Господь часто посилає нам тих чи інших людей, через яких хоче щось промовити. Ми ж практично завжди стереотипно оцінюємо людей: «Я його знаю. Я добре знаю, як вона поводиться». Це немовби дивитися на фотографію, яку колись зробили і бачити, якою людина колись була. За коротший чи довший час ця особа могла змінитися на краще чи гірше, ми ж своїм стереотипом не даємо їй розвиватись. Тому тоді зустрічаємося не з живою людиною, яку бачимо перед собою, а зі стереотипом, який колись склали про цю неї.

Звичайно, у такій площині набагато легше комунікувати з людьми за певними ознаками, які собі укладемо: це — ворог, а це — друг, цьому вірю, а цьому — ні. Однак, тоді залишаємося лише на психофізичному рівні, де тяжко побачити Бога, який хоче промовити до мене через кожну людину, приємну чи неприємну мені. Так, це поліпшує нам життя, але не дає побачити за кожною людиною чи подією присутність Бога.