Коли почалося російське повномасштабне вторгнення в Україну, коли темні хмари згустилися над Києвом, ще один промінчик з небес засяяв над Патріаршим собором. Тут, у його криптах, ми знайшли пристановище, ховаючись від російських ракет, бомб і куль. Патріарший собор у Києві, де невтомно лунає молитва до Бога за наш народ, наше військо, за всіх українців, які шукають Божої сили й благодаті, став джерелом стійкості українського народу. Звідси на всю Україну засяяв промінь української надії на перемогу. Про це сказав Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав у проповіді 18 серпня, у день 10-ї річниці освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві.

«Це надія, — додав Предстоятель, — у якій черпаємо силу Воскреслого, яка нас і сьогодні оживляє і рухає вперед. Вона відкриває нам нові горизонти, у яких цей собор буде щоразу по-новому сяяти своїми невидимими ще сьогодні гранями праці і служіння Богові й нашому народові, гранями краси, величі та святості».

У цей день на прощу до собору прибули паломники з Одеського та Харківського екзархатів на чолі зі своїми єпископами.

У проповіді Блаженніший Святослав зазначив, що Боже слово про наріжний камінь, про скелю, про особливий стосунок між Христом і першим серед апостолів — Петром, який сьогодні благовістить Святе Євангеліє, розкриває нам глибоке таїнство буття Церкви.

«Петро, можливо вперше в історії християнства, учнів Христових, формулює ісповідь віри і каже: „Ти є Христос, Син Бога живого“. Петро ісповідує божество Ісуса Христа, бачить в особі свого Учителя не лише ще одну цікаву людину, яких багато було в історії людства, а бачить Бога, який став людиною, Сина Божого, який прийшов до свого народу. Навіть більше, Петро починає розуміти, що той наріжний камінь, про який чув Божий народ у Священному Писанні, той наріжний камінь, на якому схоче побудувати майбутній новозавітний Божий народ, є саме Він. Ісус Христос є тим наріжним каменем, живим каменем, який закладе підвалини нового людства. Він є каменем наріжним своєї Церкви», — сказав Предстоятель.

Однак цікаво, що тим, ким є Христос за своєю Божественною природою, стає Петро через свою віру за Божою благодаттю. Симон стає Петром. «Наріжний камінь — Христос — показує серед учнів, що той, хто вірує, хто переймає віру Петра, сам стає живим каменем якоїсь більшої, таїнственної будови», — зазначив архиєрей і додав, що ми через нашу віру стаємо живим камінням, з якого будується спільнота учнів Христових, що носять у собі зародок воскресіння. І над цією спільнотою Церкви не має влади жодна людська історія.

Блаженніший Святослав наголосив, що цього дня ми відзначаємо перше десятиріччя освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві, а відтак прославляємо Бога, який збудував цей храм.

«Господь заснував свою Церкву тут, на святих Київських горах, у часи князя Володимира. Це Христове воскресіння пульсує понині в її тілі, і тої Церкви не міг знищити ніхто — ні царські сатрапи на початку XIX століття, ані сталінські безбожники в половині XX століття. Та Церква, яку хотіли знищити, навіки поховати, воскресла, силою і діянням Духа Святого виявила, що Воскресіння Христове не є щось закрите в історії, не є щось мертве, але цей живий камінь живе і пульсує до сьогодні», — сказав Патріарх.

Він пригадав, що у престол Патріаршого собору закладено мощі святих апостолів Петра та Андрія Первозваного, святих пап Івана Павла II, Климента і Мартина, святого священномученика Йосафата Кунцевича та блаженного Миколая Чарнецького. Відтак уся історія Церкви на київських землях спочиває у цьому святому престолі.

«Відразу після освячення цього собору ще один промінь з небес засяяв над Україною і показав ще іншу грань духовного виміру цього храму. Буквально кілька місяців після цього свята, цієї прощі Україна почала переживати Революцію Гідності. Трагічні події на Майдані по-своєму відкрили зміст і значення Патріаршого собору для Києва, України і світу. Тоді наш собор став знаний як Патріарша криївка, а отже Батьківським домом для зранених і потребуючих, осердям соціального служіння нашої Церкви своєму народові. Тут, у його криптах ночувало від 500 до 800 осіб, а весь цей район довкола Патріаршого собору його сприйняв як свій храм, який треба захищати, до якого не тільки треба ходити, але цей храм вже тоді став центром служіння тим, які найбільше потребують. Ми пригадуємо, як на початку 2014-го року весь Дніпровський район зносив до нашого храму все, що потребували люди — їжу, одяг, теплі речі. Як діяла тут у нас перев’язочна, яка лікувала рани тих, які постраждали на Майдані», — розповів Блаженніший Святослав.

Протягом двох років світової пандемії Патріарший собор став осердям світової молитви нашої Церкви для мільйонів українців, які в Аргентині, в Австралії, Північній Америці не мали можливості піти до своїх храмів.

Блаженніший Святослав в особливий спосіб згадав свого попередника Блаженнішого Любомира, який «сам ліг як наріжний камінь для цього Патріаршого собору». Відтак подякував владиці Богдану Дзюраху, владиці Василю Медвіту і владиці Йосифові Міляну, який і сьогодні дбає про те, щоб цей собор міг довершитись у своїй красі.

«Нехай сила Воскреслого, яка пульсує з цього престолу, буде для усіх нас сьогодні, в обставинах цієї жахливої війни, надією на перемогу України, надією на кращу долю Церкви і народу. Бо каже сам апостол Петро: „Хто вірує у нього, той не засоромиться“», — завершив Патріарх.

Наприкінці Літургії Блаженніший Святослав подякував вірянам, духовенству, що численно прибуло до собору, жертводавцям, будівничим, іконописцям та усім причетним до постання цього храму. Відтак привітав паломників з Одеського та Харківського екзархатів.

«Збудувати собор — це старт. Його наповнити, ним опікуватися, зберегти збудоване, додати до нього краси і того, що буде робити його функціональним — це теж не мале, а дуже велике завдання. Думаю, що всі ми пригадали сьогодні про цілу вселенськість у престолі Патріаршого собору, про славне мучеництво і дорогу до воскресіння», — зазначив владика Йосиф Мілян та подякував Блаженнішому Святославові за те, що зібрав усю святість Католицької Церкви до цього престолу.

До подяки долучився владика Михайло Бубній, який сказав: «З цього собору наш український народ отримує в час війни велику віру і надію в нашу перемогу».