Оповідання про чудесне годування натовпу зазвичай зараховують до чудес Ісуса, але воно має дещо інший характер. Звичайно чудеса мають зв’язок з вірою: вони або безпосередньо реагують на неї, або пробуджують її. Але в тексті про насичення натовпу, момент віри жодним чином не згадується. Також бракує вкінці захоплення чи вдячності людей. Однак, подія розмноження хлібів згадується в усіх Євангеліях та проходить через усі традиції, вказуючи на його зв’язок з Євхаристією.

Якими є мотиви нашої віри?

Спочатку Євангеліє говорить про «силу народу», який шукає Ісуса. Звичайно це добре, однак недостатньо шукати Бога. Потрібно знати, чому його шукаємо. Ісус пізніше скаже: «Ви шукаєте мене не тому, що бачили чудо, а тому, що їли хліб і наситилися». Люди були свідками чуда розмноження хліба, але крім того, що бачили та споживали, нічого не зрозуміли.

Тому першим постає запитання: чому ми шукаємо Бога? Якими є мотиви нашої віри? Їх потрібно розрізняти, тому що серед багатьох спокус, які ми зустрічаємо в житті, є така, яку ми можемо назвати спокусою ідолопоклонства. Саме це спонукає шукати Бога задля власних інтересів, щоб вирішити свої проблеми або отримати через нього те, чого ми не можемо здобути самі. Однак тоді віра залишається поверхневою і залежною від чудес. Ми шукаємо Бога, щоб бути задоволеними, але тоді забуваємо про нього. У центрі цієї незрілої віри не Бог, а наші власні потреби.

Представляти наші потреби перед Божими очима є правильно, але Господь, який здатен обдарувати нас понад наші очікування, хоче жити з нами насамперед у стосунках любові. А справжня любов безкорислива та безкоштовна. Ми любимо не для того, щоб отримати щось натомість. Інакше у житті ми зацікавлені тільки у прибутку… Тому-то найбільше людей у храмі є тоді, коли щось посвячують.

Відкритись на любов, якою Бог першим обіймає нас

Але як очистити наші пошуки Бога і перейти від магічної меркантильної подоби віри до віри, яка подобається Богу? Правдива віра полягає в тому, щоб прийняти того, кого послав Отець, як найближчу та найжаданішу Особу, свого Відкупителя. Це прийняття Ісуса в наше життя та переживання історії його любові, яка гарантує нам вкінці життя новий початок у воскресінні до вічності. Ісус є переконливим Отчим Словом, а його любов до нас — непорушним аргументом. Перед тим, що ми потребуємо та отримуємо, є Той, кого ми повинні любити. Відносини з Богом виходять за межі логіки інтересу і розрахунку. Тому любити Бога можемо лиш відкрившись на любов, якою він першим обіймає нас.

Справжнім чудом є роздавання, яке оживляє любов

Є ще інше багатство у цій події. Чудесне насичення хлібом стається на безлюдному місці, куди Ісус пішов зі своїми учнями. Люди слідували за ним і він змилосердився над ними та вигоював їхніх недужих. Коли наставав вечір, учні — практичні люди, сказали до Ісуса: «Це місце безлюдне, і вже пізно. Відпусти їх, щоб вони пішли в довколишні села та купили щось їсти».

Така реакція учнів є природньою: шукали легшого шляху вирішення проблеми. Однак Ісус каже: «Ви дайте їм їсти». Це є щось неочікуване, і зараз для них неможливе. Тому в оправдання пропонують дріб’язок, що мають: «У нас тут лише п’ять хлібів і дві риби!», Ісус каже: «Принесіть їх мені сюди». Він бере хліб в руки, підносить очі до неба, благословляє, розламує, та дає його учням, щоб ті роздавали людям. І хліба та риби вистачає з надлишком для більше п’яти тисяч людей. Чудо ніби залишилося непоміченим, все відбувалося досить «просто». Лише наприкінці присутні зауважили, що сталося щось надзвичайне: «незрозумілим чином» залишилося 12 повних кошів об’їдків з п’яти хлібів і двох риб. Божі діяння часто приховані й непомітні, але ефективні.

Однак у Євангеліях, які описують цю подію, ніде не зустрічається дієслово «розмножити», але вжиті протилежні дієслова, «ламати», «давати», «розділяти». Справжнім чудом є не розмноження, яке породжує гордість і славу, але розподіл, роздавання, яке оживляє любов і дозволяє Богові творити чудеса.

Запропонувати Богові «трішки нашого»

Сьогодні Ісус теж серед нас діє не інакше, але… нам легше, ніж апостолам, заткнути вуха і не чути його голосу: «Ви дайте їм їсти». Це незручні слова, «важкі» і невигідні, а ми не є такими наївними, щоб очікувати від Христа ще одне чудо! Тих потребуючих стільки навколо нас! З іншого боку, ми не байдужі до потребуючих, але зазвичай наші статки є обмежені, і явно недостатні, щоб допомогти усім. Але Христос може зробити багато з того дріб’язку, що ми йому даємо. Для нього достатньо цього «мало», щоб Він діяв у нас і через нас. Проблема у тому, чи ми хочемо шукати шляхи «як», а чи причини «чому».

Незважаючи на складну ситуацію, у якій живемо, завжди є можливості запропонувати це «трішки нашого», щоб потім «дивуватися» способам, якими діє Господь. Тоді відбувається диво. Бог дав бідним великий дар: інших бідних людей, які їм допомагатимуть. Інші бідні будуть нас наслідувати і будуть примножувати перший дар. Найбільшим багатством у світі є те, що бідні віддали Богові у руки. І це все отримує свою повноту у Тайні Євхаристійної Жертви…

Ми складаємо свій убогий дар у руки Христа, щоб за це отримати для себе чи для інших щось, що незрівнянно вартісніше, та нашими силами недосяжне. А Господь приймає цей дар, як принос хліба та вина, і вкладає у свою Жертву Євхаристії, щоб потім повернути нам даром причастя його Тілом та Кров’ю. Тому, коли просимо, то пам’ятаймо передусім про того, хто дає, бо це його потребуємо найбільше. А він є не просто багатий та щедрий, але Творець і Причина всього та Джерело вічного життя, яке є нашою остаточною метою. Тому на кожній Святій Літургії нам пропонує шматок Хліба, який приносить у наше життя любов у Любові та благодать у Благодаті. Амінь.