Тіло і дух, віра і розум, свобода і благодать, пізнання і буття… У таких поєднаннях весь світогляд Едіт Штайн, який вилився у її філософському та богословському вченні. І як світогляд будь-якої людини мав свої передумови.

Почала юдейкою, продовжила атеїсткою і закінчила святою Католицької Церкви та покровителькою Європи, якою 1998 року проголосив її Папа Йоан Павло ІІ. І визначальною на такому строкатому життєвому шляху залишалася любов до людини, яка згодом ляже в основу її праць та доповідей.

Світогляд людини залежить від того, кого вона обирає своїми вчителями. В Едіт Штайн і тут панує різноманіття. Старозавітня атмосфера й моральна строгість в домі матері Августи Штайн. Галицькі військові, крізь очі яких дивилася на медсестру Червоного Хреста несправедливість Першої світової війни. Феноменологія Едмунда Гуссерля в Гютингенському університеті. Лекції Адольфа Рейнаха і Макса Шиллера, які засіяли у серце юної, ще тоді затьмареної запереченням Бога, Едіт зерна християнської думки. Праці Августина і Томи Аквінського, які цю думку поглиблять. «Життя святої Терези Авільської», яке стане поштовхом до внутрішнього навернення, а відтак прийняття Хрещення і Миропомазання. І врешті гітлерівський режим, вступивши з яким у боротьбу, Едіт в газовій камері Аушвіцу отримає мученицький вінок перемоги.

Насичене життя і багатий досвід подарують богослов’ю й філософії різнобічну спадщину, центром якої залишатиметься людина в її стосунку з Богом. Ще від своєї докторської дисертації «До проблеми проникливості» («Zum Problem der Einfühlung») Едіт цікавиться феноменом тіла й духу, які є взаємопов’язаними.

Пізніше вона розвине цю тему у праці «Природа, свобода і благодать» («Natur, Freiheit und Gnade»), де все більше і більше простежуватиметься вплив Томи Аквінського. Душу Едіт сприймає як форму тіла. Тіло – матеріальне, однак це аж ніяк не означає його меншовартості. Душа не була б душею, якби не була поєднана з тілом. Вона його потребує.

У цьому світлі Едіт Штайн по-новому осмислює аналогію, згідно з якою божественна і людська природа в Ісусі Христі поєднуються як душа й тіло в людині. Суттєва відмінність тут у тому, що для божественної природи в Христі не є необхідною людська, тоді як душа потребує тіла.

Помилковим є говорити про «грішне тіло», адже і тіло, і душа є уражені гріхом. Смерть є відокремленням душі від тіла і є наслідком гріха для останнього. Тоді як душу внаслідок гріха розривають пожадання. Едіт Штайн часто згадує первісний стан людини в раю, де її бажання були спрямовані на відповідне Божій волі, натомість у впалій природі діють пожадання – невпорядковані бажання.

Свободу людської особи Едіт Штайн розглядає невіддільно від Божої благодаті. З одного боку свобода – це великий дар, який уможливлює любов як вільний вибір, а з іншого боку людина цим даром може неправильно скористатись, як це сталося в Едемському саду з нашими прародичами. Для того, щоб людина правильно скористалася свободою обирати добро, необхідною є Божа благодать. Вона дає силу протистояти спокусам.

Вона є тією силою, яку Бог передає людині. Едіт Штайн розрізняє благодать внутрішню і зовнішню. Для внутрішньої виділяє три види: «Як передуюча вона зачинає добре, як супровідна допомагає його здійснити, як наступна вона є помноженням благодати, що можна вважати нагородою за добрі діла. Так вона спричиняє волю, здійснення і наполегливість аж до кінця». До зовнішньої відносить «застереження, повчання, зовнішні події, що викликають у людині добрі наслідки. Вони можуть викликати в душі плоди благодати лише вкупі із внутрішніми стимулами».

Важливе джерело внутрішньої благодаті Едіт Штайн вбачає у Святих Таїнствах. Через них як знаки Своєї реальної присутності Бог перемінює людину. Святим Таїнствам присвячені такі праці як «Євхаристійне виховання» (Eucharistische Erziehung), де йдеться про реальну присутність Христа у Євхаристії та Сповідь як радісну, а не загрозливу вістку; «Індивід і спільнота» («Individuum und Gemeinschaft»), де підкреслюється роль Подружжя і Священства у зрості Церкви.

На шляху до пізнання Бога людина послуговується вірою і розумом. Про їхній взаємозв’язок Едіт Штайн пише: «Правильно мислячий розум доводить, захищає й обороняє правду віри; а віра звільняє розум від помилок і його дивовижно просвітлює, посилює і звершує в пізнанні Божих речей». Пізнання перевищує буття і життя, а розум перевищує почуття, адже пізнає не лише те, що доступне чуттєвому сприйняттю людини.

Однак скільки б не говорила Едіт Штайн про природу людини, її душу і тіло, свободу, віру, розум, вона свідома своєї відповідальності за формування людини. Тому значна частина її наукового доробку присвячена християнській педагогіці. Їй вона віддасть останні роки перед вступом до Кармелю, коли викладатиме у Мюнстерському Німецькому інституті наукової педагогіки.

Лише догми Церкви та Святе Письмо можуть відкрити всю правду про людину і на основі цього сформувати її. «Кожна виховна наука і виховна праця керується й насамперед визначається ідеєю людини». А не нації, як стверджувала тогочасна ідеологія. Її тиск на наукову думку і на людську особу Едіт Штайн відчуватиме до кінця життя. Однак намагатиметься протистояти. «Наше систематичне завдання тепер – вжитися у предметну проблематику Альберта Великого й Томи Аквінського, Бонавентури й Дунса Скота і на цій основі вести дискусії із секуляризованою наукою останніх десятиліть, на ґрунті якої зросла сучасна психологія й педагогіка».

Ідеології приходять і відходять. Нацизм, комунізм, лібералізм… Відходять, залишаючи рани в умах і серцях людей та хаос в науці, спричинений підміною правди. А віра, згідно Едіт Штайн, мала би зціляти уражений розум, звільняти його від помилок, просвітлювати, посилювати та звершувати. І, звісно, наводити лад в науці, яка з релігією має спільну ціль – Істину.

Василь Калита