові, не дозвольмо, щоб Господь, Який проходить, пройшов повз нас. […] Цей Ювілей Милосердя є сприятливим часом для того, щоб прийняти Божу присутність, досвідчити Його любов й усім серцем повернутися до Нього.

Як Вартимей, скиньмо плащ та зведімося на ноги: тобто, відкиньмо все те, що заважає нам ступити на шлях, що веде до Нього, не боячись залишити те, що додає нам почуття безпеки та до чого ми прив’язані; вистачить сидіти, підведімося, ставши на ноги, віднайдемо свою духовну поставу – гідність любих дітей, які стоять перед Господом, щоб Він поглянув у вічі, простив і наново створив», – сказав Святіший Отець, додаючи:

«Сьогодні, як ніколи раніше, насамперед ми, Пастирі, покликані також почути волання, можливо й приховане, всіх тих, які прагнуть зустрітися з Господом. Ми повинні переглянути поведінку, яка іноді не допомагає іншим наблизитися до Ісуса: розпорядки, програми, які не перетинаються з дійсними потребами тих, які би могли приступити до сповідальниці; людські правила, які цінуються більше, ніж прагнення прощення; нашу закам’янілість, яка віддаляє Божу ніжність».

Папа закликав наслідувати Христових учнів, які підбадьорювали Вартимея словами: «Бадьорися! Підведися, Він тебе кличе». Бо ми «покликані вливати сміливість, підтримувати й провадити до Ісуса». І не слід забувати, що «це Бог діє в кожній людині». Як читаємо в Євангелії, це Ісус зупиняється, запитує про сліпця, наказує його привести, вислуховує його та зціляє. «Ми, пастирі, – сказав Наступник святого Петра, – обрані для того, щоб пробуджувати бажання навернення, бути засобами, які полегшують зустріч, щоб подати руку та розрішити, вчиняючи видимим і дієвим Боже милосердя».