Попереднього разу ми детальніше розглянули спосіб формування членів соборових комісій серед учасників Собору, вибори яких тривали від 13 до 20 жовтня 1962 року. Такі вибори, що не були передбачені у заздалегідь приготованому плані римської курії, дали змогу соборовим отцям вже від перших загальних зборів надати ІІ Ватиканському Собору самостійного характеру. Тепер же розглянемо звернення соборових отців до всього світу, його причини та зміст.

Окрім рішучої та натхненної промови в день відкриття Собору, яку виголосив Папа Іван ХХІІІ, та звернення кардинала Льєнара щодо надання соборовим отцям часу для обрання членів соборових комісій, іншим важливим моментом першої сесії Собору була пропозиція звернутися з посланням до всього світу. Воно мало би донести наміри та мету соборового зібрання, усвідомлюючи те, що цей церковний захід відбувається саме для того, щоб допомогти людству на даному етапі його земної мандрівки. Перша чернетка такого повідомлення була опрацьована французьким домініканцем. Отець Марі Домінік Шеню підготував текст, в якому зосередився на таких основних цілях Собору: бути поруч з убогими, підтвердити апостольську гідність єпископів та прийняти думку про те, що Церква постійно оновлюється завдяки дії Святого Духа. Тут йдеться про три сфери роздумів, що зміцнюють ідею Собору, як такого, що має інноваційний підхід до вирішення поставлених питань, є уважним до потреб інших та сповнений душпастирської опіки. Кардинал Льєнар представив запропонований текст папі, після чого з ним були ознайомлені соборові отці, які підтримали його 20 жовтня 1962 року переважною більшістю голосів. Таким чином це послання стало першим документом, проголосованим та затвердженим на ІІ Ватиканському Соборі.

Властиво, ініціатором такого звернення до людства на початку Собору був вже згаданий отець Марі Домінік Шеню. Для нього була важливою ідея налагодити комунікацію поміж церковною асамблеєю та людством. Саме тому, на його думку, було потрібно, щоб від соборового зібрання вийшло звернення, у якому б говорилося про те, що Собор не є далеким від реальних очікувань людей свого часу, від життєвих драм і сподівань справедливості та миру. В підготовленій ним чернетці французький домініканець пропонував звернутися не лише до католиків чи до християн, але до всіх людей, які проживають на землі. До цього його підштовхнуло те, що ІІ Ватиканський Собор викликав зацікавлення та симпатію не лише серед людей віруючих та не лише серед тих, хто проживає в західних країнах.

Послання повинно було підкреслити обов’язок Церкви щодо братерської єдності всіх людей, будучи понад кордонами та расами, відкидаючи насильство та стверджуючи її любов до миру. Зрештою, Собор повинен був проголосити, що Церква, яка є вірною Ісусу Христу, має намір рішуче докладати зусилля, проявляючи любов до людей убогих, не тому, що бажає займатися благодійністю, але тому, що хоче стояти на сторожі гідності та свободи людської особи. Текст повідомлення також містив інформацію про те, що Церква не мала у своїх планах домінувати над світом, але хотіла бути поруч та послужити всьому людству на даному етапі його земної мандрівки.

Хоч дане послання і не було офіційним соборовим текстом, отці затвердили його практично одноголосно і воно стало тим словом, що промовляло до людства, маючи під собою євангельське натхнення. Текст повідомлення особливим способом перегукувався із двома темами, що їх вказав Папа Іван ХХІІІ під час своїх виступів на етапі підготовки Собору: мир та соціальна справедливість.

Наведемо лише деякі слова цього послання, де погляд соборових отців в першу чергу звернений «до найбільш упокорених, найбільш убогих, найбільш слабких». «За прикладом Христа, – йдеться в повідомленні, – ми відчуваємо милосердя над тими, хто терпить голод, бідність та відкинення. Наш погляд постійно звернений до тих, хто позбавлений необхідної допомоги, ще не досягли способу життя, гідного людської особи. Саме з цих причин під час наших засідань особливу увагу ми будемо віддавати всьому тому, що стосується людської гідності і тому, що робить свій внесок у справжнє братерство поміж народами».

У своїй книзі «Коротка історія Другого Ватиканського Собору», Джузеппе Альберіґо згадує про те, що цим зверненням Церква хотіла представити саму себе та власну місію усьому світові і показати людству солідарність католиків у справі вирішенні великих проблем нашого часу. Висновок даного повідомлення покликався на цитату з книги Діяння Апостолів, яку Папа Іван ХХІІІ використав у своїй промові «Радіє Мати Церква» на відкритті Собору: «Ми не посідаємо ані багатства, ані земної влади; однак покладаємо нашу довіру в силу Святого Духа».

Послання не мало особливого відлуння в ЗМІ і про нього досить швидко забули. Найправдоподібніше, причиною цього було те, що в світі відбувалися інші події, що привертали до себе велику увагу, такі як карибська криза та загострення між двома ядерними наддержавами (США та СРСР). В кожному разі воно, хоч і було досить коротким, свідчило про потребу Церкви виявити свою симпатію назовні та описувало скликаний Собор як зібрання наступників апостолів, які утворюють єдине апостольське тіло, головою якого є наступник апостола Петра. Єпископи зверталися до всіх людей та до всіх націй, зобов’язуючись стояти на сторожі «цілісності та чистоти Божої правди, так щоби вони самі могли б цю правду зрозуміти та вільно її сприйняти».

Дане повідомлення було ще одним свідченням того, що соборове зібрання не буде слідувати виключно завчасно підготованим схемам римської курії, адже в них таке послання не було передбачене.

Отож у даному випуску ми розглянули повідомлення соборових отців до всього світу. Зрозуміли причини його написання та зміст. Наступного разу розпочнемо розгляд першої дискусії першого соборового періоду – дискусії над літургійною реформою, що тривала від 22 жовтня до 13 листопада 1962 року.

 

о. Андрій Твердохліб

_____________________

Джерела:

Michele Antonio Corona, Il Concilio Vaticano II spiegato a tutti. Fondazione OasiApp, 2022. с. 47-48.

Giuseppe Alberigo. Breve storia del concilio Vaticano II. Il Mulino, 2021. c. 47-48.

Marco Pietro Giovannoni, Alessandro Cortesi. Introduzione al Concilio Vaticano II. Padova: Edizioni messaggero, 2022. c. 69-70, 100-101.

Piero Doria. Storia del Concilio ecumenico vaticano II. Tau editrice, 2016. c. 91.