Кл. 2,8-12; Лк. 2,20-21, 40-52. Євр. 7,26-8,2; Лк. 6,17-23.
 
Доброчесні отці,
Дорогі богомольці,
 
вітаю усіх вас присутніх на цьому молінні! Радію вами, коли бачу, що дбаєте за добрий стан своїх душ. Життя пролітає як вітер, немов птаха, за якими не видно сліду. Це порівняння до того, що роки людини змінюються, пролітають, але сліди життя доброго й менше гідного залишаються! Так встановило людство, що у році 365 днів, які проходять, змінюючись порами року. Це йде крýгом, бо земля, сонце та інші планети обертаються одні навколо інших. Божа Мудрість так зарядила, а планетам й системам залишається виконувати Божий порядок, його установи. Мабуть, добре, що існує така зміна, бо людина, ніби, підлягає певному виміру, оглядається на своє життя, чинить висновки, має можливість рахувати свої роки, споглядати на своє здоров’я, робити іспит сумління й у доброму напрямі тримати свою душу. Життя людини – не довге, але немало негативу збирається за такий період, який необхідно усувати – і духа чинити світлішим та більше праведним в Божих очах. Розуміємо, що Господь прощає провини та духа людини чинить гідним вічної нагороди. У рік, який проголошений Божим милосердям, гідніше примирюймося з Господом, краще йому служімо та зростаймо у його любові!
 
Сьогодні, між іншим, свято найменування Месії, тобто, народжений Син Божий отримав ім’я Ісус, яке сповістив ангел Йосифові. Бо ангел виразно сказав святому Обручникові, що Марія породить Сина «… і ти, - не хтось інший, - даси йому ім'я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх» (Мт. 1,21). Хоч Йосиф не був батьком, однак, Господь удостоїв його, щоб надав ім’я Ісусові. Це наречення, як особисте ім’я, вказує на людську природу Ісуса. При найменуванні Ісуса відбувався обряд обрізання, що означало: відрізання (відсікання) передньої частинки статевого тіла у хлопчиків. Така чинність була започаткована в Єгипті, подібно, у Сирії та Палестині. Обрізання було пов’язане з обрядом подружжя та плідності. У євреїв ця практика означала ще й релігійну та культурну тотожність. Учитель Церкви пояснює наступне: «Обрізання у юдеїв рахувалося важним, йому поступався і закон, і субота була нижче від нього; для звершення обрізання порушувалася і субота, а для збереження суботи ніколи не порушувався (закон) обрізання. … обрізання ставилося вище суботи; його не залишали ні у якому часі» (св. Ів. Золот., Бесіда X на Флп п.1). Немовля Ісус, подібно, як кожне інше народжене дитя чоловічої статі, було обрізане восьмого дня по народжені. Такий союз уклав Господь ще із Авраамом, це переходило теж на потомків: «На восьмім дні (життя) мусить бути обрізане в вас кожне ваше хлоп'я, у ваших поколіннях; і той, хто народився в господі та куплений за гроші від якого-небудь чужинця, себто не з твого роду» (Бут 17,12). Святий Йосиф та Марія докладно виконали цей припис. Бо вони ідентифікували свою приналежність до правдивої релігії, тобто, до єдиного Бога. Траплялися особи, які помилково уважали, що сама приналежність до Бога через обрізання, спасає людину. Ісус Христос прийшовши на землю спростував це й показав, що до спасіння необхідне хрещення та гідне християнське життя. Бути обрізаним й жити негідно, порушуючи Заповіді Божі – не приносить спасіння. І святий апостол Павло переконував ефесян, що немає різниці бути обрізаним або ні. Святий Іван Золотоустий на підставі слів апостола Павла пояснив про обрізання чи не обрізання так: «Страшно (не це, а) ось що: бути без Христа, бути відчуженим від ізраїльського життя… не мати надії на майбутнє і бути у цьому світі безбожними…» (св. Ів. Золот., Бесіда V на Еф, п.1). Необхідна віра у Христа й достойне, покаянне християнське життя. Це – спасає!
 
Згадаємо і про святого Василія Великого, якого гідно вшановує наша Церква. Походив із заможної багатодітної християнської сім’ї. Народився у місті Кесарії, у Малій Азії коло 330 року. Вплив на його виховання мала бабуся, мати його батька. Навчався у Кесарії, Царгороді та Афінах. Познайомився зі святим Григорієм Назіянзеньским, у яких «одна душа оживляла два тіла», а закон Божий був їхнім провідником життя. Слава про освіту св. Василія лунала по усій Греції. Найбільше мудрості черпав із Святого Писання. Вернувся до Кесарії, де був адвокатом й учителем. Згодом роздав свій маєток бідним й пустився у подорож до Сирії, Месопотамії, Палестини та Єгипту, там навчався пустинного життя. Біля Понту в пустині провадив строге життя, бо кормився, лише, посоленим хлібом та корінцями, а спав, просто на землі. До нього прибув його приятель св. Григорій і вони разом мешкали під однією стріхою: молилися, постили, читали святі книги, рубали дрова тощо. До них приходило багато молодих людей, які бажали жити пустинним життям і святий Василій написав їм правило. Згодом, єпископ Євсевій висвятив св. Василія на священика у Кесарії. На прохання єпископа, святий боровся проти аріанської єресі, якою захопився цісар Валєнт. Багато із народу та духівництва поверталися до правдивої віри, завдяки повчанням святого Василія. Коли помер єпископ Євсевій, Василія вибрали на єпископа Кесарії, якому підлягало 50 єпископів. Сам цісар, аріанський ісповідник, старався про те, щоб святий Василій не виступав проти вчення Арія. А цей не міг змиритися з блудним вченням. Аріяни програли. Люди дуже любили святого Василія, шукали його та слухали. Помер святий Василій 1-го січня 379 року. Прожив недовго, усього 49-50 років, вчинивши багато добра на землі. Його життя можна одягнути у слова автора псалмів: «Я не вмру, я житиму і розповідатиму про діла Господні» (Пс. 118,17). Його твори голосять про Божі діла до цього часу. Святий Архієпископ – проста людина, але надзвичайно вчена і його знання не перешкоджали йому вірити в Бога, а навіть, віддатися на цілковите служіння Всевишньому. Святий Григорій Богослов у листі до єпископа Євсевія написав: «Василій життям, словом і правилами перевищує всіх мені знаних людей» («Перлини східних отців» Ю. Катрій ЧСВВ, «Місіонер» 2006 стр. 25). А наш праведний Митрополит Андрей, у вступі до аскетичних творів святого Василія Великого написав такі слова: «Правила святого Василія , як майже всі його твори, радше надаються до розважання, ніж до читання. В них стільки незвичайної мудрості, сили переконання і тепла, а одночасно така рівновага, така класична міра, всюди така глибина думки, що часом, читаючи сотий раз якийсь уривок, знаходимо щось таке, що ми досі не зауважили… Кілька речень тієї книжки принесе тобі більше користі, ніж прочитання цілої книжки іншого автора…» («Перлини східних отців» Ю. Катрій ЧСВВ, «Місіонер» 2006 стр. 25). Ось, як високо оцінювали життя та діяльність святого Василія Великого визначні особи різних часів. Святий Василію Великий, виблагай спокою в нашій державі, ладу та примирення з Богом у кожному людському серці! Мати Божа, рятуй нас, бо загинемо! 
 
  + Ігор
Митрополит Львівський, УГКЦ
 
 14 січня 2016 р. Б. Архикатедральний Собор Святого Юра, м. Львів