Уподобився Ти купцеві, що шукає цінної перли, славновладний Володимире, що сидиш на високому престолі матері городів – богобереженого Києва. Досліджуючи і посилаючи до царського городу, щоб пізнати православну віру, знайшов Ти неоціненну перлину – Христа, що вибрав Тебе, як другого Павла, і отряс сліпоту у святій купелі, разом душевну і тілесну. Тому празнуємо Твоє успення ми, люди твої. Моли, щоб спаслися душі наші.

Тропар празника святого рівноапостольного князя Володимира

Нові часи породжують нові виклики й переосмислення історичих подій та персон. Проте повноти української історії неможливо уявити без факту Хрещення Київської Руси-України – так само без постаті князя, через якого це Хрещення утвердилось – святого рівноапостольного князя Володимира.

Ушанування його пам’яті у наші дні зібрало в собі відзначення української Державності як такої; а літописні факти й історичні джерела, зображаючи життєвий шлях князя дуже неоднозначним, виявляють його як видатного сподвижника, Друга релігійна реформа якого утвердила християнство державною релігією Київської Русі. 

Усі ці факти, частина яких – містифікована, відомі й численно оспівані творами мистецтва. Шлях Володимира – спершу до влади, згодом – до реформ та історичних змін – є прикладом великої переміни. Через пізнання Христової Віри у постаті князя появилася нова людина; і хоч остаточні мотиви хрещення насправді контроверсійні, а сам факт як оповитий побожними легендами, так і пояснений чіткими політичними мотивами, значення його неможливо переоцінити. На перший погляд важко повірити, що запеклий язичник, який до того палко захищав культ – навіть спорудив у Києві капище з ідолами шести головних богів слов’янського язичництва, за деякими свідченнями, допускав людські жертвоприношення і боровся із християнством часів Аскольдового хрещення – ледь не одномоментно обернув свій шлях у протилежну сторону. А проте пізніші історичні твердження говорять самі за себе. У цьому й виявляється унікальність Володимира. 

У 2023 році Україна справді святкує 1035-ту річницю Володимирового Хрещення як поворотного моменту установлення християнства; проте справедливо говорити – і важливо не забувати – про те, що історія віри в Христа на українських землях має значно давнішу історію. Першою спробою стало Аскольдове хрещення — прийняття християнства частиною русів у 860-х роках. Цей факт, щоправда, потребує історичних підтверджень, але беззаперечною істиною є те, що християни в Києві були й до Володимира – ба більше, свята рівноапостольна княгиня Ольга – найяскравіший тому приклад. 

Так так уже склалося, що формування й розвиток Київської держави нерозривно зв’язаний із християнством. Можливо, саме через це та епоха породила цілий ряд особистостей – і то київських правителів – прославлених не лише людськими, а й християнськими чеснотами, а навіть мучеництвом. Дві з них уважають найзначнішими – але ця плеяда значно ширша, хоч християнське правління було й великим викликом того часу. 

Ольгу й Володимира традиційно сприймають і вшановують разом, вважаючи, що, ймовірно, саме вплив бабусі мав на хрестителя Русі найбільше значення у його власному кроці прийняття Христової віри. Ця думка має право на життя, можливо, навіть більше, ніж традиційні передання про раптове замилування князя у східній богослужбовій традиції чи чудесне навернення; так чи інакше, а до прийняття християнства його провадили політичні кроки, але вони цілком могли бути поєднані з таємними покликами серця. Тож святих княгиню й князя називають рівноапостольними як свідків Христа, а святині їхнього імені засновані й продовжують зростати у цілій Церкві. У Львові є кілька храмів, що носять ім’я княгині Ольги і князя Володимира; а є святиня, що поєднує в собі вшанування обох. 

«Красне Сонечко» – під цим іменем також згадують Володимира, правління якого знаменують періодом розквіту. Чи пов’язано це з хрещенням? Чи був рішучий крок князя правильним? Вибір християнства виглядає логічним кроком розвитку державності: відтоді вже понад тисячу років воно стало визначальним стержнем формування держави, а ім’я князя, зберігшись не тільки в літописах та історичних працях, а й у фольклорі та художній літературі, стало певним символом, який не втратив актуальності дотепер. Все походить із доленосного рішення, яким Володимир змінив не лише своє життя, а й долю держави.

«Уподобився Ти купцеві, що шукає цінної перли, славновладний Володимире», – говорить тропар свята. У цьому зверненні не лише художній інтертекстуальний образ, а й сама суть Володимирового Хрещення. Це у останні роки день святкування цієї дати пов’язують із іменем князя-хрестителя. Традиція ж Київської Церкви говорить про інший день – свято мучеників Макавеїв, 14 серпня, у який разом з ушануванням Чесного і Животворящого Древа Господнього звершували велике водосвяття, зване Августовським. Цей день історично уважали днем великого Хрещення, і не можна ігнорувати цього факту, навіть з огляду на подвійне святкування пам’яті хрестителя. Факт Хрещення Русі – доленосний; і хоч його точну дату практично неможливо визначити точно, треба розуміти значимість. Українська Церква Володимирового Хрещення – це не просто буденний наратив, а справжній фундамент як релігійного, так і політичного світогляду. Київська Русь була охрещена до розколу Церкви – це спадщина не просто давності, а непересічної історичної ваги, яка і в наш час є визначальною.

Так само неоднозначним є теперішнє приурочення пам’яті Володимира Дня української Державності – свята, без сумніву, надактуального, зокрема, в час протистояння і боротьби за незалежність. Бо хоч заслуга Володимира в історичному розвитку Київської Держави неоціненна, його не можна назвати її творцем. Він став спадкоємцем більш чи менш успішних правлінь, реформатором та об’єднувачем князівств у велику державу, але справедливо говорити, що ця держава існувала і до Володимира. Власне, він став тим, хто «шукав». І – знайшов. Чи, точніше, Господь знайшов його, щоб діяти через нього.

«Знайшов Ти неоціненну перлину – Христа», – каже тропар, пояснюючи правдиву вартісність вибору Володимира. Зараз складно говорити, яка дата може зватися днем Хрещення України; і так само важко приурочити святкування Державності до якогось дня в календарі, повному споминів про жертовну боротьбу за цю Державність. Але сьогоднішній день через постать Володимира пригадує нам, що Українська Держава насправді неможлива без Хрестового проводу, і без Таїнства Хрещення, через яке покликана бути з Ним. Володимир не став первохрестителем чи засновником державності. Він став Божим інструментом, через який Господь написав нову сторінку в історії любого Його народу. А в наш час ім’я того, хто «володіє миром», стає ще однією пригадкою про присутність Христа, Князя Миру, що може нам мир подати через своє спасення і свою перемогу.

Підготувала Марія Цьомик