Цей епізод «Історій з історії УГКЦ» — про відоме в Україні туристичне та фестивальне місце — містечко Підкамінь, зокрема про монастир-фортецю ченців-домініканців, який зберігся, незважаючи на війни і нищення, яких ця споруда зазнала впродовж ХХ століття. Це й історія про те, що Дух Божий не може бути зневаженим.

Сьогодні монастир у Підкамені називається монастирем Походження древа Христового УГКЦ. Він був переданий ченцям-студитам УГКЦ у 1997 році. Тоді за кошти УГКЦ почалося відновлення і реставрація частин релігійної пам’ятки, яка була на межі знищення. В останні роки перед повномасштабним вторгненням росії споруда реставрувалася також за кошти Європейського Союзу.

Про монастир у Підкамені як частину архітектурної, культурної і духовної спадщини України та Європи — у розповіді релігієзнавця й історика Церкви п. Юрія Скіри.

Княжа доба

Назва містечка — Підкамінь, розташованого біля м. Броди на Львівщині, походить від величезного каменя-скелі, що височить на г. Рожаниці.

«Його висота сягає 16 метрів, а ширина — 14-ти. У часи Галицько-Волинської держави князі Романовичі вирішили скористатися з його габаритів і побудували на ньому дерев’яну сторожову вежу. До наших днів її залишки не збереглися», — розповідає історик.

За переказами, у княжі часи тут була чернеча обитель, яку заклали втікачі з Києво-Печерської лаври: археологічні дослідження свідчать, що у XIII столітті в Підкамені був оборонний храм — з келіями, церквою і печерами, розміщеними у глибині гори теперішнього монастиря. Ці печери існують по сьогодні.

Орден домініканців в Україні

Вперше в історичних документах Підкаменський монастир згаданий у 1464 році.

«Власник Підкаменя — шляхтич Петро Цебровський, запросив у свої володіння монахів-домініканців, — розповідає п. Юрій. — Цей католицький орден був заснований 1215 року у Франції і, що цікаво, ченці-домінікани з’явилися на українських землях уже у XIII столітті. У Підкамені вони заснували монастир, який діяв до 1519 року, коли і його, і саме село спалили татари.

До Підкаменя домініканці повернулися майже за століття. У 1612 році вони повторно заклали монастир, розпочавши будівництво храму і монастиря. Проте справа легко не пішла: XVII століття було дуже неспокійним для цих земель, тож храм монастиря добудували аж 1695 року».

У 1612 році, із поверненням до Підкаменя і відбудовою храму та монастиря, домініканці принесли зі собою образ Божої Матері з Дитям. У період турецько-татарських набігів, які тривали впродовж всього століття, ченці переховувалися у Бродах і завжди забирали цю ікону зі собою як найцінніше, що в них було. Лише 7 листопада 1676 року домініканці привезли ікону до Підкаменя на постійне місце. За весь цей неспокійний час, починаючи з 1612 року, ікона вже прославилася численними чудами.

Розквіт Підкамінської обителі у XVIII столітті

«У XVIII столітті Папа Римський Бенедикт VIII коронував Підкамінську чудотворну ікону Пречистої Богородиці», — розповідає далі п. Юрій.

Проголошення ікони Пресвятої Богородиці чудотворною, а г. Рожаниці, на якій стояв монастир — святою, принесло монастирю велику славу. У 1725 році Папа Римський Бенедикт XIII прислав для цієї ікони золоті освячені корони, а самі урочистості щодо її вшанування відбулися в 1727-му. Загальна кількість учасників свята сягала 200 тис. осіб (під час аналогічної коронації чудотворної ікони в Ченстохові зафіксовано 150 тис. паломників).

«Окрім сакральних споруд, домініканці дбали і про оборонні, — розповідає історик. — До середини XVIII століття вони заклали потужні фортифікаційні споруди за проєктом військового інженера Христофора Дальке: монастир став схожим на Ясногірський монастир отців-паулінів у Ченстохові».

Сучасний архітектурний ансамбль монастиря склався впродовж ХVІІ—ХVІІІ століть. До найцінніших пам’яток комплексу можна віднести костел Успiння Пресвятої Богородицi (1464–1760), монастирськi келiї (1612–1746), обороннi споруди — мури, дзвiницю та башти (1702), коринтську колону з фігурою Богородиці (1719).

Отець Садок Баронч — галицький фольклорист і краєзнавець

Після поділу Польщі почалася касація монастирів: австрійська влада врізала їхні землі, а самі монастирі потрохи ліквідовувала. Така доля з 1780-го спіткала і Підкамінський монастир: тоді розібрали значну частину оборонних споруд, вивезли арсенал та бібліотеку.

«Але і ці часи монастирю вдалося пережити, — продовжує п. Юрій. — У XIX столітті там проживав, мабуть, найвідоміший домініканець того часу на землях колишньої Речі Посполитої — історик, вірменин за походженням, отець Садок Баронч. Він був автором близько 30 книг і статтей на історико-філологічні теми. Крім цього, залишив після себе безліч неопублікованих рукописів — більшість із них згоріли 1916 року. Праці отця Садока Баронча високо цінували українські інтелектуали XIX століття, зокрема Михайло Драгоманов та Іван Франко. У листі до історика отця Антонія Петрушевича отець Баронч так писав про українське культурне відродження в Галичині: „Стародавня українська література прекрасна, немов фіалка. І тепер прекрасний її розквіт кожен із нас вітає, як передвісника весни“. Отець Баронч безвиїзно прожив у Підкамені понад 40 років. Помер і був похований тут 1892 року.

ХХ століття

«Події ХХ століття остаточно підірвали життя Підкамінського монастиря: через нього пройшли фронти обох світових воєн, — розповідає п. Юрій. — При відступі 1916 року російські війська підпалили монастир. Довершенням руйнування стало виселення домініканців та відкриття тут 1946 року в’язниці…».

Це був, по суті, концтабір для українського духовенства. Тут, зокрема, певний час перебував майбутній блаженний священномученик Микола Цегельський.

Пізніше, за радянської влади, у монастирі діяв психо-неврологічний інтернат закритого типу. У храмі була облаштована конюшня, пізніше тут тримали сільсько-господарську техніку. В одній каплиці зберігали зерно, в іншій — мінеральні добрива, а ще в іншій вигодовували сторожових собак для служби в тюрмах.

Студити УГКЦ

«У 1997 році монастир (сакральні споруди і частина келій) був переданий монахам Студійського уставу УГКЦ. Того ж року розпочалася відбудова і святиня помалу почала підніматися з руїни», — закінчує розповідь історик.

Тепер це — монастир Походження древа Хреста Господнього Студійського уставу Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ.

Сьогодні монастирський комплекс охоплює такі церкви: Усікновення голови Івана Хрестителя (підземна), Покрову Пресвятої Богородиці (надбрамна), Святої Параскеви П’ятниці та Новомученика Миколая.

До монастиря щороку прибувають тисячі паломників, щоби вшанувати чудотворне Розп’яття (XVII ст.), дивом врятоване від спалення в роки переслідувань, копію Підкамінської чудотворної ікони (оригінал був вивезений до Вроцлава, Польща), ікону Воздвиження чесного Хреста з частинкою Хреста Господнього, празничну ікону «Не ридай мене, Мати».

З 2007 по 2013 рік у Підкамені відбувався щорічний Літній етнофестиваль, одним з організаторів якого було МО «Дзига» (Маркіян Іващишин) і центром якого був той давній монастир-фортеця.