Цими днями, незважаючи на важку ситуацію на фронті, заголовки провідних львівських інтернет-видань, і не тільки львівських, заполонила вістка про те, що в Україну приїжджає відомий італійський стигматик Елія Катальдо. Наступні три дні в одній з церков Львова він проведе реколекції на тему, яку можна відчитати як головну мету його візиту до України: «Їду, щоб витерти сльози Україні».
Безумовно, на фоні жорстокої війни росії проти України, яка має усі ознаки геноциду, слова і місія згаданого стигматика притягують вже, навіть тих, які його ще не бачили і не чули про нього - десятки тисяч людей, у яких опускаються руки, маліє віра, слабне надія. Природньо, що у такій ситуації люди тягнуться до когось, хто уприсутнює самого Бога, який є поруч, який може поспівчувати, приголубити, розрадити, потішити та дати надію.
Однак, з Елія Катальдо, якого помилково називають братом тобто монахом, а декотрі навіть вважають його священником, не є все так просто. Слід зрозуміти, що з подальшими переможними кроками, які робить героїчний Український народ, до нас приїздитимуть щораз то більше тих, які бажатимуть знимки з переможцями на згадку, щоби потім, у країні свого проживання чи перебування, пишатися своїм «внеском» у перемогу України над імперією зла. Тому, обережність і мудрість для нас на даний час є надзвичайно важливими та необхідними чеснотами!
В Україну Елія Катальдо приїжджає вже вдруге. Вперше він приїжджав в жовтні 2017 року на запрошення владики Леона Дубравського і був у храмі Воскресіння Христового УГКЦ у Львові. Тоді, окрім Львова, він відвідав також інші міста України, зустрічався з представниками місцевих органів влади, ієрархами РКЦ та УГКЦ. Його приїзд супроводжувався потужним медійним шумом, зрештою, як і тепер.
Коли кілька днів тому, побачивши новину про приїзд стигматика до України, я і сам перепостив її. Побачивши це, мені написав мій добрий приятель Ректор Люблінської Духовної Семінарії УГКЦ отець Богдан Панчак, який переслав мені свій допис на цю тему кількарічної давності та порекомендував добре дослідити справу з Елія Катальдо як стигматиком Католицької Церкви.
Принагідно поінформував, що він також приїздив з подібними візитами до Польщі і не усі єпископи радо його приймали. Навіть більше, у середовищі богословів і журналістів його візити парафіями спричинили велику дискусію, яка вилилася у публічне русло. Про неї писали навіть провідні польські ЗМІ. Все це спонукало мене більш детальніше приглянутися особі Елія Катальдо, щоб зрозуміти ким він є і що про його дар стигмат говорить Католицька Церква в Італії.
Хто такий Елія Катальдо
(Елія – прізвище, Катальдо – ім`я) ?
Офіційних біографічних даних про Елія Катальдо у італійському інформаційному просторі не так легко знайти. Не пише про нього навіть всесвітньовідома інтернет-енциклопедія «Вікіпедія». Короткі дані можна знайти на інтернет-сторінці заснованого ним же «Братства Апостолів Божих» (Fraternità degli Apostoli di Dio).
Натомість як книжковий фонд так і інтернет-простір наповнений розповідями про чудотворні і надприродні факти з його дитячих, юнацьких літ, а також в тому часі, коли він відкрив у собі дар стигматика.
Отож, з офіційних біографічних даних, які вдалося віднайти, відомо, що він народився 20 лютого 1962 році в місцевості Франкавілла Фонтана, яка знаходиться у одному з відомих регіонів Італії Апулії. Він був восьмою дитиною в сім`ї. Коли йому виповнилося 18 років, вирішив стати поштарем у Мілані. Виконуючи свою роботу, часто приносив листи до місцевого монастиря Отців Капуцинів. Приглядаючись їхньому життю, вирішив і сам стати монахом капуцином.
У монастирі пройшов новіціят та склав перші монаші обіти. Саме тут у нього проявилися перші ознаки стигм. Ось як про це розповідає офіційний сайт «Братства Божих Апостолів»:
«З того часу брат Елія щороку під час Пасхального періоду знову переживає на своєму тілі страсті Господні (передували голодування та повна відсутність сну протягом 40 днів), від бичування до рани на боці, з якої сочиться сироватка та запашна кров. Щоп’ятниці року його виразки відкриваються через витікання крові та сироватки, і через кілька днів вони знову починають гоїтися, залишаючи чітко помітні сліди».
Переживаючи такі стани, брат Елія розповідав своїм співбратам, що в часі об’явлень бачить ангелів, Пресвяту Богородицю, Ісуса. Монастирський провід, бажаючи більш глибше вивчити питання стигматичних пережиттів брата Елії, вирішив направити його на медичні консультації та дослідження до одного з інститутів в США. Повернувши звідтам у 1994 році, брат Елія покинув монастир. Але, так виглядає, що монастирські власті йому радше порадили покинути спільноту.
Після цього він переїжджає в околиці Бергамо, де проживав до 2003 року. Того ж таки року він разом з двома своїми друзями викуповує в Кальві що в Умбрії колишній монастир, у якому поселяється на стабільно. Хоча на офіційному сайті «Братства Апостолів Божих» про цю спільноту говориться як про монастир, а самих його жителів іменується монахами, то однак жодних підтверджуючих документів зі сторони церковної влади немає.
У міжчасі, особою Елії Катальдо зацікавлюється письменниця Фйорелла Туроллі, яка написала про нього дві відомі книги: «Ангел зі стигматами, який зупинився у моєму домі» (2001) та «Брат Елія з Апостолів Божих – таємниця світла» (2003). Відтоді і до сих пір у середовищі аналітиків її вважають головною біографинею Елії.
Згодом сам Елія Катальдо заснував «Братство Апостолів Божих», яке, як виникає з тексту опублікованих Конституцій, є в основному зосереджене навколо його об’явлень та їх пережиттів. Братство є засновником Фундації, яка провадить різносторонню діяльність, особливо видавничу і фармацевтичну.
Сайт Фундації активно рекламує усілякого роду фітотерапевтичні продукти, які просуває під маркою «Фітотепарія Апостолів Божих».
Італійська Католицька Церква про Елія Катальдо
Діяльність Елії Катальдо, особливо на території колишнього монастиря, якого він став власником, спричинила серед місцевих вірян і священиків чимало запитань про характер його діяльності. І логічно, бо сам власник монастиря і його насельники називали себе братами монахами, а насправді ними не були. Для того, щоби будь-яка спільнота релігійного типу могла називатися монашою, вона згідно церковного права повинна бути визнана такою компетентною церковною владою. А нею є: місцевий єпископ, патріарх або Папа.
Перша реакція Курії дієцезії Терні-Нарні-Амелія 2008 року
Бажаючи розвіяти усілякі сумніви поміж вірними і священниками, а водночас допомогти знайти властиву для життєву дорогу і місце в Церкві Христовій для самого Елії Катальдо і його друзів, місцевий єпископ Терні Вінченцо Палія вирішив взяти ситуацію під особистий контроль. Для того, щоби проінформувати суспільство, він видав офіційний комунікат.
Ось його переклад українською мовою:
«Ось цим комунікатом дієцезіяльна Курія повідомляє наступне:
колишній монастир Сан-Франческо ді Кальві є спорудою, яка зараз використовується як цивільна резиденція, в якій Катальдо Елія та невелика група людей живуть як законні власники.
Для себе та для групи, яка його супроводжувала, він просив про батьківський супровід дієцезіального єпископа Вінченцо Палія, який уважно стежить за їхнім духовним розвитком.
Для того, щоб досягти повного й об’єктивного розуміння, необхідна максимальна обережність і оцінка кожного елемента, корисного для розпізнавання.
З цієї причини ні він, ні його група ще не отримали ніякого церковного схвалення, хоча їм приділяється пильна увага Церкви, що важливо для всіх.
На даний момент Катальдо Елія попросили не проводити молитовні зустрічі в парафіяльних і позапарафіяльних церквах на території дієцезіі Терні-Нарні-Амелія.
Елія Катальдо не є монахом, але мирянином, який разом зі своєю групою не має жодного церковного визнання. Його будинок не оформлений як монастир чи монастирський будинок у канонічному розумінні.
Його подорожі чи «місії» погоджуються вірними, групами чи парафіями безпосередньо з ним за письмовою згодою відповідних єпископів, які таким чином беруть на себе всю відповідальність за зміст, методи візиту, жести та слова Елії Катальдо.
Єпископ Терні-Нарні-Амелія не пропагує та не заохочує такі поїздки, але Елія Катальдо його лише інформує про запрошення та дозволи єпархіальних єпископів, куди він їде».
З комунікату Курії виникає, що:
1) спільнота, яка проживає у колишньому монастирі не є монашою спільнотою, а відповідно люди, які там проживають, не можуть вважатися ані називатися монахами;
2) Елія Катальдо є мирянином, а не монахом чи священником;
3) Елія Катальдо може здійнювати подорожі чи місії тільки самостійно, однак повинен інформувати місцевого єпископа про наявність згоди єпископа місцевості, куди той направляється.
4) у дієцезії Терні-Нарні-Амелія йому заборонено здійснювати паломництва парафіями та позапарафіяльними структурами.
Друга реакція Курії дієцезії Терні-Нарні-Амелія 2012 року
Однак, як виглядає з хронології офіційних комунікатів Курії дієцезії Терні-Нарні-Амелія, після, здавалося б, прояснення ситуації, вона тільки почала набирати обертів.
Особа Елії Катальдо як знаменитого католицького стигматика починає стрімко набирати популярності, його самого запрошують до різних міст Італії та поза її межами, а деякі єпископи навіть дозволяють йому бути присутніми при освяченні дарів у Божественній Літургії.
Один з експертів богословської комісії з Таранто наводить навіть приклад, коли один Апостольський Нунцій після слів освячення попросив Елія Катальдо простягнути руки над освяченими дарами. Іншим разом Елія на запрошення священиків проводив екзорцизм над вірними, який є категорично заборонено проводити вірним і який є строго зарезервований священнику, що має на це окремий дозвіл від єпископа.
З огляду на все це 3 вересня 2012 року, тобто чотири роки після першого комунікату, дієцезіяльна Курія видає другий комунікат, у якому по суті повторює те, що було сказане у комунікаті від 2008 року.
Ось переклад рідною мовою:
«Після численних запитів про роз’яснення щодо особи Катальдо Елії (помилково названого «fra Elia» (брат Елія – ред.) ми знову публікуємо офіційну ноту дієцезії Терні-Нарні-Амелія, оприлюднену з 2008 року.
Цією нотою Курія повідомляє наступне:
Колишній монастир "Сан-Франческо" в Кальві - це споруда, яка зараз використовується як цивільна резиденція, в якій живе Катальдо Елія як законний власник з невеликою групою людей.
Для себе та для групи, яка його супроводжувала, він просив про батьківський супровід дієцезіального єпископа Вінченцо Палія, який уважно стежить за їхнім духовним розвитком.
Для того, щоб досягти повного й об’єктивного розуміння, необхідна максимальна обережність і оцінка кожного елемента, корисного для розпізнавання.
З цієї причини ні він, ні його група ще не отримали ніякого церковного схвалення, хоча їм приділяється пильна увага Церкви, що важливо для всіх.
На даний момент Катальдо Еліа попросили не проводити молитовні зустрічі в парафіяльних і позапарафіяльних церквах на території дієцезії Терні-Нарні-Амелія.
3 вересня 2012 року».
Третя реакція Курії дієцезії Терні-Нарні-Амелія 2020 року
Хронологія офіційних повідомлень дієцезії Терні демонструє, що у 2020 році справа Елії Катальдо знову ожила.
Курія знову видає офіційну ноту, якою повторює все те, що було сказане у двох попередніх.
Однак, у ноті від жовтня 2020 року є певна новизна. Місцевий єпископ Джузеппе П`ємонтезе наголошує на тому, що він не пропагує, ані не підтримує поїздок Елія Катальдо поза межі дієцезії. Однак просить, щоби вірні, парафії, священники чи єпископи, які його запрошують, надсилали до Курії власні думки і враження щодо особи Елії Катальдо і дару, яким він володіє.
Ось переклад третього комунікату українською мовою:
«Роз’яснення щодо Елії Катальдо,
жовтень 2020 року
Після численних запитів про роз’яснення щодо особи Катальдо Елії (помилково названого «fra Elia» (брат Елія – ред.) ми знову публікуємо офіційну ноту дієцезії Терні-Нарні-Амелія, оприлюднену з 2008 року, а потім і в 2012 році:
«Колишній монастир «Сан-Франческо» в Кальві — це споруда, яка зараз використовується як цивільна резиденція, в якій живе Катальдо Елія як законний власник з невеликою групою людей.
Для себе та для групи, яка його супроводжувала, він просив про батьківський супровід дієцезіального єпископа Вінченцо Палія, який уважно стежить за їхнім духовним розвитком.
Для того, щоб досягти повного й об’єктивного розуміння, необхідна максимальна обережність і оцінка кожного елемента, корисного для розпізнавання.
З цієї причини ні він, ні його група ще не отримали ніякого церковного схвалення, хоча їм приділяється пильна увага Церкви, що важливо для всіх.
На даний момент Катальдо Елія попросили не проводити молитовні зустрічі в парафіяльних і позапарафіяльних церквах на території єпархії Терні Нарні Амелія».
На додаток до того самого повідомлення, п’ємонтський єпископ має намір уточнити:
«Елія Катальдо не є монахом, але мирянином, який разом зі своєю групою не має жодного церковного визнання. Його будинок не оформлений як монастир чи як монастирський будинок у канонічному розумінні.
Його подорожі чи «місії» організовуються вірними, групами чи парафіями безпосередньо з ним за письмовою згодою відповідних єпископів, які таким чином беруть на себе всю відповідальність за зміст, методи візиту, жести та слова Елія Катальдо.
Єпископ Терні-Нарні-Амелія не пропагує та не заохочує такі поїздки, але його лише інформує Елія Катальдо про запрошення та дозволи від дієцезіяльних єпископів, куди він їде.
Єпископ Терні-Нарні-Амелія, монсіньор Джузеппе П’ємонтезе, хотів би отримати відгуки та оцінки з цих зустрічей від єпископів, духовних осіб і мирян, які організовують або беруть участь у зустрічах Елія Катальдо».
Замість висновку
Хтось, хто набрався терпеливості прочитати все те, що написано до сих пір, запитає мене про мою особисту думку щодо Елія Катальдо і його стигм. Моя відповідь буде дуже чіткою: не можна пропонувати і представляти людям як вірний і певний Божий знак те, що не є до кінця вивчене і проголошене. Бо не кінця випробувана страва може стати смертельною отрутою.
Особисто я не є знайомим з Елія Катальдо, як також нічого не можу сказати про дар стигм, які він носить. Для цього існує чітко прописана церковна процедура.
На превеликий жаль, ми маємо справу з фактом, коли слабкість волі, брак рішучості місцевих єпископів дієцезії Терні спричинює замішання не тільки у місцевій Церкві, але вже далеко поза її межами. Вже не говорю про брак комунікації єпископів світу між собою у питанні Елія Катальдо.
Пригадується мені випадок з отцем Піо, коли йому 2 червня 1922 року заборонилиуділяти благословення, провадити листування, показувати стигмати. Йому було казано відправляти Святі Меси приватно, без участі люду, і перевести його до монастиря у Сан Джованні Ротондо. Через рік папа Пій ХІ підписав заяву, в якій Церква не ствердила надприродного походження стигматів, які цей капуцин носив уже 10 років. А 1931 рік приніс ще суворіші розпорядження: заборону сповнювати священицькі функції. Сьогодні усе це виглядає як несправедливе покарання. Але отець Піо прийняв це як особисте випробування і очищення, яке йому необхідне на дорозі до спасіння.
Однак, Бог є справедливим і милосердним! Після смерті отця Піо він показав його світові як великого святого і заступника, якого 12 червня 2002 року Папа Іван Павло ІІ проголосив святим усієї Католицької Церкви.
Ким є Елія Катальдо – святим, грішником, юродивим, фальшивим пророком, мучеником, жертвою комерційних структур? Я не знаю. Христос каже, що учнів його можна буде пізнати по плодах. Час покаже, які плоди принесе його діяльність.
Але, ціллю мого допису є звернути увагу усіх вірних на те, щоби уникали у пошуках Бога чуд і сенсацій. Хрест Христовий не був сенсацією. В очах його учнів він здавався бути кінцем їхніх мрій і сподівань. А він виявивився початком нового світу, світу, у який прийшов сам Бог і відкрив його колись давно закриті двері Раю.
Як же актуальними сьогодні є слова вже покійного Папи Венедикта XVI, який в часі Літургії за добрий вибір Понтифіка 18 квітня 2005 року промовив знаменні, а водночас пророчі слова:
«Скільки вітрів різних доктрин ми знаємо за останні десятиліття, скільки ідеологічних течій, скільки способів мислення...
Маленький човен думки багатьох християн часто хвилювався цими хвилями – кидався з однієї крайності в іншу: від марксизм до лібералізму, аж до лібертизму; від колективізму до радикального індивідуалізму; від атеїзму до смутного релігійного містицизму; від агностицизму до синкретизму тощо.
Кожного дня народжуються нові секти і справджується те, що каже святий Павло про обман людей, про хитрість, яка вводить їх у помилку (пор. Еф. 4, 14). Наявність чіткої віри, згідно зі Символом віри Церкви, часто називають фундаменталізмом. У той час як релятивізм, тобто дозволити себе носити «туди-сюди будь-якому вітру доктрини», видається єдиним ставленням до сьогоднішніх часів. Встановлюється диктатура релятивізму, яка не визнає нічого остаточного і залишає лише власне его та його бажання як останню міру.
Ми ж маємо інше мірило: Син Божий, правдива людина. Він є мірилом справжнього гуманізму. «Дорослий» — це не віра, що слідує за хвилями моди та останніх новин; доросла і зріла віра, глибоко вкорінена в дружбі з Христом. Саме ця дружба відкриває нас для всього доброго і дає нам критерій для розрізнення правди від фальші, обману від правди. Ми повинні визріти цю дорослу віру, ми повинні привести стадо Христове до цієї віри. І саме ця віра – лише віра – створює єдність і реалізується в любові.
Святий Павло пропонує нам у цьому відношенні – на противагу безперервним мінливостям тих, хто подібний до дітей, яких кидають хвилі – прекрасне слово: чинити правду в милосерді, як фундаментальній формулі християнського існування. У Христі правда і милосердя збігаються. Наскільки ми наближаємося до Христа, правда і милосердя також зливаються в нашому житті. Милосердя без правди було б сліпим; істина без милосердя була б схожа на «цимбал, що дзвенить» (1 Кор. 13,1)».
І насамкінець.
Мене вже роками переслідує питання про те, чому ми як Українці - побожні, працьовиті, гостинні, добродушні - століттями так багато страждаємо і оплакуємо наше минуле. Цей лейтмотив відображений і у літературних творах, і у народних піснях. Чому ми так легко проголошуємо героїв і так швидко їх забуваємо ?
Одну з відповідей я знаю достеменно. Століття неволі породили у нас недовіру до своїх і довіру до чужих. Як же часто можна почути, що там десь краще, а у нас завжди погано.
Недовіра ця торкає не тільки людей, але і Бога. Оскільки, коли добре приглянутися нашій народній побожності, то вона більше покладається на освячену воду (як поза всякими сумнівами має велике значення), як на Бога, Який провадить, підтримує, крокує завжди поруч як у хвилинах терпінь, так у хвилинах радості.
Як же часто, коли я писав цю статтю, в моїй голові лунали слова відомої пісні, що її виконує "Тартак":
"Як уже набридло чути знову і знову Порожні балачки, пафосні розмови!
"Мова калинова"... "Пісня солов'їна"... Ще трохи побалакаємо – зникне Україна!
Згубили культуру, забули історію, Почуваємося зайдами на своїй території. Віримо чужим, своїм не довіряємо, Розводимо руками – маємо, що маємо!
Сьогодні братаємося, щоб завтра продати. Кум іде на кума, брат іде на брата. Національна ідея як засіб спекуляції. Здобули державу, втратили націю...
Коли ж у народу більше немає відваги, Немає власної гордості, немає самоповаги, Коли кожен за себе у своїй хаті скраю – У такого народу і героїв немає!"
Мені дуже хочеться, щоби слова цієї пісні після нашої перемоги над імперією зла відійшли у минуле. Щоби їх згадували тільки у народній творчості та шкільній літературі.
Мені так дуже хочеться, щоби ми навчилися довіряти собі, в першу чергу Українець Українцеві! І це можливо!
Потрібно тільки зробити один погляд у сторону ближнього і побачити у ньому брата, на плече якого можна покласти не тільки свою голову, але свій хрест. Хоча б на хвилину.
