Проповідь Святішого Отця під час урочистості святих апостолів Петра і Павла...

«В урочистість святих Апостолів Петра і Павла,головних покровителів Риму з радістю і вдячністю вітаємо делегацію Екуменічного Патріарха, шановного і улюбленого брата Варфоломія, на чолі з митрополитом Йоаном. Молімося до Господа, щоб цей візит міг зміцнити наші братерські зв’язки на шляху до так бажаної повної єдності між двома сестринськими Церквами.

«Господь послав свого ангела і вирвав мене з руки Ірода» (Ді 12,11). На початку служіння Петра у християнській спільноті Єрусалиму існував ще великий страх через переслідування Ірода деяких членів Церкви. Якова вбили, а тепер ув’язнено самого Петра,щоб задовільнити люд. Коли він був у в’язниці, закутий у кайдани, почув голос ангела: «Вставай швидко!... Підпережися і надінь своє взуття!... накинь плащ та йди зі мною!» (Ді 12, 7-8). Кайдани впали, а брами в’язниці самі відкрилися. Петро зрозумів, що Господь «вирвав його з руки Ірода»; зрозумів, що Бог звільнив його від страху і кайданів. Так, Господь нас звільняє від усіх страхів та кайданів, щоб ми могли бути насправді вільні. Сьогоднішнє літургічне святкування виражає цю істину словами псалма: «Визволи, Боже, мене від тривоги».

Тут з’являється наш страх і втеча від душпастирських обов’язків.

Задумуюсь,дорогі брати єпископи, чи ми лякаємось? Чого лякаємось? А якщо лякаємось, то якого прихистку шукаємо у нашому душпастирському житті, щоб бути у безпеці? Може шукаємо підтримки тих, які мають владу в цьому світі? Чи даємо себе ошукати гордині, турбуючись про нагороди і визнання, і таким чином здається нам, що перебуваємо в безпеці? В чому запорука нашої безпеки?

Свідчення апостола Петра пригадує нам, що нашим справжнім прихистком і довіра до Бога: вона віддаляє всі страхи і робить нас вільними від будь-якого поневолення і всіляких світових спокус. Сьогодні Єпископ Риму та інші єпископи, а особливо митрополити, які отримали палії, відчуваємо, що приклад святого Петра є для нас викликом, щоб перевірити нашу довіру Богу.

Петро віднайшов довіру, коли Ісус тричі йому сказав: «Паси мої вівці» (Йо 21,15.16.17). В той самий момент Симон тричі визнав любов до Ісуса, таким чином тричі винагороджуючи своє відречення під час Муки Христа. Петро і далі відчував болісну рану цієї зради тої ночі. Тепер, коли Він питає: «Чи ти любиш мене?» Петро не покладається на самого себе і на власні сили, але на Ісуса і Його Милосердя: «Господи, Ти знаєш, що люблю Тебе» ( Йо 21,17). І тут зникає страх, невпевненість, боягузтво.

Петро досвідчив, що вірність Бога більша наших невірностей і сильніша, ніж наші зради. Розуміє, що вірність Бога віддаляє наші страхи і більша за наші людські уявлення. Ісус також питає сьогодні нас: «Чи ти Мене любиш?». Робить так, бо знає наші страхи і наші труди. Петро вказує нам дорогу: вірити Тому, Котрий «все про нас знає», вірячи не стільки у наші здібності бути вірними, скільки у Його непорушну вірність. Ісус нас ніколи не залишає, бо не може відректися Себе Самого (2Тим 2,13)? Вірність, яку Бог неустанно зміцнює у нас, пастирях, виходячи поза наші заслуги, є джерелом нашої довіри і нашого миру. Вірність Бога щодо нас розпалює в наших серцях неустанне прагнення служити йому і нашим братам у любові.

Петру має вистачити любові Христа. Він не може піддатися спокусі цікавості,заздрості, коли бачачи поблизу апостола Йоана, запитав Ісуса: «Господи, а що з ним буде?» (Йо 21,21). Але Ісус сказав: «Що тобі до того? Ти йди за Мною!» (Йо 21,22). Цей досвід Петра – важливе послання для нас, дорогі брати архієпископ. Сьогодні Господь повторює мені, вам і усім пастирям: Йди за Мною! Не витрачай час на пусті питання і розмови; не переймайся другорядними справами, але подивись на те, що важливе та йди за Мною. Іди за Мною не зважаючи на труднощі. Іди за Мною проголошуючи Євангеліє. Іди за мною складаючи свідчення життя, що відповідає дару благодаті Хрещення і Свячень. Іди за Мною говорячи про Мене тим, серед яких живеш день-у-день, працюючи, в діалозі і дружбі. Іди за Мною проголошуючи Євангеліє всім, а особливо останнім, щоб нікому не бракувало Слова життя, яке звільняє від страху і дає віру у вірність Бога».