Ваше Блаженство, Преосвященні владики!

Сердечно вітаю всіх вас і від імені інших керівників Державного секретаріату з нагоди щорічного зібрання вашого Синоду, яке цього року ви вирішили провести біля гробів апостолів Петра і Павла та біля престолу наступника апостола Петра. З чотирьох варіантів, розглянутих у липні 2022 року (Київ, Львів, Рим і Перемишль), ви врешті обрали Рим, не тільки тому, що війна завадила вам зустрітися в Україні, але й — як пояснив Блаженніший у листі, яким ви мене запросили — щоб «засвідчити вдячність за сопричастя у лоні Вселенської Церкви».

Зрештою, відносини між Києвом і Римом мають тисячолітню історію, що сягає кінця X — початку XI століття, і не були перервані навіть схизмою 1054 року, про що свідчить лист папи Григорія VII до київського князя Ізяслава 1075 року, у якому знаходимо слова: «Нехай святий Петро своїм заступництвом перед Богом збереже вас і ваше царство, і все ваше добро». Святий Престол дуже вдячний вам за цей жест сопричастя, адже стосунки з наступником Петра є конститутивним виміром вашої Церкви свого права. Блаженніший підтвердив це в інтерв’ю інформаційному агентству «Главком» 23 червня: «Для нас, католиків, Папа, Апостольський престол — це не політика, не інформаційний компонент, це конкретний вираз самої природи Христової Церкви. Ми католики не тому, що Папою є Франциск, ми католики не тому, що Папа правильно чи неправильно висловлюється з міжнародних питань. Ми католики, бо віримо, що апостол Петро з колегією апостолів і наступники апостола Петра відіграють особливу роль у Церкві. За єдність нашої Церкви з наступником Петра ми заплатили вкрай високу ціну, заплатили своєю кров’ю, століттями переслідувань і страждань наших мучеників та ісповідників віри».

Саме цій темі був присвячений попередній Синод, який мав назву «Синодальність і соборність: досвід УГКЦ». З цієї нагоди, зокрема після важких років пандемії COVID-19 та в контексті трагічної війни, розв’язаної п’ятьма місяцями раніше з вторгненням росії в Україну, ви не обмежилися теоретичними богословськими міркуваннями, а занурилися в конкретику, шукаючи нових шляхів близькості та душпастирського супроводу вірних і всього українського народу, незалежно від їхнього віросповідання, щоб загоїти їхні рани.

Ви замислилися над фундаментальним питанням: «Як можна бути Церквою?» у таких драматичних обставинах і висловили переконання, що тільки «Церква, близька до людських страждань і болю, є живою і ніколи не стане музеєм» (див.: Послання Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, 2022).

Отож в українських греко-католицьких парафіях і громадах по всьому світі були організовані центри збору гуманітарної допомоги, зокрема продуктів харчування, одягу та медикаментів. Серед них виділяється спільнота Святої Софії в Римі, звідки виїхало понад сотню вантажівок, здебільша для жителів Харківської та Херсонської областей. Особливий внесок у цю «самаритянську справу» зробила місія Карітас України разом із місією Карітас-Спес, чиї працівники не шкодували себе, навіть ризикуючи власним життям. Єпископи і священники залишилися зі своїми вірними на окупованих територіях. Тут я хотів би згадати двох священників редемптористів із Бердянська — о. Івана Левицького й о. Богдана Гелету, — які зникли після їхнього арешту в листопаді 2022 року. Святий Престол поділяє вашу стурбованість їхньою долею і не нехтує жодною можливістю одержати інформацію про них і домогтися їхнього звільнення.

Ви також приділяли душпастирську увагу воїнам, які беруть участь у захисті Батьківщини. Зіткнувшись із загрозою самому існуванню українського народу, ви духовно підтримали їх своїми молитвами і навчили, що, захищаючи суверенітет та свободу своєї національної території, українці також повинні пильнувати свої серця, щоб не піддатися ненависті, легкою здобиччю якої вони можуть стати перед лицем стількох звірств. Це, власне кажучи, — найважливіша битва християнина, і справжня перемога може бути лише одна, як ви вказали в Посланні, опублікованому Синодом минулого року під назвою «Перемагати зло добром», запевняючи: «Ми остаточно переможемо лише тоді, коли будемо продовжувати любити».

Ваше Блаженство, Преосвященні владики!

Дозвольте мені на завершення запевнити вас, що ви не самотні. Святий Престол із вами, з вами особисто і Святіший Отець. Пам’ятаю його публічні заклики, які почалися відразу після 24 лютого 2022 року, Лист від 24 листопада 2022 року, акцію «Папа для України» ще на на початку війни, гуманітарну допомогу, яку привіз кардинал Краєвський. Зважаючи на такі неодноразові та значущі жести, було б несправедливо ставити під сумнів його прихильність до українського народу і його зусилля, не завжди зрозумілі й оцінені, спрямовані на сприяння закінченню трагедії, що триває, та забезпечити справедливий і стабільний мир через переговори.

Не менша увага була з боку Державного секретаріату, який разом зі Святішим Отцем цікавився обміном полоненими, поверненням українських дітей із росії (питанням, над яким працювала місія кардинала Дзуппі, спеціального посланця Папи, під час його візитів до Києва та москви), угодою про експорт пшениці, гуманітарними аспектами мирного плану, запропонованого українською владою. Робилися спроби прислухатися передусім до людей, через відповідні органи державної влади та представників різних релігій, що зібралися в Україні у Всеукраїнській раді Церков і релігійних організацій, а також до численних діячів міжнародної спільноти, щоб заохотити їх до участі у справедливому мирному врегулюванні конфлікту. Найближчим часом, приймаючи давню пропозицію вашого Блаженства і в контексті Постійної міждикастеріальної комісії для Церкви у Східній Європі, ми зустрінемося із представниками цієї Церкви свого права та Церкви латинського обряду, а також із деякими експертами, щоб дослідити питання, пов’язані з війною та її джерелами, пам’ятаючи, що війна — це завжди зло, і навіть у випадку права законної оборони наш обов’язок як християн і душпастирів — максимально обмежити її наслідки як словами, так і діями.

Ввіряємо наше «добре змагання» заступництву святого мученика Йосафата, у чотирьохсоту річницю його смерті (12 листопада 2023 року). Адже, отримавши попередження про змову проти нього, за кілька днів до смерті, він попросив у Господа ласки «пролити кров за єдність і послух Апостольському престолу» і помер, пробачивши своїх катів, і жест цей вплинув на деяких із них настільки, що вони повернулися до сопричастя з Церквою Рима. Нехай за його заступництвом і за заступництвом Матері Божої це сопричастя Української Греко-Католицької Церкви з наступником Петра стає дедалі міцнішим і нехай Господь зволить вислухати наше прохання, щоби війна в Україні якнайшвидше закінчилася, а любий наш український народ жив у гідності, свободі, процвітанні та мирі.