Журналіст сайту «Духовна велич Львова» поспілкувався з отцем Олександром Кусим, який служить в латинській катедрі у Львові, про Таїнство Євхаристії – Причастя. З-поміж іншого священник розповів, чому католики почали святкувати празник Божого Тіла? Як часто можна причащатись, та хто є гідним брати участь в Євхаристії? Ми торкнулись і практичних питань щодо Причастя, а також його особливостей у православній і протестантській традиціях.

«Він не є “в’язнем кивоту”»

Чому в Католицькій церкві з’явилось Свято Божого Тіла?

Це була відповідь на життя людей. Якщо Церква бачить, що люди віддаляються від Бога, то шукає інструментів, щоб допомогти їм повернутися. Євхаристійна процесія, виставлення Пресвятих Дарів, їхня адорація стали відповіддю на те, що люди втратили свідомість живої присутності Ісуса Христа. Таким чином Церква показує, що Євхаристія – це цінність, яка перемінює людей, яка дає їм поживу життя вічного, яка дає їм силу робити вчинки життя вічного: любити, прощати, бути в єдності з Богом.

У перших століттях для апостолів та їхніх учнів присутність Христа була їм очевидною. Потім у Церкву почали входити багато народів, вони не розуміли, що таке Пасха, що таке присутність Христа, їх треба було євангелізувати. І для багатьох із нас сьогодні є неочевидним, що у кивоті присутній Ісус Христос (кивот – це шафка посередині вівтаря, у якій зберігається євхаристія, – ДВЛ). Багато людей заходить в катедру і не розуміє, що відбувається навколо.

Чому саме в такій формі було встановлено вшанування Божого Тіла? А саме – через виставлення Святих Дарів, їхню адорацію, процесію з монстранцією? Христос казав: «Їжте Моє Тіло, пийте Мою Кров», але не заповів поклонятися їм; зрештою, Хліб саме для цього і є, щоб його їсти.

З часом поміж християн почав поширюватися дуалізм – у храмі я побожний, прекрасний, а виходжу з церкви – і Бога вже ніби немає. Хоча насправді Євхаристія не обмежується храмом. У своїй прекрасній останній енцикліці Папа Франциск пояснює, що бути в спільноті євхаристійній – означає переживати життя в подяці, в благодаті. Ти досвідчуєш, що Бог дає тобі дари, і ти можеш дякувати Йому. Це не ти здобуваєш силою Небо; Євхаристія означає перш за все «подяка». Тому Церква йде з євхаристійними процесіями на вулицю – показати, що Бог є в твоєму житті також поза храмом, в щоденності, Він не є «в’язнем кивоту ».

У Середньовіччі хотіли все пояснити людям. Постали богословські терміни щодо Євхаристії, такі, як «транссубстанціація», «переісточення»… щоб показати людям, що не змінюється матерія, але сутність цього Хліба. Та великих результатів це не принесло. Тому Другий Ватиканський Собор повертається до біблійного коріння, щоб люди могли переживати в Євхаристії Пасху – визволення, обдарування Божими дарами, єдність з Богом у щоденному житті.

«Знаки в церкві не раз змінювалися»

Євхаристійний Хліб в Католицькій церкві латинського обряду представлений у вигляді тонкої оплатки, так що непосвячена людина не завжди зрозуміє, що це хліб.

Людині, яка приходить перший раз у церкву, і справді може видатись, що ми роздаємо якісь таблеточки. Так що сам символ хліба дещо затирається. Але це було зроблено з практичних міркувань. Причащались на раз тисячі людей, особливо після Тридентського Собору, і треба було зробити так, щоб було зручно і щоб хліб не кришився, бо в кожній крихті є присутній Ісус Христос. Тому маємо оплатки – пресований хліб без закваски, але він мало схожий на звичний для людей хліб. Тож у окремих католицьких спільнотах, особливо після Другого Ватиканського Собору дозволено вживати хліб, який печеться традиційно, але він має бути без закваски.

Інколи можна почути дискусію про форми причащання, наприклад, стоячи чи на колінах, оплатка дається в руку чи до уст… І коли заглиблюєшся в цю дискусію, то розумієш, що мова йде про щось більше, ніж про зовнішні обрядові традиції, люди вбачають у цьому елемент віри, бо своїм зовнішнім ставленням до Євхаристії людина виражає, в що вона вірить. Наскільки такі протиріччя суттєві?

Ми побачили в період пандемії, як люди переживають Євхаристію. Навіть були інструкції в деякі дієцезії щодо надуживань – можливо, ви бачили фотографії, як Євхаристію роздавали в якихось пластикових обгортках. Віра справді виражається в символах. За кожним знаком є конкретна реальність. І вони мають допомагати людині входити в цю реальність. І те, які з них допомагають, а які – ні, залежать від культури, традиції, передання та особистого сприйняття людини. Але інколи традиція може стати музейною, бо вже нічого не промовляє до людей.  Знаки в церкві не раз змінювалися. Якщо ми візьмемо образ Літургії, яку мали перші християни, і ту, яку ми зараз маємо, то, ймовірно, апостол Петро, прийшовши сьогодні до церкви, запитав би, де він є.

До Тридентського Собору Літургія не була уніфікована. Але ніхто не хвилювався, щоб у всіх було все однаково. Важливим було переживати Євхаристію – переживати перехід від старої людини до нової. Йдеться про переміну людини, подія відбувається не лише на вівтарі, але й у самій людині, в її житті. Людина пізнає на власному досвіді, що є те, що перемагає гріх та страх смерті.

Але навіщо для того, аби мати внутрішню переміну, щось споживати? Хіба для цього не достатньо молитися, читати Біблію, роздумувати, мати духовне спілкування? Чому центральне місце займає саме споживання фізичного Причастя?

Це здійснив Христос – Verbum caro factum est, – сказано в Євангелії від Йоана – «Слово стало плоттю». Віковічне Слово Бога воплотилось. Це є факт – народження і життя Сина Божого, який прийшов до нас. Він показав, що духовність втілена у конкретні події, які ти проживаєш, Бог фізично входить в твою історію. І тому потрібно споживати, «Беріть їжте з цього всі» – споживанням одного Тіла ми стаємо одним Тілом. І хоча ми кажемо, що містичним Тілом Ісуса Христа, але мова йде не лише про благодушні роздуми.  Споживання показує, що Христос не абстрактно, а конкретно приходить у твою реальність. Він навіть перемінює твоє фізичне тіло. Ми будемо мати у вічності те ж саме тіло, що сьогодні, але преображене. Це не будуть згустки якоїсь духовної енергії: якщо ми зустрінемось, то впізнаємо один одного. Бог втілився і прийшов у цю історію, щоб показати, що все, що відбувається через твоє тіло, має бути святим для твого спасіння.

Отець Олександр Кусий, фото: Андрій Толстой

«Навіть Папа Римський кожен тиждень сповідається»

Як часто людині потрібно причащатись?

Церква заохочує раз на місяць сповідатись, приймати Причастя можна кожен день. Іван Павло ІІ говорив молоді: «Навіть Папа Римський кожен тиждень сповідається».

В історії було по-різному. Були часи, що причащалися раз на рік. Також у Середньовіччі з’явилось духовне причастя. Це якщо ти не маєш можливості прийняти Євхаристію, і ми не раз про це згадували під час карантину. Пандемія нагадала нам про можливість духовного причастя, коли ми брали участь в Літургії через інтернет. Та по-справжньому Євхаристію неможливо пережити віртуально, але тільки через особисту фізичну присутність на Літургії. Повинно бути присутнім моє тіло, я маю бачити і чути братів і сестер – недостатньо приватно почитати Біблію і самому бути з Богом.

Чи можна причащатися більше одного разу на день?

Римо-Католицька Церква дозволяє причащатися двічі на день навіть мирянам. Наскільки я знаю, в Греко-католицькій церкві можна причащатись лише раз на день, інколи греко-католики, які приходять до Катедри, запитують мене, чи можуть вони причащатись сьогодні вдруге – я кажу, запитайтеся свого отця, чи вам можна.

Процесія Божого Тіла у Львівській латинській катедрі, червень 2022 року Фото: rkc.lviv.ua

«Крайній моралізм шкодить людині і нищить Церкву»

Апостол Павло пише до християн в Коринті, що деякі з них недостойно причащаються і через це поміж них багато хворих, а дехто навіть помер (див. 1 Кор. 11, 23-34). Там само апостол каже, «бо той хто їсть і п’є, не розрізняючи Господнього тіла, суд собі їсть і п’є». Що означає причащатись достойно, як причащатись так, щоб не їсти і не пити собі суд Божий?

Перші християни поєднували свої спільні застілля – так звані вечері любові, агапе – з Євхаристійним богослужінням. Напередодні учні цілу ніч читали Слово Боже, молилися перед ранковою Літургією. Вони не приходили до храму на пів години, щоб послухати два коротких читання, причаститись і далі бігти у власних справах. Пізніше в церкві з’явилась щодо цього дискусія, тому що виникали різні непорозуміння, дехто переставав розрізняти вино з Євхаристії від звичайного вина. Іншими словами, частина вірних так захоплювались застіллям, що входили в Євхаристію несвідомо. З часом ці вечері любові зникли.

То що робить людину достойною приймати Причастя?

Разом з грецькою думкою ми попали під значний вплив моралізму. Бо для євреїв у Старому Завіті не було людей, достойних Пасхи. Євреї знали всі, що вони згрішили, і щоб увійти в подію Пасхи, ти маєш побачити свій гріх. Якщо ти вважаєш себе праведником, то нащо тобі та Пасха? Тому дехто трактує невірно, інструментально, коли вважає, що став гідним Євхаристії, бо пішов до сповіді. Моралізм шкодить людині і нищить Церкву. А завтра трохи згрішить людина – і вважає, що вже негідна Євхаристії. Бог тебе запрошує на бенкет, хоч ти недостойний цього, але Він хоче тебе перемінювати.

Отже, здається, складно знайти границю між гідним і негідним?

Церква визначила границі. Якщо ти маєш тяжкий гріх, тобто це має бути тяжка матерія гріха – на рівні вбивства, утримування заробітної плати чи перелюбу – треба обов’язково покаятись і піти до сповіді. Бо інколи людина сповідається з того, що «думала про інше на молитві» чи «розкашлявся на утрені», але не це робить її достойною. Важливо, щоб ти визнав перед Богом свою гріховність, бо гріх робить тебе невільником, не дає тобі можливості увійти в Євхаристію. Інструментальне трактування будь-якого Таїнства є забобоном. Тобто, я виконав певну дію формально, був на сповіді, наприклад, отримав Причастя – і тим самим я думаю, що вже маю право сидіти праворуч Христа поміж апостолів. 

Але посповідатись і залишити гріх може бути дуже складно. Тоді би всі ставали після кількох сповідей досконалими і святими.

Бог нам дав навіть труднощі, гріхи наші, щоб ми переживали життя серйозно. Щоб ми побачили, що не все ми можемо контролювати. Щоб ми шукали Його волі, просили Його допомоги. Бог також допускає теперішню війну, всі хочуть її закінчити – і немає виходу. Ми бачимо, що це не від нас залежить. Це відбувається не тому, що Бог закрив очі на це все. Він через це розмовляє з нами, щоб ми могли входити з Ним в діалог про ці всі труднощі. Це цілий процес, його не можна трактувати механічно. Інколи людина приходить до сповіді з тим самим гріхом упродовж всього свого життя. І Бог не забирає цього гріха; людина через це страждає – чому Бог це не робить? Я не знаю, чому. Можливо, якщо Він забере від тебе твій гріх, то ти не прийдеш на Євхаристію взагалі.

«Покута – це не завжди молитва»

Львів розташований на межі Східного і Західного християнства, тому існують різні традиції, в тому числі і в підготовці до Причастя. У Православній церкві є багато умов до Причастя – це і вичитування довгих молитовних текстів, і сповідь перед кожним Причастям, і євхаристійний піст з півночі та інше.

Це не є лише православна традиція. До 60-х років минулого століття це все було присутнє і в Католицькій церкві. Причастя було лише один раз на день, ніхто не відправляв Службу після обіду чи ввечері, бо складно було цілий день нічого не їсти. Але отці Другого Ватиканського Собору побачили, що різні обмеження стали для людей більше перешкодою, ніж допомогою, щоб входити в Євхаристію, тому зробили зміни. Сьогодні євхаристійний піст – лише годину до Причастя. Але як ліки на хворобу гріха, залишилася покута, яку священник накладає на того, хто кається. І покута – це не завжди молитва. Покута – це також уникати нагоди до гріха, віддати вкрадене та багато іншого, що є ліками для людини, щоб вона пережила переміну, «метаною» в житті. А молитва має допомогти зробити наступний крок.

Ще однією відмінністю є те, що Католицька церква окреслила, що людина повинна приймати Причастя в свідомості, хоча б у сім-вісім років, а в православних залишилась стара традиція, коли причащають немовлят.

«Ти приймаєш цілого Христа – не половинку»

Є ще одна особливість: це причастя мирян, в православних – під двома видами – хліба і вина, і в римо-католиків тільки під одним – хлібом. Як так сталось, бо ж Христос каже: «їжте і пийте»? На це звертали увагу ще Ян Гус, а пізніше протестантські реформатори.

Так, в історії були великі дискусії щодо цього. Насправді причащати під двома видами було непрактично. В Католицькій церкві все так практично зробили, що практичніше вже не можна. Також постало ціле богослов’я, яке пояснило, що той самий Христос перебуває в повноті у Своєму євхаристійному тілі. Не є так, що половина Христа в хлібі, а половина у вині – Він уесь утаєний в кожній крихті і в кожній краплині Дарів. Якщо ти приймаєш Кров чи Тіло, ти приймаєш цілого Христа – не половинку.

І ми можемо причащати також людей під двома видами. Ось будуть у нас виїзди на літні канікули з дітьми, група 50 людей, і там ми це практикуємо. Але, якщо ти маєш тисячу причасників, то це вже складніше.

Окрім православних є ще протестантські течії, у них також є Причастя. Чи та сама Євхаристія у католиків, православних і протестантів?

Протестантів у цьому питанні треба відокремити. У них немає реальної присутності Ісуса Христа в хлібі та вині, вони не переживають Таїнства. З православними ми маємо спільну Євхаристію. Але існує трудність з багатьма протестантськими спільнотами – вони втратили сукцесію, тобто непереривний зв’язок, спадковість апостольську. Кожен єпископ повинен мати зв’язок з апостолом. І через непослух цей зв’язок обривається. Навіть сьогодні може знайтись хтось «наймудріший», який вирішить висвятити собі єпископів без послуху, без зв’язку, і там вже немає Церкви. Ми не можемо говорити про Євхаристію там, де немає законного, повноважного єпископа. Таїнство Євхаристії пов’язано зі священством, я сам від себе не можу робити Євхаристію – її звершує єдиний Ісус Христос, у той час я виконую своє служіння за вівтарем як «alter Christus», як другий Христос – це не моє власне, і це не протестантів, тому має бути зв’язок з Христом. Христос дав цю владу апостолам, і апостоли вже передали її далі в кожному поколінні.

Тому з протестантами ми можемо разом молитися, читати Слово, можемо визнати хрещення, здійснене ними в Ім’я Трійці. Але Євхаристія – це вже інакше.

Яким було Ваше перше Причастя?

Я був охрещений у Православній церкві, так що отримав своє перше Причастя несвідомо. Це було все одночасно: і Таїнство Хрещення, і Миропомазання, і Євхаристія. У католицькій традиції теж так було упродовж століть. Це вже потім відокремили ці етапи, щоби свідомо вводити людину в церковне життя. Щоб не одразу все «з неба впало», і невідомо, що з тим далі робити. А в Католицькій церкві я прийняв Причастя, коли був підлітком. Я зустрів людину, яка мене привела до Римо-Католицької Церкви. Це була людина, яка не крала, не обманювала, я захоплювався нею. Навіть 12-річний підліток розумів, що це в неї не само собою, а звідкись воно йде. Так завжди буває: щоби стати християнином, маєш зустріти християнина. Це було в маленькій спільноті, в моїй родинній парафії на Тернопільщині.

Спілкувався Андрій Толстой