- «Патріарх Йосиф був людиною великої віри, сильної віри і такої віри, яка виливалася на тих, із ким він спілкувався – на всю Церкву: у гоніннях, у переслідуваннях. Він працював дуже віддано, своє життя проводив, маючи глибоку побожність, любов до Бога, любов до ближнього. Одне слово, він мав релігійну і духовну мотивацію. Він був справжнім духовним провідником»

- «Проста і водночас глибока мова. Якась має статичність і водночас така доступність, зрозумілість. Коли він говорив: оці промовисті паузи, які дозволяли слухачеві задуматися, осмислити… І разом і тим, хоч це й дивно, він більше слухав, ніж говорив. І це заворожувало. Це додавало нагоди, знову ж таки, у проміжках між словами слухати порухи Духа Святого і бачити, що це є Божий чоловік, що говорить до нас»

- «Був суворий, так. У духовній семінарії, а потім академії у Львові, де він був ректором у 20-30-х, студенти його дуже боялися. А Блаженніший Йосип був одним із дуже-дуже небагатьох у тих часах у Західній Україні греко-католицьких священиків, який мав бороду. Спеціально — він тим хотів підкреслити свою приналежність до східної церковної традиції. І студенти казали: «Більш, як вогню і води, бійся бороди!», — всміхається.

Так, усі вам скажуть, що він був суворий. А я скажу, що насправді він був дуже лагідний. Один момент наведу. 1970 року я супроводжував Блаженнішого Йосипа у його душпастирській поїздці до Франції. У Люрді, Він сказав таку проповідь — «Мамо», — що плакали не тільки жінки, а й деякі чоловіки. І з таким почуттям її говорив! Між іншим, він був дуже прив’язаний до своєї мами. Тоді показав себе зовсім іншою людиною.

А та суворість — це була маска. Чому Він її вдягав на себе? Бо був переконаний, і не без підстави, що кожен другий українець — геній, але всі ліниві. Сам не раз це казав. Тому закладав ту маску, щоб людей заганяти до роботи, щоб тих лінивих будити. І не тільки лінивих студентів у семінарії, а й професорів. От Він закликав їх до себе і сказав: «Панове професори, якщо через рік не будемо мати на столі вашої богословської праці, то підете додому — не будете дальше професорами». І вони послухали. Він був суворий, але мав ефект із того. Заразом любив пожартувати, любив добре товариство. То не була його природа — та суворість. Але як треба було щось робити, то був дуже вимогливий. Саме вимогливий, а не суворий»

- «18 років він був у тюрмах і – це був час його душпастирської праці. Ми часто думаємо що душпастирська праця це, коли священик працює на парафії, править, проповідує. Блаженніший Йосиф, будучи далеко від рідного краю, час до часу писав пастирські послання до вірних, але це була обмежена діяльність, бо було важко і писати, і висилати їх. Його душпастирська праця полягала в тому, що він терпів за свій нарід. Терпіти за свій нарід – це також важлива форма душпастирства. Ісус Христос нам спасіння подає через свою смерть на хресті і воскресіння. Патріарх Йосиф 18 років терпів і це його терпіння, і багатьох інших, таких як він, у ті часи, в яких збирався великий духовний скарб, завдяки якому наша Церква пережила переслідування і завдяки якому ми сьогодні можемо мріяти про відродження і подальший розвиток. Він терпів – і цим він служив»

- «Для Йосифа Сліпого Митрополит Андрей був сильним авторитетом. Були навіть випадки, коли йому хтось дорікав у неправильності його дій, тоді патріарх мав сильний аргумент: «Але так робив покійний…». Так, це правда, що між ними були певні різниці в поглядах, проте найважливіше, що між ними також панувала атмосфера довіри. Так чи інакше, першим завданням патріарха Йосифа була розбудова української богословської науки та взаємної довіри»