Інтерв’ю з кардиналом Ґерхардом Людвіґом Мюллером

О. Роман Лаба: Еміненціє, дуже дякую за цю можливість розмовляти з Вами. Перше запитання: світ і Церква знаходяться у великій кризі. Яке коріння цієї кризи?

Кардинал Ґерхард Мюллер: Глибоким корінням цієї кризи є те, що великий відсоток людей не вірить у реальність Бога, Його любов, благодать, не вірить у Бога Творця, а тому людська екзистенція, існування Всесвіту не мають ніякого сенсу. А ми не в стані світові без сенсу надати якийсь сенс, тому що ми смертні і маємо обмежений розум. Ми не можемо бути творцями, тим більше – відкупителями, спасителями світу; можемо лише повернутися до Бога, вірити в Ісуса Христа, Його Сина, який воплотився, прийняти дар Святого Духа, нового духа, нове мислення і розуміння цієї реальності і саме так бути спасенними.

О. Роман Лаба: А отже, можемо сказати, що коріння цієї кризи – це криза віри?

Кардинал Ґерхард Мюллер: Так. Віра – це перший дар, який ми отримали від Бога. Це не просто теорія, віра – це пролиття світла Святого Духа. І в цьому світлі ми можемо бачити Правду, яка була об’явлена в Христі Ісусі. Також завдяки вірі ми маємо доступ до життя. Ісус є Життям, є Дорогою… Зараз є багато тих, хто навчає фальшивих доріг, які ведуть до безодні. Це великі ідеології минулого і цього століття: надмірний націоналізм...

О. Роман Лаба: Також гендеризм.

Кардинал Ґерхард Мюллер: Так, гендеризм, сцієнтизм, соціалізм, марксизм, соціал-дарвінізм, а передусім ЛГБТ – ідеологія, яка безпосередньо спрямована проти подружжя між чоловіком і жінкою, проти сім’ї, проти батьків і їхніх дітей, черговості поколінь, продовження людського роду. Це руйнівна ідеологія, яка не допомагає безпосередньо саме тим людям, зраненим, з їхніми проблемами. Ідеологія не представляє їхніх інтересів. Ісус є Добрим Пастирем і тих осіб, і усіх нас грішників, ким би ми себе не вважали. Справжнім Пастирем і справжнім Лікарем усіх цих людей є лише Христос.

О. Роман Лаба: Деякі кардинали і єпископи Церкви бачать вирішення цієї кризи в діалозі зі світом, в компромісі з думкою цього світу. Яке рішення бачите Ви?

Кардинал Ґерхард Мюллер: У діалозі й у вірі в діалозі з Богом, зі Словом Божим, а не з голосом світу, як повчає Євангеліє від Св. Йоана, що є Дух Божий і дух світу, за цим духом світу діє теж злий, нечистий дух, антихрист. Він спокушає, що можливо зрозуміти світ, всесвіт, і людську екзистенцію без Бога. Безсумнівно, можемо увійти в діалог з людьми доброї волі. Але не можемо увійти у справжній діалог зі Сталіним, Гітлером, Мао Цзедуном, з усіма тими особами, які бажали і бажають зруйнувати Церкву, викорінити християнство, християнську Європу, ті, які говорять, що християнство сьогодні неактуальне – це форма середньовіччя. З цими воюючими атеїстами нового атеїзму ми не можемо увійти в справжній діалог, тому що ці особи, ідеологи не шукають правди або її поглиблення, не бажають її навчатися. Поступово ми можемо увійти в діалог із наукою, філософами і філософіями нашого часу і минулого, з усім, де є певна присутність Логосу і доброї волі. Пригадаймо святого Павла, який сказав в Ареопазі в Афінах, що Бог дав усім людям спроможність шукати правду. Але зрештою, самі з себе ми не маємо такої сили віднайти правду. Ми повинні шукати, але це Бог знаходить нас. Самі по собі ми лише люди, тому не можемо бути наївними, як деякі єпископи, кардинали, теологи, які думають, що Церква є наче загублена в минулому і потрібно її відновити згідно з духом цього світу, який, правду кажучи, є духом антихриста, як про це говорить св. Йоан у своєму Першому Посланні. Є багато духів у світі, але єдиний Дух, який нас спасає – це Святий Дух: Дух Сина і Дух Отця.

О. Роман Лаба: Отже, чи можемо сказати, що маємо вести діалог із людьми, а не з ідеологіями?

Кардинал Ґерхард Мюллер: Так. Маємо в пророчий спосіб сказати, що багато ідеологій, майже всі ідеології минулого і теперішнього століття, – це композиція анти-віри і проти віри, тому що вони претендують бути вищим ніж Бог, ніж інша особа. Це форма самоспасіння чи самостворення, як бачимо це в книзі Ювала Харарі Homo Deus (ред. Homo Deus: за лаштунками майбутнього), де автор повністю заперечує будь-яке посилання усіх релігій на правду і говорить, що ми, тобто ці групи всемогутніх, мають привілей трактувати усіх інших людей, як якусь масу, з якою можна робити, що заманеться.

О. Роман Лаба: Чи синод на тему синодальності може допомогти вийти з цієї важкої ситуації? Які Ваші передбачення, Еміненціє, як учасника синоду?

Кардинал Ґерхард Мюллер: Я думаю, що є добра воля: добре включити всіх християн брати участь в житті та місії Церкви, в сопричасті з Богом та з усіма людьми. Ми всі маємо велику відповідальність, не лише священники, духовенство, єпископи, папа, але також усі миряни, богопосвячені особи, також у результаті отриманих Таїнств – Таїнства Хрещення і Таїнства Конфірмації (Миропомазання), актуальної участі в Євхаристії, коли ми живимось присутністю Христа, Його Тілом і Його Кров’ю. Маємо численних мирян на місії, на служінні Церкві, у школах, дитячих садках, у шпиталях. У всіх цих вимірах – martyrologia (свідчення), leiturgia (літургія), і diakonia (служіння) – маємо присутність Божого Народу, об’єднаного з Богом Отцем, Сином і Святим Духом, у Тілі Христа, де всі члени мають різні харизми. Разом з тим потрібно чітко виразити, що рішення Церкви – це рішення ієрархічні, апостольські, віримо в Апостольську Церкву. Звісно, що ієрархія – це не каста, окрема від Народу Божого, а лише інституція встановлена Ісусом, Добрим Пастирем, Найвищим Священником, Учителем Слова. Христос сам є Словом, але Він також навчав народ. Апостоли були ним покликані і мають божественну владу навчати, освячувати і керувати, управляти Божим Народом. Синод є формою колегіальності єпископату, і навіть, коли в ньому в якійсь мірі беруть участь миряни, Папа не може запросити осіб, які не мають єпископських свячень, приймати участь у владі єпископів. Це неможливо. Я нічого не маю проти кваліфікованої участі деяких мирян, коли ці миряни покликані або номіновані Святішим Отцем, або синодом. Відповідальні за синод не можуть вибрати собі якихось популяризаторів ЛГБТ, жіночого дияконату, або тих, які хочуть представити лише самих себе… Бо такі миряни не є представниками Божого Народу. Зовсім інша ситуація є тоді, коли, наприклад, в якійсь парафії звершується Свята Меса, на якій збирається більше учасників, або коли організовується якась конференція на богословську тему, де присутня більша кількість людей, то було б цікаво запросити деяких спеціалістів із природного права, з історії, щоб дати імпульс для єпископів, матеріал для роздумів над ситуацією сучасного світу, яким він є, які є виклики, наприклад, ті, які пов’язані зі Штучним Інтелектом, або трансгуманізмом. Які ми маємо можливості, щоб рятувати особистість людини? У цьому значенні участь мирян була б великим даром, але не таких мирян, які є носіями ідеологій і які хочуть мати владу, і які думають, що єпископи мають владу, в якій вони можуть приймати участь. Натомість загальне священство мирян – це участь у священстві Ісуса Христа, це місія, щоб дати власне життя для Церкви, чинити Ісуса Христа присутнім у родині, в суспільстві, а не займатися прийняттям рішень у Ватикані. Багато говорять, що жінки мають приймати участь і займати певні посади у Ватикані, які пов’язані з прийняттям рішень. Для мене це певна форма…

О. Роман Лаба: Демократії?

Кардинал Ґерхард Мюллер: Так. Фальшивої демократії. Церква не є політичним організмом, ні демократичним, ні олігархічним. Церква є Тілом Христа, Храмом Святого Духа. Є багато вимірів, де ця влада людей може реалізуватись. Ми не можемо релятивізувати служебне священство, яке походить від Апостолів, священство єпископів, пресвітерів. Також не можемо релятивізувати Таїнство, яке передається рукоположенням, помазанням Христа. Це і є той спосіб, який служить для освячення Божого народу, проголошення Євангелія… І саме це є дуже важливим, а не впровадження у Церкву певних моделей із політичної сфери чи сфери управління міжнародних агенцій, як Black rock, особливо способу їхнього прийняття. Потрібно повернутися до того, що є суттю і природою Церкви як Тіла Ісуса Христа, Церкви як Таїнства спасіння світу в Христі, до життя вічного, спасіння, благодаті. Сьогодні це є вкладом Церкви Божої для людей, а не робити вигляд, що ми також є сучасними і ми маємо рівність між чоловіками і жінками в прийнятті рішень.

О. Роман Лаба: Дякую. Наступне запитання дещо важке… У 1968 році Папа Павло VI видав енцикліку Humane Vitae. У той час аж 5 єпископатів сказали: «Ні», і залишили питання контрацепції совісті подружжя. У 2016 році Папа Франциск видав Amoris Laetitia, яка відкриває можливість Святого Причастя для розлучених, як живуть у нових союзах, і всі сказали: «Так», лише 5 кардиналів написали свої Dubia? Чому ситуація так змінилася? Чому кардинали і єпископи не мають відваги?

Кардинал Ґерхард Мюллер: Це дійсно питання… чому вони не мають відваги? Бо вчення Павла VI – це відповідність Біблії, Божому Слову, доктрині Церкви, апостольській Традиції. Натомість так звана відкритість, щоб дати Причастя особам, які живуть у смертному гріху – це невідповідність. Ця можливість не була виражена безпосередньо, лише сказана у дещо прихованій формі, сумнівній. Це залишено відкритим на розгляд тих осіб. Багато згадується про совість, і всі підтакують: «так совість, совість». Є мало осіб, які в стані розрізнити теологічну дійсність від лінгвістичних маніпуляцій, від пропаганди, яку деякі розповсюджують… Очевидно, якщо хтось скаже людині, що вона не мусить ходити кожної неділі на Месу, то такий матиме більше оплесків, ніж той, хто скаже, що ти повинен ходити щонеділі до Церкви. Але так навчати людей – це дорога широка, розлога, яка веде до відхлані, хоча всі аплодують, і є дорога вузька і тверда, яка веде до неба. Людям не подобається слухати цю правду. Однак проблемою Церкви сьогодні є те, що мало єпископів мають відвагу сказати, що це сум’яття – це не добре. Ми повинні говорити людям правду, а не те, що подобається людям та численним засобам масової інформації, які, хоч не мають із Церквою жодного зв’язку, однак відразу аплодують, коли Папа щось скаже згідно з їхнім мисленням. Разом з тим, вони жодним чином не вірять в інститут папського примату, встановленого Богом, лише сприймають Папу як фігуру публічного життя з певним моральним авторитетом, який вони використовують для своїх власних цілей, які в свою чергу не мають нічого спільного з цілями Католицької Церкви. Тому колишні комуністи хвалять Папу і добрі католики мають із цим свої проблеми. Але коли колишні комуністи або ЛГБТ лобі хвалять Папу, це зовсім не означає, що вони наближаються до Євангелія Ісуса Христа. В той час вони відчувають себе майже оправданими за їхню віддаленість від Католицької Церкви, від доктрини Одкровення. І це проблема. Але я думаю, що єпископ повинен мати таку ж відвагу, як Святий Апостол Павло, який скартав Петра, жодним чином не негуючи примату, який походить із Божого Закону. Павло скартав Петра щодо питання, в якому Петро не був достатньо чітким, щоби зберігати правду Євангелія. Ми католики, і в жодного доброго католика немає проблем із прийняттям примату Папи, але з іншого боку ми бачимо, що протягом історії Церкви не всі папи, не всі єпископи, не всі священники автоматично чинили все згідно з волею Ісуса. Були численні помилки, хиби, сум’яття… Папа не є Господом, Паном Церкви, лише одним із єпископів зі спеціальними повноваженнями, дуже спеціальними, які випливають із джерела, від Ісуса Христа, з волі Ісуса Христа для Церкви. Але Папа не є суперєпископом, якого жодним чином не можна критикувати… Ті самі особи критикували Йоана Павла ІІ і Бенедикта ХVІ за те, що вони наголошували об’явлену правду…

О. Роман Лаба: Також і Традицію Церкви.

Кардинал Ґерхард Мюллер: Так.

О. Роман Лаба: Що повинні робити католики, які хотіли б бути вірними Апостольській Традиції в ці важкі часи?

Кардинал Ґерхард Мюллер: Апостольська Традиція дуже чітка. Те, що її виражає – Літургія, Символ віри, Визнання віри. Про це нас запитували під час нашого хрещення: відректися диявола і зла і вірити в Отця і Сина і Святого Духа, з усіма ділами Бога по відношенню до нас. Католицьку віру виразили великі Собори. Її теж виражає Катехизм Католицької Церкви, відображаючи певні форми педагогіки, катехези, але також суть католицької віри. Маємо Писання, апостольську традицію, великі догматичні рішення Вчительського Уряду Церкви, передусім рішення великих Вселенських Соборів. Існують певні догми, які папи виразили ex cathedra, у цій специфічній формі остаточного підтвердження об’явленої Богом правди.

О. Роман Лаба: Наш час можна порівняти з аріанською кризою. Особливо про це говорив Папа Бенедикт XVI. Хто сьогодні є святим Атанасієм, який буде боротися за чистоту віри?

Кардинал Ґерхард Мюллер: О, це залежить… Святий Атанасій не був сам. Це був Єпископ, найбільше відомий як супротивник Арія, але в Церкві було також багато інших…

О. Роман Лаба: Святий Іларій з Пуатьє, св. Євсей із Верчелі.

Кардинал Ґерхард Мюллер: Амвросій… Так. Були інші, бо хоча аріанський спір закінчився на Нікейському Соборі, то це ще була довга історія аж до кінця VI століття. Настільки, що навіть деякі германські племена в Римській Імперії, менше франкійські, були аріанами. Вони переслідували католиків, особливо в Північній Африці, а також на Заході Римської Імперії, наприклад в Іспанії, були великі переслідування католиків, вірних вірі, з боку аріан. Були також певні помісні синоди, які були на користь аріан. Пізніше вони були окреслені як єретичні синоди. Тому про синод, який відбувається сьогодні, ми не можемо сказати, що він автоматично від Святого Духа. Тому що всередині є певні рухи, маніпуляції, які викликають у нас занепокоєння. Коли деякі миряни і єпископи дають свідчення віри Церкви, інші використовують ситуацію для вираження власних думок, які є під впливом сучасних ідеологій.

О. Роман Лаба: Ваша Еміненціє, щиро дякую за відвертість, відвагу, за можливість цієї розмови.