«Отець Хорхе», перший повнометражний художній фільм про Папу Франциска, вийшов в цьому місяці в Аргентині.

Фільм спільного аргентинсько-іспанського виробництва з Даріо Грандінетті у головній ролі розповідає про життя Хорхе Берґольо перед тим, як він став Папою: з добре відтворенною атмосферою і ретельністю в деталях, але з деякими кричущими упущеннями.

Відтворення атмосфери Буенос-Айреса 50-х  років - юності Берґольо, щоб краще розповісти про пробудження покликання до богопосвяченого життя і вплив бабусі Рози, на яку він сам неодноразово посилався, - це деякі з речей, взятих Pampafilm за основу при створенні цього фільму, сценаристом і режисером якого є Беда Докампо Фейхо.

Фільм, який анонсують як натхненний книгою журналістки Елізабет Піке «Життя й революція Франциска», відображає з достатньою достовірністю як вже відомі сторони життя Франциска, так і ті, які були з подивом відкриті вже після його обрання.

Хоча творці і дотримувалися рамок реальності, сценаристи вивели на сцену вигаданого персонажа - іспанську журналістку Сільвію Абаскаль, щоб розвивати провідну лінію.

Фільм цілком достовірно і доброзичливо, стосовно особистості Франциска, дає уявлення про життя «отця Хорхе» до моменту, коли він посів Кафедру Святого Петра. У деяких моментах сценаристи явно перестаралися у спробах використати абсолютно всі деталі життя Берґольо - аж до відомих всьому світу звичок і таких тем, як протистояння корупції, екзистенційні питання.

Крім того, є достатньо спрощені моменти, характер яких у фільмі не перевищує суто описовий. Різноманітність поглядів, яка існує в середині Католицької Церкви, зведено до протистояння консерваторів і прихильників прогресу, що не відображає ані суті стану справ у 2013-2015 роках, ані особистості Хорхе Берґольо, місце якого в цій дихотомії важко відразу визначити.

Оповідь досить детальна і нічого не пропускає: його милосердя до бідних, увагу до священиків, міжрелігійний діалог, смиренність, аскетизм, обмивання ніг, зусилля, яких він доклав, аби допомогти викраденим єзуїтам; друзі, яким він допоміг врятуватися від репресій...

Але ця детальність лише підкреслює невиправдані упущення: його конфлікти з владою, образи, яким він піддавався з боку Нестора Кіршнера і його дружини і спадкоємиці, Христини Фернандес.

Безумовно, це дуже складне завдання - перенести на екран історію про сучасника, всесвітньо відому людину. Можливо, саме тому втілення невідомого публіці образу - як у випадку молодого Берґольо, зіграного Габріелем Галліккьо - було більш вдалим, ніж вдалося зобразити Даріо Грандінетті. Йому не вистачає двох дуже характерних рис кардинала Буенос-Айреса: блідості і серйозності у зовнішності, сором'язливості і доброзичливості у спілкуванні.

Фільм підкреслює аргентинське походження Папи, який тепер належить світові. На відміну від Іоанна Павла II, якого світова преса майже завжди називала «польським Папою», Берґольо дуже швидко стали звати просто «Франциск», тож добре, що фільм, який, безумовно, побачать глядачі з багатьох країн, нагадує про географічні й культурні корені понтифіка.