Авраам — батько віри

Він не побудував великих міст. Він не залишив по собі жодних вічних пам’яток із каменю чи мармуру. Він не написав жодної глиняної таблички (наскільки нам відомо). Він походив із колиски людської цивілізації — Стародавньої Месопотамії. Він був міським жителем, а потім став напівкочівником. Він споруджував кам’яні жертівники і приносив жертви Богу в Сихемі, а також десь між Бет-Елем і Гаєм, Хевроном і Беер-Шевою.

З одного боку, він нам дуже знайомий, а з іншого — глибоко таємничий, неясний і здебільшого невідомий. Його пам’ятають за те, що не можна побачити людським оком, але відлуння його впливу звучить крізь століття аж до сьогодення — це його велика віра. Він є батьком віри. Сьогодні мільярди людей по всьому світу черпають свою духовну спадщину від Авраама з Ура. Сьогодні християни, мусульмани та євреї складають три великі монотеїстичні релігійні традиції світу, які сповідують мільярди людей.

У цьому дослідженні просвітницький проект Біблійна археологія пропонує огляд часів, у які жив Авраам, згідно з внутрішніми доказами з тексту Старого Завіту, археологічними відкриттями, історією Месопотамії, стародавніми історичними написами та історичною географією. Оригінальний матеріал люб’язно наданий Epic Archaeology.

У своїй розлогій двотомній праці «Монотеїсти…» історик Ф. Е. Пітерс стверджує: «…у певний момент історичного часу Він [Бог] звернувся до якогось Аврама, шейха великої сім’ї близькосхідних кочівників-вівчарів, які таборували у місцині, що сьогодні зветься Негевом. “Вклонись Мені, — сказав Бог. — і Я зроблю тебе і твоїх [нащадків] великим народом”. Це не був унікальний чи поодинокий голос; ми знаємо з великої кількості доказів, що в тій місцевості та в умах сучасників Аврама були інші, багато інших богів. Однак Аврам обмежив своє поклоніння цьому одному Божеству, і Бог у Свою чергу подарував Свою прихильність Авраму, або Аврааму, як його відтепер називали» (Див. F.E. Peters, The Monotheists: Jews, Christians and Muslims in Conflict and Competition, Vol. 1 The Peoples of God (Princeton and Oxford: Princeton University Press, 2003), xix).

Найдавніша історія народу Ізраїля пов’язує його з його фізичним і духовним прабатьком Авраамом. Його фізичним нащадкам Бог пообіцяв великі благословення, і те, що Він розмножить їх, як зірки на небі (Буття 22:15-17). Благословення Авраама поширювалося не лише на його фізичних нащадків, але й на всі народи на землі (Буття 22:18).

Пізніше, коли Мойсей стояв перед Богом біля палаючого куща і чекав від Нього вказівок, як саме повідомити ізраїльтянам, що Всевишній збирається зробити під час Виходу, “сказав Мойсей до Бога: Ото я прийду до Ізраїлевих синів та й скажу їм: Бог ваших батьків послав мене до вас, то вони запитають мене: Яке Ім'я Його? Що я скажу їм? І сказав Бог Мойсеєві: Я Той, що є. І сказав: Отак скажеш Ізраїлевим синам: Сущий послав мене до вас. І сказав іще Бог до Мойсея: Отак скажи Ізраїлевим синам: Господь, Бог батьків ваших, Бог Авраама, Бог Ісака й Бог Якова послав мене до вас. А оце Ім'я Моє навіки, і це пам'ять про Мене з роду в рід” (Вихід 3:13-15).

На сторінках Нового Завіту, у гарячій розмові з фарисеями та юдейськими релігійними лідерами Ісус заявив: “Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, і він бачив, і тішився” (Івана 8:56).

Але як щодо дня Авраама?

Чи був у Авраама «день» в історичному просторі та часі? Авраам справді існував? Чи повинні ми мати чисту віру, щоби повірити в його існування? Чи існують якісь докази на користь історичності Авраама?

У ХІХ столітті німецький вчений Юліус Вельгаузен заявив, що “...ми не маємо історичних знань про патріархів, а лише час, коли виникли історії про них…” і фактична правда про їх [тобто патріархів] існування “відображена там, як прославлений міраж” (Див. Julius Welhausen. Prolegomena to the History of Israel (1877)).

Пишучи безпосередньо про Авраама, Вельгаузен зазначає у цій своїй праці: “Сам по собі Авраам — це, звичайно, не назва народу, подібного до Ісаака та Лота: його дещо важко витлумачити. Це не означає, що… ми можемо розглядати його як історичну особу: його з більшою ймовірністю можна вважати вільним винаходом несвідомого мистецтва”.

Сучасна наука та історичний Авраам

Слідом за Вельгаузеном і до наших днів більшість учених і археологів Стародавнього Близького Сходу дуже скептично ставляться до історичного існування Авраама. У 1980 році Д. Дж. Вайзман і A. Р. Міллард писали: “Сьогодні відновився інтерес до історії та традицій патріархального періоду. Нещодавні публікації намагалися, серед іншого, показати, що біблійні патріархи були літературним, навіть вигаданим, твором першого тисячоліття до нашої ери, створеним, щоб забезпечити націю Ізраїлю, яка лише тоді стала відомою, “батьками-засновниками”” (Див. A.R. Millard & D.J. Wiseman, Essays on the Patriarchal Narratives (Leicester, England: Inter-Varsity Press, 1980), pg. 7).

Суміжним і тісно пов’язаним питанням щодо історичного Авраама є походження та історичність самого стародавнього Ізраїля — його перебування та Вихід з Єгипту, а також походження монотеїзму. Очевидно, якщо Авраама не існувало і не було історичного Виходу, то, згідно з сучасними критиками, монотеїзм ізраїльтян мав виникнути або, ймовірно, був винайдений, коли вони були у вавилонському вигнанні в VI столітті до нашої ери.

У 2008 році вчений Саймон Дж. Шервін звернувся до цього виклику в есе під назвою “Чи справді ізраїльтяни навчилися свого монотеїзму у Вавилоні?” (Див. Simon J. Sherwin, “Did the Israelites Really Learn Their Monotheism in Babylon?” in Daniel I. Bock, Editor, Israel: Ancient Kingdom or Late Invention? (Nashville, TN: B&H Academic, 2008), pp. 257-281).

Обсяг цієї статті не дозволяє дати повну та ґрунтовну відповідь на всі виклики щодо історичності особи Авраама, тому це дослідження пропонується як огляд часів, у які жив Авраам, згідно з внутрішніми доказами з тексту Старого Завіту, археологічними відкриттями, історією Месопотамії, стародавніми історичними написами та історичною географією.

Історичний контекст Авраама

Приблизні дати хронології життя Авраама, подані в Старому Завіті, відповідають хронології ранньої схеми датування Виходу:

- 2166 р. до н. е. — Авраам народжується на півдні Месопотамії, в Урі (Буття 11:26);

- 2091 р. до н. е. — Авраам приходить до Ханаану, відповідаючи на Божий заклик (Буття 12:4);

- 2080 р. до н. е. — Ізмаїл народжується від Гаґар у Хевроні (Буття 16:3);

- 2067 до н. е. — Содом та Гомора зруйновані (Буття 19:1-29);

- 2066 р. до н. е. — Ісак народжується від Сари у Ґерарі (Буття 21:2);

- 2051 р. до н. е. — Авраам приводить Ісака на гору Морія в Єрусалимі (Буття 22:6);

- 2029 р. до н. е. — Сара помирає в Хевроні у віці 127 років (Буття 23:1);

- 2026 р. до н. е. — Авраам одружує Ісака на Ревеці (Буття 25:20);

- 1991 р. до н. е. — Авраам помирає в Хевроні (Буття 25:7).

Ми також дотримуємося принципу тлумачення, що вік біблійних патріархів, наведений у книзі Буття, є буквальним, а не метафоричним. Наше датування Авраама також збігається з внутрішньою біблійною хронологією в Старому Завіті (1 Царів 6:1), що дає дату Виходу 1446 р. до н. е. і дату завоювання приблизно в XV столітті, що було підтверджено археологією пізньої бронзової доби в Ізраїлі.

Ур Халдейський

У книзі Буття 11:26 сказано, що Авраам народився в Урі Халдейському [Ur Kasdim], який зараз розташований приблизно в 240 кілометрах на північний захід від Перської затоки в Іраку.

Виходячи з нашої хронологічної схеми, Авраам мав народитися в Месопотамії в кінці Староаккадської династії, яка була заснована першим у світі будівельником імперії Саргоном I — безпосередньо перед видатною Третьою династією Ура (2000-2100 роки до нашої ери).

Саргон Аккадський (він же Саргон Великий, Саргон Стародавній) був, швидше за все, біблійним Німродом (див. Буття 10:8-14). Він був засновником Староаккадської або Саргонської імперії. Саргон I відповідає тому, що ми знаємо про історичні, археологічні та епіграфічні свідчення біблійного опису Німрода. Він об’єднав усі аккадо- та шумеромовні народи в одну імперію в Стародавній Месопотамії та став першим справжнім «будівельником імперії» у світовій історії.

Це важливо для нашого розуміння часів Авраама, тому що це означає, що Авраам, ймовірно, був багатомовним. Доктор Юджин Меррілл, дослідник Старого Завіту, зауважує, що Ур Тераха та Авраама був досить космополітичним, оскільки там жили нешумери, наприклад, семітські предки Авраама, які змішували свої інтелектуальні та культурні традиції з шумерськими. Оскільки на той час Саргон (2371-2316 рр. до н. е.) створив в Аккадіі Аккадську імперію, де панували семіти, майже в 320 кілометрах на північний захід від Ура, Авраам майже напевно був двомовним, володіючи як шумерською, так і аккадською мовами (Див. Eugene H. Merrill, Kingdom of Priests: A History of Old Testament Israel (Grand Rapids: Baker Books, 1996), 26).

Основним божеством, якому поклонялися в Урі, був шумерський бог Місяця Нанна, також відомий як Наннар і аккадською як Сін [або En.Zu]. Дуже ймовірно, що Аврам і його сім'я були відданими тому самому шумерському богу Місяця. Деякі вчені навіть виявили потенційний зв’язок імені Тераха як форми єврейського слова yārēah («місяць») — саме це ім’я вказує на його релігійну відданість та орієнтацію (Див. Merrill, pg. 26 footnote 14, William G. Dever and W. Malcom Clark (1977)).

Терах разом зі своєю великою сім’єю, включно з Авраамом, у якийсь момент часу відійшов за 965 кілометрів на північ до Харану (іншого центру поклоніння божеству місяця Нанні). Родовід Тераха та Авраама записаний у Буття 11:10-32.

Меррілл зазначає: “Неможливо визначити, чому Терах і його сім’я залишили Ур, але, можливо, політичні та культурні потрясіння в Шумері, викликані завоюванням Ґуті, зіграли велику роль. Терах не міг знати, що варварський Ґуті буде вигнаний до 2115 року, і що славетна Третя династія Ура також буде заснована Ур-Намму” (Merrill, pg. 29 footnote 14, William G. Dever and W. Malcom Clark (1977)).

Цікаво, що після того, як Авраам мігрував на північ до Харану зі своїм батьком Терахом, а потім пізніше до Ханаану, новошумерський цар Ур-Намму відновив закон і порядок у південній Месопотамії (в Урі, Уруку, Еріду тощо). Він створив кодекс законів, який, ймовірно, став основою відомого Кодексу Хаммурапі, написаного кількома століттями пізніше (приблизно 1754 р. до н. е.).

Французький ассиріолог Жорж Ру зазначає: “Ур-Намму також відродив сільське господарство та покращив комунікації, прокопавши низку каналів; міста були укріплені від майбутніх війн, і було проведено величезну кількість реконструкцій. Але у свідомості археологів ім’я Ур-Намму назавжди асоціюватиметься з зіккуратами, або східчастими вежами, які він спорудив в Урі, Уруку, Еріду, Ніппурі та інших містах, і які є найбільш вражаючими пам’ятками цих місць” (Див. Georges Roux, Ancient Iraq, Third Edition (London: Penguin Books, 1992), pp. 162-3).

Стародавнє місце Ур [Тель-ель-Мукайяр] на південному сході Іраку вперше було ідентифіковано як Ур Генрі Роулінсоном у 1849 році за написами, знайденими на цеглі, привезеній до Англії Вільямом Лофтусом. Європейці відвідали це місце і помітили його ще в 1625 році. Можливо, найвідомішим дослідником Ура був британський археолог сер Леонард Вуллі, який проводив там розкопки між 1922-1934 роками за фінансової підтримки Британського музею та Університету Пенсільванії (Див. C. Leonard Woolley, Ur of the Chaldees: A Record of Seven Years of Excavations (New York: W.W. Norton & Company, Inc., 1965), а також Seton Lloyd, The Archaeology of Mesopotamia: From the Old Stone Age to the Persian Conquest (London: Thames and Hudson, 1978).

Під час перебування Вуллі на посаді керуючого розкопками в Урі найвизначнішим відкриттям вченого стала велика Царська гробниця, що містить близько 1800 поховань. Серед чудових могил, відкопаних Вуллі, було те, що вважається «царськимм штандартом», і чудова ліра з прикрашеною золотом головою бика. Поховання в Урі, розкопані Вуллі, датуються ранньодинастичним періодом і передують Аврааму на кілька сотень років. Артефакти вважаються одними з найкращих зразків ранньодинастичного мистецтва в Месопотамії та демонструють рівень мистецької витонченості культури, в якій народився Авраам.

Ур був знищений приблизно через століття після виходу з нього Авраама, що поклало кінець знаменитій Третій династії Ура (бл. 2000 р. до н. е.). Згодом падіння Ура згадується у клинописній табличці, відомій як «Плач за Уром».

На цій табличці Нінґал, дружина божества Місяця Нанна, згадує своє прохання до головних божеств Ана та Енліля змінити їхню думку та не руйнувати Ур. Вона робить це як приватно, так і в промові перед зборами Аннунаків, кількох провідних родин міста: “Я справді стиснула ноги, схопила зброю, справді я пролила свої сльози перед Аном, справді я звернулася з благанням, я сама перед Енлілем: «Нехай моє місто не буде спустошене!» Я сказала їм: «Нехай Ур не буде спустошений!»”

Рада богів вирішила, що доля Третьої династії Ура, яка правила близько ста років, закінчилася. Храмова скарбниця була захоплена еламітами, і центр влади в Шумері перемістився в Ісін, тоді як контроль над торгівлею в Урі перейшов до кількох провідних родин міста.

Авраам вийшов з Ура в Ханаан приблизно в 2091 р. до н. е. (доба ранньої бронзи IV) наприкінці третього тисячоліття до н. е., на початку Третьої династії Ура. Він народився в самому серці колиски цивілізації, коли відбувалися великі революції в містобудівництві, мистецтві, праві та управлінні.

Гіпотеза про Авраама, Харан і амореїв

Під час перебування Аврама в Харані (Анатолії) він мав контакт із народом, який шумери називали Mar.Tu, відомим аккадцям як Аммурру (або біблійні амореї). Швидше за все, Авраам познайомився з аморейсько-семітськими регіональними діалектами, якими там розмовляли, і засвоїв спосіб життя напівкочівників, з яким він достеменно познайомився в Ханаані.

У цей час амореї зайняли більшість великих міст північно-західної Месопотамії, але вже почали експансію (можливо, з комерційних причин) на південний схід та південний захід. Згодом аморейське населення в Месопотамії зросло настільки, що воно породило аморейські міста-держави, такі як Ісін, Ларса і, що найважливіше, Вавилон. Сам Хаммурапі (найвідоміший правитель Вавилону, крім Навуходоносора) був нащадком тих самих амореїв.

Меррілл стверджує, що “спокусливо припустити, що Аврам не перемістився ізольовано, але став частиною аморейської міграції, яка відбувалася в той самий час (хоча Аврам ніколи не називається амореєм)”. Далі він зазначає, що “аморейська гіпотеза, звичайно, жодним чином не є важливою для історичності патріархальних оповідей. Аврам цілком міг самостійно перебратися з верхньої Месопотамії до Ханаану” (Див. Eugene H. Merrill, Kingdom of Priests: A History of Old Testament Israel (Grand Rapids: Baker Books, 1996), 28-9).

Висвітлення часів Авраама через історичні написи

На додаток до історичних міркувань, наведених вище, велика кількість написів із стародавніх бібліотек і архівів, розкопаних у минулому столітті, дали глибоке уявлення про культурне середовище, в якому жили Авраам і його нащадки.

Нижче наведений огляд відкриттів, які висвітлюють деякі культурні практики біблійних патріархів, включаючи Авраама, до їхнього перебування в Єгипті, починаючи з найдавніших відкриттів до найновіших.

- Хеттський правовий кодекс — бл. 1300 р. до н. е. (відкритий у 1906-1912 рр.)

У 1906 році біля вигину річки Кизил-Ірмак (антична назва — Галіс), розташованого поблизу сучасного турецького села Богазкале, німецький професор і ассиріолог на ім'я Гуґо Вінклер розпочав повномасштабні розкопки втраченої імперії хеттів у Хаттусі.

Після кількох років розкопок Вінклер відкопав цілу бібліотеку, що містила 10000 глиняних табличок. За словами Ганса Густава Ґютербока, “Перші 10000 глиняних табличок і фрагментів були знайдені в 1906, 1907, 1911 і 1912 роках під час розкопок, проведених від імені Стамбульського музею його другим директором Теодором Макріді Беєм і берлінським ассиріологом Гуґо Вінклером” (Див. Hans G. Güterbock and Frances Güterbock, “Hans Ehelolf and the Bogazkoy Archive in Berlin,” in Harry A. Hoffner, Jr., Editor, Perspectives on Hittite Civilization: Selected Writings of Hans Gustav Güterbock (The Oriental Institute of the University of Chicago Assyriological Studies, No. 26: Chicago, IL)).

Таблички були написані хеттськими, аккадськими та шумерськими ієрогліфами. Аккадська була мовою, знайомою вченим того часу. Однак інші виявлені таблички були написані мовою, невідомою Вінклеру та його колегам. Тепер ми знаємо, що дивні ієрогліфічні написи, виявлені Вінклером, були стародавніми хеттськими.

Одним із багатьох написів, відкритих Вінклером у Хаттусі, був Хеттський правовий кодекс, датований пізньою бронзовою добою приблизно 1300 р. до н. е. За словами дослідника Старого Завіту Ґлісона Л. Арчера, це відкриття “...висвітлює угоду, записану в Буття 23, коли Авраам купив печеру Махпела у Ефрона Хеттеянина. Хетський закон пояснює небажання Авраама купити всю ділянку, а його перевагу придбати лише саму печеру та прилеглу територію. Закон вимагав від власника цілої території виконання обов’язків ілку, або феодального служіння, яке, безсумнівно, включало язичницькі релігійні обряди. Як поклонник Єгови, Авраам був достатньо пильним, щоб уникнути цієї участі, купивши лише частину ділянки, таким чином залишивши Ефрона відповідальним за виконання ілку як первинного власника урочища” (Див. Gleason L. Archer, A Survey of Old Testament Introduction, Revised and Expanded (Chicago: Moody Press, 1994), 180).

- Таблички Нузі — бл. 1400 р. до н. е. (відкриті в 1925 р.)

З 1925 по 1931 рік проводилися розкопки в Йорґан-Тепе в 19 кілометрах на південний захід від сучасного Кіркука в Іраку. Розкопки проводилися Університетом Пенсільванії у співпраці з ASOR (Американською школою східних досліджень) і Гарвардським семітським музеєм під керівництвом Едварда Чієри. Під час розкопок цього періоду було знайдено близько 5000 глиняних табличок. Багато табличок відносяться до більш раннього періоду, а інші — до хурритської ери. Тексти багатьох табличок Нузі описують соціальні, економічні, правові та адміністративні справи того часу. Таблички Нузі були написані аккадською мовою, яка була лінгва франка того часу.

Нузійські написи підтверджують і висвітлюють звичаї та культурне походження біблійних патріархів, включно з Авраамом. Ось кілька з них, які описані на табличках Нузі.

* Буття 15:2-5 — Авраам згадує Елі-Езера із Дамаску як «сина свого дому»

Перед народженням Ізмаїла та Ісаака Буття 15:2 вказує, що Авраам прийняв Елі-Езера як свого законного спадкоємця. З відкриттям табличок Нузі ми дізнаємося, що якщо пара без дітей усиновить сина, прийомний син зможе піклуватися про літнє подружжя у їхні останні роки. Але якщо пізніше у подружжя народиться син, більша частина [якщо не вся] спадщини повернеться до біологічного сина, як це зазначено на табличках Нузі.

* Буття 25:33 — Продаж права первородства

Епізод, коли Ісав продав своє право первородства Якову (Буття 25:33), також знаходить паралель у табличках Нузі, в яких людина може передати свою спадщину за ціною трьох овець. Крім того, звичаї, записані на табличках Нузі, стверджують, що благословення є обов’язковим і безповоротним, що, ймовірно, пояснює, чому Ісаак не зміг відкликати благословення, яке Яків отримав шляхом обману (Буття 27:30-35) (Див. “Nuzi Texts,” in The ESV Archaeology Study Bible (Wheaton: Crossway, 2017), 48).

* Буття 16 і Буття 30:1-13 — Закон про сурогатну матір для народження потомства для успадкування майна батька

Обидва приклади Сари та Гаґар у Буття 16, а також Рахіль і Білги в Буття 30 відображають культурну практику, добре відому за часів біблійного патріарха, щодо надання сурогатної матері у вигляді служниці чи рабині для народження дітей з метою успадкування ними майна батька (до речі, це також практикувалося в Єгипті серед фараонів). Закон про подарунок служниці для нареченої її батьком також міститься в табличках Нузі як юридична частина обов’язкової шлюбної угоди.

* Буття 31 — Правдоподібний мотив крадіжки Рахіллю терафімів (домашніх ідолів) її батька

Як ми бачили вище, спадщина була життєво важливою справою за часів Авраама. На додаток до вищезазначених принципів норм успадкування, перерахованих вище, таблички також дають розуміння того, чому Лаван був дуже засмучений, коли Яків утік від нього в Буття 31:33-35. Сімейні, або домашні, божки, терафіми, були важливими для правомірного та законного успадкування. Відкриття та тлумачення табличок із законами Нузі тепер дають зрозуміти, чому Рахіль вкрала терафімів у свого батька, Лавана.

- Таблички з Марі — бл. 1700 р. до н. е. (відкриті у 1933 р.)

У 1933 році 20000 глиняних табличок, написаних аккадською мовою, були виявлені французьким археологом Андре Парро в Телль-Харірі на західному березі річки Євфрат поблизу Абу-Кемаля на сирійсько-іракському кордоні. Таблички датуються вісімнадцятим століттям до нашої ери і підтверджують існування двох біблійних міст — Нахур, яке могло бути назване на честь брата Нахора Авраама (Буття 24:10; пор. 11:27). Крім того, таблички також згадують назву Аріюк (Аріох) як існуючого міста на початку другого тисячоліття до нашої ери.

- Архів Ебли — бл. 2350-1600 рр. до н. е. (відкритий у 1964)

У 1964 році Римський університет почав розкопки штучного кургану (телля), розташованого приблизно в 55 кілометрах на південь від Алеппо в Сирії. Арабська назва цього місця — Телль-Мардіх, також відомого як Ебла (що насправді згадується у Кодексі Хаммурапі, приблизно 1754 р. до н. е.). Розкопки в Еблі проводилися під керівництвом італійського шумеролога Паоло Маттіа. Вчений виявив, що це місце було заселене ще в 3500 році до нашої ери.

Під час перших розкопок в Еблі Маттіа знайшов 42 таблички на підлозі палацу, розташованого на акрополі. Наступного року розкопок було знайдено ще 14000 вражаючих табличок або фрагментів табличок. Мову, якою були зроблені написи на табличках, спочатку було дещо важко читати через її подібність до шумерської та аккадської. Як виявилося, мова сама по собі була унікальною. Вона мала називатися “еблаїт”.

Ебла була видатним місцем протягом третього тисячоліття до н. е. Це єдине місце такого роду в цьому регіоні, яке демонструє рівень урбанізації, рівний будь-якому місту ранньодинастичного періоду на півдні Месопотамії. Місто було культурно автономним, будучи далеко від Шумеру, і демонструвало історичну та культурну наступність з попередніми періодами. Незважаючи на культурну автономність, місто прийняло клинописну систему півдня Месопотамії та використовувало її для власної мови, відомої зараз як еблаїт. Великі архіви, знайдені в Еблі, вказують на дуже раннє прийняття клинопису, і тому ставлять під сумнів ступінь впливу Месопотамії на їхній літературний матеріал. Велика кількість релігійних текстів в Еблі мають паралелі з Месопотамією, але інші, написані в основному еблаїтською мовою, не мають засвідчених аналогів і містять географічні посилання та божественні імена, які вказують на чітке сирійське середовище, повідомляє Online Cuneiform Digital Library, Oxford, UK. Археологія пройшла довгий шлях з тих пір, як Маттіа розкопав царський архів у 1970-х роках, алже наразі існує цифровий архів (http://ebda.cnr.it/index) із можливістю повного пошуку та база даних більшості табличок Ебли з Венеційського університету в Італії для тих, хто бажає їх вивчати та читати.

За словами Ґлісона Арчера, “…багато імен царів і провідних людей Ебли мали надзвичайну схожість з іменами, які пізніше використовували самі євреї. Серед них були Ібріум (біблійний Евер), Іш-ма-іл (Ізмаїл), Іш-ра-іл (Ізраїль), На-хур (Нахор) і Мі-ка-іл (Михаїл). Комерційні та політичні відносини підтримувалися з такими містами, як Дор, Хацор, Меґіддо, Шалем (Єрусалим), Газа та Аштарот” (Див. Gleason L. Archer, A Survey of Old Testament Introduction, Revised and Expanded (Chicago: Moody Press, 1994), 187).

Через розгалужену торговельну мережу на табличці Ебли перелічено багато міст і селищ, з якими вона вела торгівлю. Серед перерахованих міст були Сі-да-му-кі, еквівалент івритського Содому, і Са-бі-їм, еквівалент івритського Цевоїму. За словами Глісона Арчера, закінчення -кi у еблаїтських словах було лише визначальним для географічної назви і не вимовлялося вголос. Таким чином, Сідаму-кі можна було б прочитати як Сідаму (еквівалент єврейського слова Sedōm) (Див. Gleason L. Archer, A Survey of Old Testament Introduction, Revised and Expanded (Chicago: Moody Press, 1994), 189, примітка 23).

Авраам: верблюди та критики

Ще в книзі Буття верблюдів можна пов'язати з такими старозавітними патріархами, як Авраам, Яків, Лаван і Мойсей. Верблюди також періодично згадуються в різних інших випадках протягом пізнішої історії Старого Завіту.

У книзі Буття 12:16 і 24:10-67 верблюди використовувалися для подорожі до Сирії; їх також включали як викуп за наречену, і коли Авраам був у Єгипті, верблюди були невеликою частиною його більших стад інших тварин.

У Буття 30:43; 31:34; 32:15 серед отар Якова були верблюди як стада для Ісава в місцевості Сеїр. У розповіді про Йосифа (Буття 37:25) верблюди використовувалися мідіянсько-ізмаелітськими торговцями, які прямували з караванами до Єгипту. У книзі Вихід 9:3 верблюди були серед тварин, які страждали від пораз за часів Мойсея в Єгипті.

Однак деякі вчені та критики поспішили відзначити, що верблюдів або не використовували, або одомашнили за часів біблійних патріархів, а також у регіоні, де жили патріархи. У статті, опублікованій у 2014 році в журналі Tel Aviv, доктор Ерез Бен-Йосеф і Лідар Сапір-Хен з департаменту археології та близькосхідних культур Тель-Авівського університету вважають, що вони точно визначили дату одомашнення верблюдів в Ізраїлі (Див. https://english.tau.ac.il/news/first_camels).

Їхні дослідження базуються в основному на даних, які вони зібрали в долині Арава (або Араба), розташованій на півдні Леванту. Арава, яка нині є пустелею, у давнину була зеленою долиною. Вона розташована на південь від Мертвого моря і проходить приблизно на північ і південь, межуючи з Ізраїлем та Йорданією.

Висновки щодо знахідок цих вчених свідчать про те, що верблюдів одомашнили у ІХ-ХІІ столітті до нашої ери. У статті, яка підсумовує знахідку, йдеться: “Під час усіх розкопок вони виявили, що кістки верблюда були знайдені майже виключно в археологічних шарах, датованих останньою третиною Х століття до нашої ери або пізніше — через століття після того, як жили патріархи, і через десятиліття після Царства Давида, згідно з Біблією”.

Здається, що дослідники дуже прагнули вказати на розбіжності з Біблією.

Як вирішити дилему, яку, здається, показує це нове дослідження, тим, хто вважає, що старозавітні наративи про патріархів є історичними за своєю природою? Чи показує відсутність верблюжих кісток на півдні Ізраїлю (в Аравії) під час періоду патріархів, що біблійний наратив є твором пізніх авторів?

Перш за все, одна з багатьох речей, які показала історія археології в Леванті за останні кілька десятиліть, полягає в тому, що один звіт археологів, безперечно, не є останнім словом щодо будь-якої теми стародавньої чи біблійної історії. Нові дослідження продовжують спростовувати давні припущення та упередження проти Біблії [наприклад, у випадку з написом у Тель-Дані, що містить ім’я «Давид» у 1993/4].

По-друге, ці археологи проводили первинні дослідження (згідно з їхнім власним звітом) у місцях видобутку міді в південній Аравії. Відповідно до Біблії, патріархи (Авраам, Яків та інші), були скотарями та напівкочівниками, маршрут подорожі яких не залишив би їх у якомусь одному місці на тривалий час. Тож не дивно, чому в південному Леванті знаходять так мало останків верблюдів.

Крім того, як зазначив єгиптолог Кеннет Кітчен, верблюди насправді не відігравали ролі в житті патріархів у будь-якому суттєвому сенсі. Він пише: “Загальноприйнятим є твердження, що згадки про верблюдів є анахронізмом приблизно до 1100 року. Які факти? У біблійних поняттях приблизно між 2000 і 1200 роками їхня роль мінімальна” (Див. Kenneth A. Kitchen, On the Reliability of the Old Testament (William B. Eerdmans Publishing Company, Cambridge, U.K.; 2003), 338-9).

Іншими словами, так, біблійні патріархи володіли верблюдами, але це не те ж саме, що вони були торговцями чи пастухами верблюдів. Ці тварини відігравали невелику роль у їхньому житті.

Але навіть при цьому інші дослідження також показують, що верблюди були присутні на Аравійському півострові принаймні з 6000 року до нашої ери. З 2200-1200 років до н. е. наскельний малюнок у Південно-Західній Аравії та можливі останки верблюда з Бір-Рісісіма в Леванті свідчать про те, що верблюдів використовували для виробництва молока, а також для транспортування (Див. Juris Zarins, “Camel,” in David Noel Freedman, Editor, The Anchor Bible Dictionary, Volume 1, A-C (New York, London: Anchor Doubleday, 1992), 824-6., and Edwin M. Yamauchi, The Stones and Scriptures (Philadelphia & New York: J.B. Lippincott Company, 1972), 146-62).

Висновок

З наведеного вище огляду історії та археології патріархального періоду очевидно, що ми ще багато можемо дізнатися про Авраама — його час та його історичний контекст. Він справді був людиною великої віри. Він жив вірою. Він ходив вірою, і ми можемо простежити його обриси через мови, географію, культуру та звичаї стародавнього Близького Сходу.

Автор послання до євреїв нагадує нам: “Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде. Вірою він перебував на Землі Обіцяній, як на чужій, і проживав у наметах з Ісаком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці, бо чекав він міста, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець. Вірою й Сара сама дістала силу прийняти насіння, і породила понад час свого віку, бо вірним вважала Того, Хто обітницю дав. Тому й від одного, та ще змертвілого, народилось так багато, як зорі небесні й пісок незчисленний край моря” (До євреїв 11:8-12).

Подібно до Авраама, ми також покликані жити життям віри і ходити вірою, як мандрівники та паломники, та чекати на вічне Боже Царство, поки ми ще на цій землі.

Бо без віри догодити Богові неможливо (До євреїв 11:6).