Темі смутку, який може перетворитися у згубний для душі стан, присвятив Папа Франциск чергове повчання з циклу про пороки та чесноти. Він назвав благодаттю той смуток, який спонукає нас до навернення, та перестеріг від того, що веде до відчаю та меланхолії.

«Бо смуток задля Бога чинить спасенне каяття, якого жалувати не треба; а смуток цього світу – смерть спричинює», – повчав святий апостол Павло у другому Посланні до Коринтян. Темі смутку була присвячена сьома катехиза Папи Франциска з циклу про пороки та чесноти. «Сьогодні ми зосередимося на дещо потворному пороку – на смутку, що розуміється як пригнічення душі, постійне пригноблення, яке заважає людині відчувати радість у своєму житті», – сказав він, промовляючи до учасників загальної аудієнції, які в середу, 7 лютого 2024 р., зібралися в залі Павла VI у Ватикані.

Приязний смуток

Святіший Отець, насамперед, вказав на важливе розрізнення: «Існує смуток, який відповідає християнському життю і який з Божою благодаттю перетворюється на радість: його, безумовно, не слід відкидати і він є частиною шляху навернення. Але є також другий вид смутку, який закрадається в душу і ввергає її в стан розпачу: саме з цим другим видом смутку потрібно рішуче та з усіх сил боротися». Прикладом такого «приязного смутку, що веде нас до спасіння», він назвав переживання блудного сина, який відчув велику гіркоту, яка спонукала його повернутися додому. Тож «плакати над своїми гріхами», згадуючи про стан благодаті, з якого ми відпали, «оплакувати втрату чистоти, в якій нас замислив Бог», є благодаттю.

Хвороба душі

Другий вид смутку Папа назвав «хворобою душі». Він народжується із серця, коли воно втрачає «прагнення або надію». Для ілюстрації цього він навів розповідь про учнів з Емауса, які покидають Єрусалим із розчарованим серцем, звіряючись незнайомцеві, в якому не розпізнали Христа: «А ми думали, що Він, тобто Ісус, принесе визволення Ізраїлеві».

«Динаміка смутку пов'язана з досвідом втрати. У людському серці народжуються сподівання, які іноді розбиваються. Це може бути бажання володіти чимось, чого не можеш отримати; але також щось важливе, наприклад, втрата когось близького. Коли це трапляється, серце людини ніби падає у прірву, а почуттями, які вона переживає, є зневіра, слабкість духу, депресія, туга», – сказав Наступник святого Петра, зазначивши, що всі ми переживаємо випробування, які породжують смуток, але переживши потрясіння, хтось ввіряється надії, а хтось занурюється в меланхолію. Тож цей лихий смуток можна охарактеризувати як «задоволення невдоволенням».

З вірою у воскресіння

Далі Папа зазначив, що коли людина перебуває в постійному стані ображеної гіркоти, маючи на думці постійні претензії, приймаючи вигляд жертви, то це не веде до здорового життя, не кажучи вже про християнське. «У минулому кожного з нас є щось, що потребує зцілення. Смуток же, будучи природною емоцією, може перетворитися на згубний стан душі», – сказав Святіший Отець, додаючи, що «демон смутку» є дуже підступним. Підсумовуючи, Папа зазначив, що отці пустелі описували смуток як «хробака серця», який пожирає зсередини. «Ми повинні бути уважними щодо цього смутку і думати про те, що Ісус приносить нам радість воскресіння. Але що робити, коли мені сумно? Зупинитися і подивитися: чи це добрий смуток? Чи це негативний смуток? І реагувати відповідно до природи смутку. Не забувайте, що смуток може бути дуже поганою річчю, яка веде нас до песимізму, веде нас до егоїзму, який важко лікується», – підсумував він.