Європа починає відмовлятися від Стамбульської конвенції. Парламент Угорщини відмовився її ратифіковувати
  • Срд, 06/05/2020 - 13:57

Парламент Угорщини під час голосування у вівторок не підтримав ратифікацію Стамбульської конвенції - конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству – зокрема, через неоднозначне ставлення до терміну "ґендерно-обумовлене насильство". Угорщина підписала конвенцію у 2014 році, але ще не ратифікувала.

Під час дебатів у парламенті лунали аргументи про те, що "ідейний підхід Конвенції суперечить угорському праву та переконанням уряду", також – що ратифікація Стамбульської конвенції "прискорить і сприятиме" імміграції до Європи в цілому.

Від ідейних противників ратифікації лунають твердження, що це нібито зобов’язуватиме Угорщину надавати притулок мігрантам-біженцям, які зазнають переслідувань у рідній країні на підставі ґендеру або сексуальної орієнтації.

У правлячій партії "Фідес" вважають, що країна вже має достатньо механізмів у національному законодавстві для захисту прав жінок.

Запровадження принципів конвенції лише погіршить ситуацію з жіночим насильством

Соціологічне дослідження польського Інституту правової культури «Ordo Iuris», проведене в країнах Європи, показує, що  серед усіх країн ЄС найбільше жінки зазнають насильства у Данії (52%), Фінляндії (47%), Швеції (46%), Голландії (45%), Великій Британії (44%), Франції (44%), тобто у державах, де принципи Стамбульської Конвенції та так звана “гендерна рівність” вже давно діють на усіх рівнях. І навпаки, найменший показник насильства зареєстровано у Португалії – 24%; Мальті – 22%; Словенії – 22%; Кіпру – 22%; Іспанії – 22%; Польщі – 19%.

Верховна Рада України вже пішла шляхом відмови від ратифікації Стамбульської Конвенції, зокрема у грудні 2017 року були прийняті закони про запобігання  домашньому насильству, які за свідченням експертів є більш досконалими ніж те що пропонує конвенція, а тому ратифікувати Стамбульську конвенцію не має необхідності Україні!

Мета Конвенції – запровадження гендерної ідеології, а не запобігання насиллю

Замість біологічної статі – sex Конвенція використовує термін гендер – gender («соціально закріплені ролі, поведінка, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків ( ст.3 Конвенції).

У Коментарях щодо Положень Конвенції вказується, що поняття “стать” і “гендер” в цьому документі є тотожними, однак “гендер” обтяжений численними маніпуляціями зі сторони ЛГБТ спільноти, адже кількість гендерних ідентичностей коливається від 5 (жінка, чоловік, гомосексуаліст, лесбіянка та бісексуал) до 72. 

Тому законодавче закріплення поняття “гендер” є вкрай небезпечним, бо натяки про те, що гендер – це далеко не те саме, що біологічна стать, міститься в самій конвенції. Адже країни підписуючи договори, зобов’язані слідувати поняттям і термінам, як їх трактує існуюче міжнародне право. І якщо завтра світ офіційно визнає, що гендер відповідає не лише чоловічій і жіночій статті, то Україна повинна буде розуміти гендер у своєму законодавстві у тому самому ключі.

Документ на згадує про чоловіків-жертв, так само – і про жінок, які постраждали від насильства з боку представників своєї статі. Фактично автори конвенції відводять чоловікам роль насильників, жінкам – жертв. Чи це не є “гендерними стереотипами”, проти яких борються творці конвенції? Додамо, що захист однієї групи населення (у тому числі за статевою ознакою) суперечить діючій Конституції України щодо прав та рівності всіх громадян перед законом (Конституція України, стаття 21, 24).

Ратифікація Конвенції також може створювати умови для обмеження свободи віросповідання. Адже передбачає «спеціальні заходи, які є необхідними для запобігання насильству за гендерною ознакою та захисту жінок від насильства за гендерною ознакою, які не розглядаються як дискримінація» (ст.. 4). Під цю статтю можна підвести критику гомосексуальної поведінки чоловіків, трансексуалів, «мову ненависті».

Зокрема, держава, що ратифікує документ приймає, що «…зобов’язання поширюється на недопущення будь-яких офіційних заяв, звернень або декларацій, які потурають насильству на засадах культури, звичаїв, релігії, традицій чи так званої «честі» (ст.. 12). Хоча у Коментарях до Положень Конвенції (ст.. 89) вказується, що «заборона будь-яких актів насильства, передбачених Конвенцією, жодним чином не повинна породжувати обмеження культурних чи релігійних прав і свобод правопорушника», але зі змісту стає зрозуміло, що це стосується приватних поглядів, а не офіційних висловлювань Церков та священиків.Варто зазначити, що ряд країн не поспішають ратифікувати Стамбульську Конвенцію:

- 11 країн – членів Ради Європи – підписали, але не ратифікували Стамбульську конвенцію (серед них такі держави, як Велика Британія, Болгарія, Угорщина, Греція, Ірландія, Латвія, Литва, Люксембург, Словаччина, Хорватія).

- 333 громадські організації Європи (Болгарії, Хорватії, Угорщини, Латвії, Литви, Мальти, Румунії, Словаччини та України) закликали Генерального секретаря Ради Європи Турб’єрна Ягланда, голову Комітету Міністрів Ради Європи Андерса Самуельсена та Виконавчого секретаря Стамбульської конвенції Бріджит О’Лоулін усунути ідеологічні та суперечливі поняття «гендер», «гендерна ідентичність», «сексуальна орієнтація» з тексту Стамбульської конвенції.


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць